12.1. методичні  вказівки до вивчення теми

План основних питань теми:

1.   Криза  неплатоспроможності та основні  етапи  процедури  бан- крутства.

2.   Економічна сутність,  мета, види, форми  і способи  проведення санації підприємства.

3.   Ліквідаційна процедура. Порядок задоволення претензій кредиторів.

Основні терміни і поняття:

фінансова криза на підприємстві, процедура банкрутства,  ймо- вірність банкрутства,  стадії неплатоспроможності, фінансова са- нація підприємства, санаційний аудит, план санації, джерела санації, ліквідаційна процедура, принципи задоволення претензій кредиторів, черговість задоволення претензій кредиторів.

12.1.1.  Криза неплатоспроможності

та основні етапи процедури банкрутства

Об’єктом  банкрутства є боржник,  неспроможність якого  вико- нати свої грошові забов’язання  встановлена судом.

Справа про банкрутство порушується господарським судом, якщо безспірні вимоги кредитора  (кредиторів) до боржника  сукуп- но складають  не менше  трьохсот  мінімальних розмірів  заробітної плати,  які  не були  задоволені  боржником  протягом  трьох місяців після встановленого для їх погашення  строку.

Кредитори мають право об'єднати  свої вимоги до боржника  і звернутися до суду з однією заявою.

У випадку звернення з відповідною заявою самого боржника він до- дає до заяви список своїх кредиторів  та боржників,  бухгалтерський ба- ланс та іншу інформацію, підтверджену незалежним аудитором, а також у цьому випадку боржник зобов'язаний одночасно подати план санації.

З метою виявлення всіх кредиторів та осіб, які виявили бажання взяти участь у санації боржника, суд зобов'язує заявника подати до офіційних друкованих  органів оголошення про порушення  справи про банкрутство.

Основні етапи  процедури банкрутства. Щодо підприємства- боржника  можуть застосовуватись такі судові процедури  банкрут- ства:

-     розпорядження майном боржника;

-     мирова угода;

-     санація (відновлення платоспроможності) боржника;

-     ліквідація  банкрута.

Судовою процедурою, яка дозволяє уникнути  ліквідації  внаслі- док банкрутства,  є мирова угода  – домовленість  між боржником  та кредиторами про відстрочку  та (або)  розстрочку  платежів  або при- пинення  зобов’язань  за угодою сторін (прощення боргів).  Мирова угода може бути укладена на будь – якій стадії провадження у спра- ві про банкрутство,  затверджується господарським судом, і на цій підставі справа про банкрутство закривається.

Однією з переваг, які надає провадження судових процедур бан- крутства, є дія під час всього судового провадження (до початку за- доволення вимог на етапі ліквідації) мораторію на задоволення вимог  кредиторів за зобов’язаннями, що виникли  до дня порушен- ня провадження у справі про банкрутство,  а також зупинення будь- яких заходів, спрямованих на забезпечення примусового виконання таких вимог. Мораторій  дозволяє залучити  додаткові фінансові  ре- сурси для здійснення операційної діяльності, які за інших умов були б стягнуті в примусовому  порядку для розрахунків з кредиторами.

Арбітражний керуючий.  На період процедури  банкрутства для управління підприємством на підставі ухвали господарського  суду призначає арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий са- нацією, ліквідатор) – фізична особа, яка має ліцензію, видану в установ- леному законодавством порядку.  Розпорядник майна – особа, на яку у встановленому порядку  покладаються повноваження щодо нагляду та контролю  за управлінням та розпорядженням майном  боржника на період провадження у справі про банкрутство.  Керуючий  санацією

– особа, яка, відповідно  до рішення  господарського  суду, організовує здійснення санації боржника. Ліквідатор – особа, яка відповідно до рі- шення господарського суду, організовує  здійснення ліквідаційної про- цедури боржника, визнаного банкрутом, та забезпечує задоволення ви- знаних судом вимог кредиторів у встановленому порядку;

Одна і та сама особа може виконувати функції арбітражного  ке- руючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) на всіх стадіях провадження у справі про банкрутство.

Схема процедури порушення справи про банкрутство і санації підприємства

Кредитори     Підприємство-боржник

на підготовчому етапі

- приймає рішення про санацію

Подання  заяви про порушення  справи про банкрутство до господарського суду

- розробляє план санації та узгоджує його з 50 \% кредиторів

- узгоджує з кредиторами кандидатуру керуючого санацією

Прийняття судом ухвали про порушення  справи про банкрутство

Введення мораторію на вимоги кредиторів

Введення процедури  розпоря- дження майном:

- призначення розпорядника майна;

- аналіз діяльності підприємства;

- розгляд вимог кредиторів, за- твердження реєстру кредиторів

Збори кредиторів. Вибори комітету кредиторів

Введення процедури  розпоря- дження майном і санації:

- призначення розпорядника майна (керуючого санацією)  – керівника  підприємства;

- аналіз діяльності підприємства;

- розгляд вимог кредиторів, за- твердження реєстру кредиторів;

- доопрацювання плану санації

Прийняття комітетом кредиторів рішення та затвердження його господарським судом

Ліквідація       Санація

Відкриття процедури  санації:

- призначення керуючого санацією;

- розробка плану санації

Відкриття ліквіда- ційної процедури

ні  Узгодження плану санації з комітетом кредиторів

Затвердження плану санації господарським судом

Виконання санаційних  заходів та надання щоквартальних та звітів керуючого санацією на затвердження комітету кредиторів

Рішення суду про виконання плану санації та відновлення

ні         платоспроможності

так

Припинення провадження у справі про банкрутство

Припинення мораторію на вимоги кредиторів

План санації протягом 3-х місяців з моменту винесення судом ухвали про проведення  санації повинен бути представлений коміте- ту кредиторів.  Якщо в майні підприємства частка держави  переви- щує 25 \% – цей план підлягає узгодженню з відповідним державним органом управління.

Якщо протягом  6 місяців  до суду не буде поданий  узгоджений та затверджений комітетом кредиторів  план санації – суд має право відкрити ліквідаційну процедуру.

Якщо підприємство хоче уникнути банкрутства, є доцільним са- мому ініціювати порушення  справи про банкрутство.

-           по-перше, план санації розробляється на попередньому етапі са- мим підприємством;

-           по-друге, узгоджується план санації лише з 50 \% кредиторів  (в грошовому вимірі);

-           по-третє, керівником  санації, за звичай, призначається керівник підприємства,  отже немає ризику  втрати контролю  над підпри- ємством.

Навіть якщо кредитори мають на меті привласнення майна підприємства,  або його розпродаж з метою усунення з ринку кон- курента  – процедура  санації передує процедурі  ліквідації,  тому що надає їм певних вигод – не треба одразу звільняти працівників, що пов’язано з відповідними обов’язковими виплатами.

Оцінка ймовірності банкрутства. Для успішного господарю- вання на ринкових  засадах суттєво важливою  є оцінка ймовірності банкрутства суб’єктів підприємницької діяльності.

Одним  з найважливіших інструментів  системи раннього по- передження та прогнозування ймовірності  банкрутства є дискри- мінантний аналіз. Під дискримінантним аналізом, здебільшого розуміють аналітичне  визначення певної системи показників та отриманих  шляхом  статистичних емпіричних  досліджень  гранич- них значень цих показників, що можуть свідчити про загрозу не- платоспроможності і банкрутства підприємства.  На основі методів дискримінантного аналізу здійснюється і класифікація підприємств за ознаками  загрози неплатоспроможності і банкрутства.

У теорії і практиці  відомі однофакторні і багатофакторні моделі дискримінантного аналізу.

Найпростішою є двофакторна модель  оцінки  ймовірності  бан- крутства підприємства (організації). Вона передбачає  обчислення спеціального  коефіцієнта Z і має такий формалізований вигляд:

Z = – 0,3877 – 1,073 Кзл + 0,579 Дпк,

де Кзл – коефіцієнт загальної ліквідності;

Дпк – частка позикових коштів в загальному значенні пасивів балансу. За цією моделлю ймовірність банкрутства є дуже малою за будь- якого від’ємного значення  коефіцієнта Z і великою,  якщо  коефіці-

єнт Z має додатне значення.

Найбільш поширеною  при прогнозуванні ймовірності  банкрут- ства є п’ятифакторна модель Альтмана.

Z = 3,3 К  + 0,99К   + 0,6 К  + 1,4 К  + 1,2 К ,

1          2          3          4          5

– характеризує прибутковість основного та оборотного ка-

піталу, визначається діленням  суми балансового  прибутку  (до опо- даткування) на загальну вартість активів

вується як співвідношення чистої виручки від реалізації продукції і загальної вартості активів;

ношення  власного  капіталу  до позичкового  капіталу  (суми  довго- строкових і поточних зобов’язань);

яльності), розраховується діленням обсягу реінвестованого прибут- ку (суми резервів, нерозподіленого прибутку та фондів спеціально- го призначення) на загальну вартість активів фірми;

шення власного оборотного капіталу до загальної вартості активів.

Для  визначення ймовірності  банкрутства рекомендується ко- ристуватися такою шкалою оцінок:

Для   визначення  ознак   неплатоспроможності  підприємства- боржника застосовуються такі показники:

-           поточна неплатоспроможність, що визначається, як:

ПП = ФІ + ГК – ПЗ

-           коефіцієнт покриття,  що визначається як:

Кп = ОА / ПЗ

-           коефіцієнт забезпечення власними коштами, що визначається, як:

Кзв = [ВК – НА] / ОА,

ФІ – довгострокові  і поточні фінансові інвестиції; НА – необоротні активи – усього;

ГК – грошові кошти та їх еквіваленти в національній та інозем- ній валюті;

ОА – оборотні активі – разом; ВК – власний капітал – разом;

ПЗ – разом поточні зобов’язання.

Розрізняють 3 стадії неплатоспроможності:

-           поточна неплатоспроможність (що відповідає поняттю «боржник»);

-           критична  неплатоспроможність (потенційне банкрутство);

-           надкритична неплатоспроможність (при цьому рекомендується самому боржнику порушувати справу про банкрутство).

12.1.2.  Економічна сутність, мета, види, форми  і способи проведення санації підприємства

Санація  – це сукупність  всіх можливих заходів (фінансово- економічних,  виробничо-технічних, організаційно-правових), які спроможні привести підприємство до фінансового оздоровлення.

Законом України  «Про відновлення платоспроможності борж- ника або визнання його банкрутом» суттєво деталізовано процедуру санації (відновлення платоспроможності) підприємства-боржника, проти  якого  прийнята ухвала  про порушення  спраи  про банкрут- ство, застосування якої має на меті запобігання небажаноі ліквідації підприємства внаслідок банкрутства.

Головною метою фінансової санації є мобілізація фінансових ресурсів:

-           для відновлення (поліпшення) платоспроможності та ліквідності;

-           для формування фінансових  ресурсів для здійснення виробни- чих інвестицій  з санаційною метою.

За джерелами  мобілізації фінансових  ресурсів розрізняють:

-           автономну санацію (за рахунок власних коштів підприємства та капіталу його власників);

-           зовнішню  санацію (із залученням коштів кредиторів  чи держа- ви).  Можуть  використовуватись і непрямі  методи  державного фінансування санації (надання податкових пільг).

Фінансова санація може здійснюватись такими способами:

-           об’єднання підприємства-боржника з більш потужним;

-           випуск нових акцій і облігацій для мобілізації грошового капіталу;

-           збільшення банківських кредитів;

-           надання урядових субсидій;

-           перетворення короткострокової заборгованості в довгострокову;

-           повної або часткової купівлі акцій підприємства державою;

-           реструктуризація підприємства;

-           перепрофілювання діяльності підприємства;

-           мирова угода про відстрочку (розстрочку) боргів або про їх прощення;

-           ліквідація  дебіторської заборгованості;

-           продаж частини майна боржника;

-           продаж майна боржника як цілісного майнового комплексу;

-           виконання зобов’язань боржника його власником;

-           прийняття на себе інвестором  зобов’язань  боржника  (переве- дення боргу);

-           інші способи.

У межах мобілізації  внутрішньовиробничих санаційних  резер- вів  аналізуються,   передусім,  всі  можливості   збільшення виручки від реалізації продукції (цінова політика, рекламна політика), збіль- шення інших операційних доходів (здавання майна в операційну оренду) та зменшення  витрат.

Як форми реструктуризації активів підприємства застосовують:

-           мобілізацію прихованих резервів (реалізація понаднормових запасів сировини,  об’єктів основних засобів невиробничого призначення, боргових цінних паперів та корпоративних прав інших підприємств, проведення індексації балансової вартості основних засобів);

-           лізинг основних засобів;

-           зворотний лізинг  (з  продажем  лізинговій компанії  основних фондів з одночасним зворотним  їх отриманням в лізинг);

-           оптимізація структури оборотного капіталу, насамперед – змен- шення дебіторської заборгованості).

Як  форми  реструктуризації пасивів  балансу  підприємства за- стосовують:

-           зменшення  статутного  фонду  підприємства (так,  для АТ існує два  шляхи,  які  не можна  поєднувати  одночасно:  деномінація,

тобто  зменшення   номінальної  вартості  акцій,  та  зменшення кількості акцій існуючої номінальної вартості);

-           збільшення статутного  фонду  підприємства,  що дозволяє мо- білізувати  фінансові  ресурси  за рахунок  коштів  власників  і не потребує додаткових гарантій (так, для АТ можливі такі шляхи: збільшення номінальної вартості акцій, збільшення кількості акцій  існуючої  номінальної вартості,  обмін облігацій  на акції). При збільшенні кількості акцій існуючої номінальної вартості статутний фонд може збільшуватись за рахунок додаткових вне- сків учасників, реінвестиції  прибутку шляхом виплати дивіден- дів акціями, індексації основних фондів.

Як форми рефінансування дебіторської заборгованості застосовують:

-           факторинг;

-           облік (дисконт) векселів;

-           форфейтинг.

Нижче  наведена  в узагальненому вигляді  система послідовних заходів,  що передбачаються класичної  моделлю  санації  підприєм- ства.

Причинно-наслідковий аналіз виникнення (чи загрози) кризової ситуації

Заходи  щодо лікві- дації:

- на добровільній основі

- примусові

так

Рішення щодо ліквідації

Негайні першо- чергові заходи із

ні         санації

Визначення цілей і стратегії санації

Програма санації

Проект (бізнес-план) санації

Вихід із кризи та відновлення позицій на ринку

так

УСПІХ

ні

12.1.3.  Ліквідаційна процедура. Порядок задоволення претензій кредиторів

Із  дня  прийняття господарським судом  постанови  про  визна- ння боржника  банкрутом  і відкриття ліквідаційної процедури  при- пиняються повноваження органів управління банкрута, керівник банкрута звільняється з роботи у зв'язку з банкрутством підприєм- ства, також припиняються повноваження власників  майна банкру- та. Функції управління підприємством-банкрутом покладається на ліквідатора  (ліквідаційну комісію).

Наслідки визнання боржника банкрутом. З дня  прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури:

-           підприємницька діяльність банкрута завершується закінченням техно- логічного циклу з виготовлення продукції за можливості її продажу;

-           строк   виконання   всіх   грошових    зобов’язань    банкрута    та зобов’язання  щодо сплати  податків  і зборів (обов’язкових пла- тежів) вважається таким, що настав;

-           припиняється нарахування неустойки  (штрафу,  пені),  процен- тів та інших економічних  санкцій  по всіх видах заборгованості банкрута;

-           відомості  про фінансове  становище  банкрута  перестають  бути конфіденційними чи становити комерційну  таємницю;

-           скасовується арешт,  накладений на майно  чи інші обмеження щодо розпорядження майном такого боржника. Накладення но- вих арештів або інших обмежень  щодо розпорядження майном банкрута не допускається;

-           вимоги  за зобов’язаннями боржника,  визнаного  банкрутом,  що виникли  під час проведення  процедур банкрутства,  можуть ви- суватись тільки в межах ліквідаційної процедури.

Принципи розрахунків з кредиторами

Усі перелічені розрахунки  з кредиторами виконуються з дотри- манням встановлених законом принципів,  зокрема:

·           вимоги кожної наступної черги задовольняються після повного задоволення попередніх вимог;

·           за відсутності  майна  для  задоволення всіх вимог  однієї  черги претензії задовольняються за пропорційним принципом;

·           вимоги, що заявлені  після встановленого терміну, не розгляда- ються і вважаються відшкодованими;

·           інші, визначені законодавством.

Черговість задоволення вимог  кредиторів Кошти,  одержані від продажу майна банкрута, спрямовуються на задоволення вимог кредиторів  у встановленому законом порядку черговості.

У першу  чергу  задовольняються:

а)   вимоги, забезпечені заставою;

б)   виплата вихідної допомоги звільненим працівникам банкрута, у тому числі відшкодування кредиту, отриманого на ці цілі;

в)   витрати Фонду  гарантування вкладів фізичних  осіб (щодо банку)

– у розмірі всієї суми відшкодувань за вкладами фізичних осіб;

г)   витрати,  пов'язані з провадженням у справі  про банкрутство в господарському суді та роботою ліквідаційної комісії;

-           деякі виплати заробітної плати персоналу, в тому числі: заборго- ваність по заробітній  платі за три місяці роботи, які передують оголошенню  справи про банкрутство чи припиненню трудових відносин, грошові компенсації за всі невикористані дні щорічної відпустки та додаткової відпустки працівникам, що мають дітей (за  останні  два роки  що передують  справі  про банкрутство чи припиненню трудових відносин).

У  другу чергу  задовольняються вимоги,  що виникли  із зобов’язань  банкрута  перед  працівниками підприємства-банкрута (за винятком повернення  внесків членів трудового колективу до статутного  фонду  підприємства), зобов’язань,  що виникли  внаслі- док заподіяння шкоди  життю та здоров’ю громадян,  шляхом  капі- талізації відповідних платежів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів  України,  а також вимоги громадян  – довірителів  (вклад- ників)  довірчих товариств  або інших суб’яктів підприємницької ді- яльності, які залучали  майно (кошти) довірителів  (вкладників).

У третю чергу  задовольняються вимоги щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів) та вимоги центрального  органу ви- конавчої влади, що здійснює управління державним  резервом.

У четверту чергу  задовольняються вимоги  кредиторів,  не за- безпечені заставою, у тому числі і вимоги  кредиторів,  що виникли із зобов’язань  у процедурі  розпорядження майном  боржника  чи в процедурі санації.

У п'яту  чергу  задовольняються вимоги щодо повернення  вне- сків  членів  трудового  колективу до статутного  фонду  підприєм- ства.

У шосту чергу  задовольняються інші вимоги.

Вимоги кожної наступної черги задовольняються в міру надхо- дження на рахунок коштів від продажу майна банкрута після повно- го задоволення вимог попередньої черги.

За недостатності  коштів, одержаних від продажу майна банкру- та, для повного  задоволення всіх вимог однієї черги вимоги  задо- вольняються пропорційно сумі вимог, що належить кожному креди- торові однієї черги.

У разі відмови кредитора від задоволення визнаної в установле- ному порядку вимоги ліквідаційна комісія не враховує суму грошо- вих вимог цього кредитора.

Оскільки вимоги власників  (акціонерів) при ліквідації під- приємства  внаслідок  банкрутства розглядаються останньою чер- гою, після повного задоволення вимог інших кредиторів, саме власники  (акціонери) є найбільш зацікавленими особами у від- новленні платоспроможності і готовими до здійснення додатко- вого фінансування і запобігання примусової  ліквідації  підприєм- ства.