Фінанси підприємств - Підручник (Любенко Н. М.)

8.1. методичні  вказівки до вивчення теми

План основних питань теми:

1.   Оборотні  активи  – класифікація, джерела  формування, ефек- тивність використання.

2.   Економічне значення та порядок нормування оборотних засобів в запасах.

3.   Вартісні оцінки запасів.

4.   Дебіторська заборгованість та резерв сумнівних  боргів.

Основні терміни і поняття:

оборотні засоби, виробничі запаси, власні оборотні кошти, ви- робничі оборотні фонди, фонди обігу, нормування  оборотних коштів, норматив оборотних коштів, виробничий  норматив оборотних ко- штів, дебіторська заборгованість, метод FIFO, метод середньозва- женої вартості запасів, метод ідентифікованої вартості запасів, забезпеченість оборотними коштами, ліквідність

8.1.1.  Оборотні активи – класифікація, джерела формування, ефективність використання

Оборотні  активи – активи,  термін  використання яких  у виробничо-господарських процесах  менше одного року (або одно- го виробничого  циклу, якщо останній  більше одного року), в тому числі:

-           запаси (виробничі запаси, незавершене  виробництво,  запаси го- тової продукції, товари придбані з метою перепродажу);

-           векселі отримані;

-           дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги;

-           дебіторська заборгованість за розрахунками (з бюджетом, за ви- даними авансами, за нарахованими доходами, за внутрішніми розрахунками, інша);

-           поточні фінансові інвестиції;

-           грошові кошти та їх еквіваленти (в національній валюті та іно- земній валюті);

-           інші оборотні активи.

Залежно від здатності до швидкого перетворення в готівку в складі оборотних активів розрізняють:

-           високоліквідні активи – грошові кошти та їх еквіваленти;

-           середньоліквідні активи  – товари відвантажені,  дебіторська  за- боргованість;

-           низьколіквідні активи  – виробничі  запаси, готова продукція на складі, незавершене  виробництво,  витрати майбутніх періодів. Ефективність використання оборотних  засобів оцінюють за та-

кими основними  аналітичними показниками:

-           Коефіцієнт оборотності;

-           Коефіцієнт завантаження коштів в обороті;

-           Тривалість одного обороту;

-           Умовна економія оборотних коштів.

Крім того, в аналізі фінансового стану щодо окремих елементів оборотних активів використовують такі показники:

-           Коефіцієнт оборотності дебiторської заборгованостi;

-           Коефіцієнт оборотності запасiв.

8.1.2.  Економічне значення та порядок нормування оборотних засобів в запасах

Нормування оборотних засобів – це економічно  обґрунтований розрахунок  потреби  у фінансових  ресурсах,  необхідних  підприєм- ству для створення мінімальних запасів товарно-матеріальних цін- ностей.

Нормування оборотних  засобів має виробниче  і фінансове  зна- чення. Виробниче  значення  полягає  у встановленні мінімальної  їх кількості, яка забезпечує  безперебійну  роботу підприємства при ра- ціональній  організації виробничо-господарських процесів.

Нормування обортних коштів:

-           дозволяє ефективно використовувати оборотні  кошти  на під- приємстві;

-           забезпечує  безперервний і безперебійний процес виробництва;

-           сприяє виконанню  планів виробництва і реалізації;

-           сприяє мінімізації ризику підприємницької діяльності.

Фінансове значення  полягає у визначенні  суми і складу джерел їх покриття.  Нормування оборотних  засобів здійснюється безпосе- редньо  на підприємстві з урахуванням організаційно-економічних особливостей  виробничо-господарської діяльності  з дотриманням деяких рекомендацій  загальнометодичного характеру.

Для нормування оборотних засобів застосовують  два методи:

1.   Метод  прямих  розрахунків – розрахунок  ведеться  за кожним елементом оборотних засобів окремо.

2.  Аналітичний (економічний) метод – розрахунок  нормативів здійснюється в узагальненому вигляді, спираючись  на розмір оборотних коштів у звітному періоді та очікувані зміни в умовах виробництва, постачання  матеріальних ресурсів і продажу про- дукції.

При використанні методу прямих розрахунків процес норму- вання оборотних засобів складається з двох етапів:

1-й  етап. Розрахунок норм  оборотних  засобів  – на тривалий період, враховуючи  техніко-технологічні особливості  виробничої діяльності,  окремо за елементами  оборотних  засобів (зазвичай – в днях).

2-й етап. Розрахунок нормативів  оборотних засобів в грошово- му визначенні  – на плановий  рік, враховуючи планові обсяги діяль- ності.

Так, наприклад, норматив виробничого запасу сировини, мате- ріалів визначається:

Новз  = ОВ х Двз,

це ОВ – одноденні витрати сировини, матеріалів  (грн.)

Д – норма запасу в днях (включає транспортний запас, підготов- чий запас, технологічний запас, поточний  запас, гарантійний запас тощо).

8.1.3.  Вартісні оцінки запасів

Придбані (отримані) матеріальні запаси враховуються на балан- сі за первісною вартістю, яка є собівартістю   запасів і складається з таких фактичних витрат, які безпосередньо  пов’язані з придбанням запасів і доведенням їх до необхідного стану.

Не включаються  до первинної вартості запасів, а належать до витрат того періоду, в якому вони були здійснені (встановлені):

-           наднормативні запаси та недостачі запасів;

-           відсотки  за користування кредитами  (якщо  актив не визнаний кваліфікованим);

-           витрати на збут продукції;

-           загальногосподарські та інші подібні витрати, які безпосередньо не пов’язані з доставкою і придбанням запасів.

Методи оцінки вибуття запасів. З метою вартісної оцінки ви- буття запасів у зв’язку з їх передавання у виробництво застосовують такі методи оцінки вибуття запасів (при цьому не виключається мож- ливість використання різних методів для різних одиниць обліку):

·        метод ідентифікованої собівартості;

·        метод середньозваженої собівартості;

·        нормативний метод;

·        метод врахування запасів за продажними цінами;

·        метод FIFO.

8.1.4.  Дебіторська заборгованість та резерв сумнівних боргів

Дебіторська заборгованість представлена в балансі такими статтями:

-     по векселях одержаних;

-     за товари, роботи, послуги;

-     по розрахунках.

Векселі відображаються в балансі за номінальною  вартістю. На- рахування доходів по передбаченим векселем відсотках здійснюєть- ся в момент погашення векселя. У випадку, коли момент отримання і момент  погашення  векселя  належать  до різних  періодів,  на дату балансу здійснюється нарахування доходів по відсотках  за звітний період (вексель може бути як відсотковим, з визначеною ставкою річного відсотка по векселю, так і безвідсотковим, коли відсоток входить до номінальної вартості векселя,  остання  при цьому пере- вищує на певну суму контрактну вартість продукції).

Дебіторська  заборгованість за товари, роботи, послуги (крім заборгованості, яка забезпечена векселем) повинна мати реальну оцінку. Продаж  товарів  і надання  послуг в кредит при застосуван- ні принципу  нарахування, зазвичай,  збігається  з визнанням доходу від реалізації.  Але, можливо,  частина  боргів не буде сплачена  дебі- торами внаслідок  їх неплатоспроможності. Отже, є доцільним  фор- мування  (за рахунок  витрат)  резерву  сумнівних  боргів, а в балансі

– застосування оцінки дебіторської заборгованості за чистою реалі- заційною  вартістю, яка визначається як сума дебіторської  заборго- ваності після вирахування резерву сумнівних  боргів.

Методом оцінки  резерву сумнівних  боргів є метод періодизації фактичної дебіторської заборгованості, за яким здійснюється групу- вання дебіторської заборгованості за термінами  погашення  та вста- новлення  відповідного відсотку сумнівних боргів для кожної групи.