Маркетингові дослідження ринку цукру в україні

Нині за умов переходу до ринкових відносин надання сільськогосподарським виробникам підприємницької самостійності призвело до демонтажу існуючого механізму господарювання, що зумовило необхідність виконання товаровиробниками таких функцій як планування, вивчення ринку, споживача тощо. Необхідність самостійного пошуку підприємствами цукрової галузі ринків збуту своєї продукції є основним фактором, який викликав потребу в застосуванні маркетингу.

Бурякоцукровий комплекс — комплексна система виробничо-збутової діяльності, яка базується на управлінні, плануванні, ціноутворенні, інформаційно-рекламному забезпеченні продукції галузі, що призначена для реалізації. Ця система потребує знання кон’юнктури ринку, потреб споживача і спрямована на повне задоволення платоспроможного попиту.

Необхідність проведення маркетингових досліджень споживача продукції даного підкомплексу зумовлена тим, що нині в країні спостерігається стійка тенденція до скорочення споживання харчових продуктів, у тому числі й цукру.

Об’єктами дослідження ринку цукру є тенденції і процеси розвитку ринку, включаючи аналіз змін економічних, науково-технічних, демографічних, екологічних, законодавчих та інших факторів. Вивченню підлягають також структура і географія ринку, його ємність, динаміка продажу, бар’єри ринку, стан конкуренції, кон’юнктура, можливості й ризики.

За статистичними даними середній цукровий завод в Україні може переробляти 2670 т цукрових буряків на день, що майже втричі менше, ніж в середньому по країнах ЄС, де переробляються 7500 т на день. Лише 19 із 192 заводів в Україні мають потужність понад 5000 т на день (див. таблицю 1). Багато українських цукрових заводів надзвичайно старі. Із 192 цукроварень 58 було збудовано ще до 1860 року, а ще 66 — до початку сторіччя. У середньому українські цукрові заводи споживають на виробництво тонни цукру вдвічі більше енергії, ніж у країнах ЄС, а екстрагують лише 80\% того цукру, що міститься у цукровому буряку (у Німеччині екстрагуються 85\%, а на найсучасніших заводах — 90\%). Якщо додати, що в буряку, який вирощується в Україні, знижений вміст цукру, то виходить, що лише 12\% маси цукрового буряку екстрагується у вигляді цукру, що на 10—12\% нижче від рівня ЄС.

Потужність української цукропереробної промисловості складає 0,51 млн т цукрового буряку або близько 55000 т білого цукру на день. Отже, для переробки дуже високого врожаю 1989 року, коли було зібрано 51 млн т, потрібно було приблизно 100 днів, а для переробки врожаїв останніх років достатньо було б 60 днів. При 80-денній кампанії в Україні для переробки врожаю в 40 млн т вистачило б мати десь 45 сучасних заводів потужністю в 10000—12000 т на день. Однак будівництво заводу такої потужності коштує приблизно 250 млн дол. США.

Чи будуть приватні інвестори в майбутньому готові вкладати капітал в українську цукрову промисловість, залежить, у першу чергу, від інвестиційного клімату в Україні. Звичайно, самого лише сприятливого інвестиційного клімату недостатньо, щоб залучити інвестиції в українську цукрову промисловість. Приватні інвестори лише тоді надаватимуть капітал, коли будуть впевнені у конкурентній рентабельності своїх інвестицій. А це, в свою чергу, залежить від конкурентоспроможності виробництва цукру в Україні.

Виробництво цукру в Україні буде конкурентоспроможним лише тоді, коли доходи від продажу цукру на міжнародному ринку перевищуватимуть сумарні витрати на виробництво цього цукру (витрати на фактори виробництва цукрового буряку, включаючи землю, плюс витрати на його переробку), оцінені також у світових цінах. На сьогодні українська цукрова промисловість не є конкурентоспроможною на світовому ринку. Конкуренція з боку виробників дешевого, переважно тростинного цукру, а також виробників дорожчого цукру, які проте одержують субсидування (це переважно країни ЄС), дуже жорстка. Оскільки перевезення білого цукру обходиться дорого, існує тенденція розміщувати виробництво поблизу великих центрів споживання. Виробники та переробники цукрового буряку в Україні також потребують надійного доступу до капіталу та ноу-хау, що надходить із-за кордону, інакше вони не матимуть шансів здійснити структурну перебудову та стати конкурентоспроможними.

Література

Кардаш В. Маркетингова товарна політика.— К.: КНЕУ, 1997.

Зюкова И. Маркетинг как инструмент ринка сахара // Бизнесинформ. — 1998. — № 7—8.— С. 129—132.

Яновский А. Искусство активной продажи. Маркетинг. — М., 1998. — № 3. — С. 31—46.

Імас Є. Відродження ринку цукру в Україні // Економіка АПК. — 2000. — № 4. — С. 35 —38.

Верницький М. Огляд світових товарних ринків // «АПК-Партнер» (спецвипуск). — 2000. — С. 31

WEB-сервер Світової організації з цукру.

Дані Держкомстату України.

Основні показники виробничо-фінансової діяльності агропромислового комплексу України за 2000 р. — К.: МінАПК, 2001. — С. 64—67.

Сеперович Н. Продовольче забезпечення і продовольча безпе­ка. — К.: ПАП, 2000. — С. 10.

Кардаш В. Стандартизация и управление качеством продукции. — К.: Вища шк., 1985.

Решетникова Анна

Восточноукраинский

национальный университет

студентка ІІІ курса