8.4. оцінювання структури монопольного ринку (визначення міри монополізації ринку)

Існує декілька підходів до визначення рівня монополізації ринку: а) засіб, що грунтується  на граничній частці ринку (тобто яка частка повинна належати компанії,  щоб вона вважалася монополістом). Офіційно  встановлюється  допустимий

розмір  продаж компанії на даному ринку (у Великобри- танії – 25\%, РФ – 35\%, СРСР – 65\%). Збільшення гранич- ної частки вирішується  для природних  монополій.  Для 72 підгалузей нашої промисловості частка ринку найбільш знач- ної компанії не перевищує 20\%;

б) засіб, що грунтується на визначенні індексу концентрації – оцінювання частки декількох найбільших фірм у загальному обсязі   продаж:

Jc= S КJ,         (8.1)

– частка ринку, що належить j-тій компанії;

S – загальний  обсяг продаж.

Якщо значення Jc наближується до 100\%, то цей ринок  до- сить монополізований. Така статистика  (по 2-х, 4-х, 8-и,  50-и,

100-а фірмах) публікується в пресі. До негативного  наслідку цьо-

го методу можна віднести те, що він не дає чіткого уявлення про дійсну ситуацію, яка склалася на ринку;

в) метод, що грунтується на розрахунку індексу Херфіндаля– Хіршмана (введений у США в 1982 р.). Цей індекс характеризуєть- ся розподілом  ринкової влади:

<100, то ринок – неконцентрований, тобто можна

<1800,  то це –

підвищується на 50 пунктів, то

злиття може бути дозволеним,  якщо на більше ніж на 100, – за- бороняють.

Дії фірм підпадають під визначення обмежувальної практики:

а) монополізація ринку наявним засобом (коли захоплено більше ніж 50\% ринку);

б) фіксування цін (узгодження  цін і обсягів продаж фірм у відповідній галузі);

в) злиття компаній;

г) цінова дискримінація;

ґ) пов’язані контракти (прикладом таких дій можуть служити спроби Microsoft примусити своїх ОЄМ дилерів встановлюва- ти на комп’ютери разом з Windows 95 та Internet Explorer 4.0);

д) виняткові контракти,  коли в контракт вноситься пункт про заборону на придбання товарів конкурентів.