ЕкономІчнІ аспекти педагогІчного новаторства а.с.макаренка

Однією з найважливіших складових успішної розбудови української еко- номіки та подолання кризи в суспільній свідомості є духовне відродження окремого громадянина і спільноти в цілому. Майбутнє української нації зале-

жить від змісту цінностей, що формуються в серцях і душах молодих людей су- часною педагогікою, а також від того, якою мірою набуті знання стануть осно- вою їх соціального буття. Останнє має рухливий і мінливий характер. Незва- жаючи на те, що до минулого в нас неоднозначне відношення, але сприймаємо його як скарбницю корисного і повчального досвіду. Історія дає нам право ви- бору в пошуках моделей соціально-економічного та культурного розвитку, відношення та оцінки окремих історичних осіб.

Іноді ми не згоджуємося з тим, що видатні постаті нашого народу не ма- ли зовнішньої величі, жили не в часи ратних подвигів, а їх діяльність не позна- чена в сучасній топоніміці. Разом з тим, їх внесок у відповідну епоху та плинне у часі історичне відлуння ми чуємо і зараз. До таких постатей ми відносимо

Антона Макаренка.

Метою даної статті є аналіз економічних аспектів педагогічного новатор- ства А.С.Макаренка. це обумовлено тим, що інтерес до його діяльності був і за радянських часів, зберігається і сьогодні. Але економічним поглядам великого педагога не приділялося відповідної уваги. Ще у 1917 році, тільки закінчивши Полтавський педагогічний інститут, А.С.Макаренко дійшов висновку, що на формування світогляду молодих громадян нової країни значною мірою впли- вають колективні відносини та відома трудова діяльність. Ці принципові поло- ження виховання стали основою для розробки педагогічної концепції, викладеної ним в таких працях, як «Педагогічна поема», «Прапори на вежах»,

«Марш тридцятого року», «ФД-1», листах до однодумців.

Основою його педагогічного новаторства став принцип: щонайбільше вимог до людини, але, разом з тим, щонайбільше поваги до неї. Впровадженню

цього принципу сприяла організація праці молодих колоністів та зважена структура колективу. Весь склад колонії поділявся на 28 окремих загонів по 7-

15 чоловік в кожному. Очолював кожний загін командир, якого на першому етапі призначав начальник закладу, а пізніше – рада командирів.

Крім постійних загонів, практикували створення тимчасових загонів для виконання негайної або тимчасової роботи. Вони мали велике виховне значен- ня, адже керівниками цих загонів в цьому випадку ставали зазвичай рядові чле- ни постійних загонів. Таким чином, майже кожний колоніст міг виступати не тільки в ролі відповідального виконавця, але і розвивати якості керівника. Ядром колонії, її активом, була рада командирів постійних загонів. На раді опе- ративно (регламент виступів – одна-дві хвилини) вирішувалися вкрай термінові питання господарського, побутового, культурного життя колонії. Через раду командирів  А.Макаренко  мав  можливість  впливати  на  всі  сторони  життя

вихованців.

Загальні збори колоністів представляли колектив в цілому. На думку А.С.Макаренка, ці збори виховували відповідальність за кожне прийняте рішення, впроваджуючи одночасно суспільну думку всієї колонії.

Таким чином, новаторство педагогічної теорії і практики Макаренка ґрунтувалося на думці, що колоніст є не простим споживачем матеріальних

благ, що надає йому держава, не є об’єктом виховання, а є активним суб’єктом як процесу колективного виробництва, так і виховного процесу. Тому процес виховного впливу з боку медперсоналу колонії поєднувався з процесом колек- тивного самовиховання і самоуправління.

Велике значення А.Макаренко приділяв дисципліні: «Наша дисципліна – це поєднання повної свідомості, ясності, повного розуміння, загального для всіх розуміння – як треба діяти, з ясною, точною зовнішньою формою, яка не допускає спорів, протиріч, полеміки, затягування».[1]

Формуванню зовнішньої      форми дисципліни    сприяла          так       звана

«воєнізація»: накази, рапорти, ритуали спілкування. На думку А.Макаренка, воєнізація є «грою, естетичним додатком до трудового життя, життя і так важ- кого і досить бідного». Правила цієї гри приймали всі – від завідуючого до наймолодшого колоніста. Сенс і мета цієї гри були значно серйознішими: гра не тільки робила життя для її учасників цікавішим та красивішим; але і формувала не тільки такі зовнішні елементи поведінки, як точність, акуратність, повагу, але і якості, які є складовими сутності кожного свідомого члена колективу: організованість, дисциплінованість, відповідальність. Систему естетичного та морального виховання доповнювала фізична підготовка. Після важкої праці, занять в школі спортивні ігри, гімнастичні вправи, туристичні походи загарто- вували колоністів та давали повноцінний відпочинок.

Наприкінці 20-х років А.Макаренко не тільки реалізовував власні методи виховання колективу. В цей час від приходить до своєї найбільш плодотворної

ідеї – вчення про «завтрашню радість»: «Не може бути допущена в житті ко- лективу… - ділиться роздумами автор «Педагогічної поеми», - форми буття вільного людського колективу – рух вперед, форма смерті – зупинка». У кожної людини, вважає педагог, повинна бути мета, до якої вона повинна іти. Особли- во це потрібно у виробничих справах. Роздумуючи над добробутом колонії, А.Макаренко пропонував: щоб зберегти дієздатність трудового колективу, або будівництво якогось об’єкту, або збільшення обсягу посівних площ тощо треба мати постійно конкретну справу на меті. Вчення «про завтрашню радість» він пропонував  доповнювати  методами  «подиву»  або  «вибуху».  Цей  метод  –

«миттєвий вплив, який перевертає всі бажання людини, все його устремління». Цей метод було застосовано в 1928 році ,коли вся колонія, маючи великі виробничі, культурні здобутки, сталий побут тощо, покинула успішну колонію, щоб здійснити цей «миттєвий вплив» і підняти до рівня комуни імені Горького

колонію Куряж.

Після  підйому  Куряжу  Макаренко  покидає  колонію.  Цей  вимушений крок став наслідком його довготривалої боротьби за правду та педагогічне но- ваторство. Нескінченні звіти, бюрократія, комісії та інспекції не тільки, як він вважав, підривали його авторитет керівника, але і створювали навколо нього

«невиносиму організаційну самотність». В 1928 р. він виступив з докладом про свої педагогічні здобутки. Представники Комісаріату просвіти винесли вирок:

«Запропонована система виховного процесу не є радянською».

Не прийнятий україно-радянською педагогікою, Макаренко не покидає її і починає новий педагогічно-виробничий експеримент в комуні імені Дзер- жинського. На відміну від попередніх, в цьому закладі виробничою основою стало не сільське господарство, а високотехнологічне виробництво. Рентабельність тут пов’язувалась з високим рівнем продуктивної праці. Через півтора роки комуна повністю перейшла на самоокупність. Річний баланс ко- муни на 1 січня 1934 року складав 65 млн. рублів, а річний прибуток – 4,5 млн. Випуск електросвердел та фотоапаратів «Лейка» мав державне значення, адже звільнив від ввозу іноземної продукції на 1,5 млн. руб. золотом щорічно. [2] Але справжню славу комуні принесли фотоапарати ФЕД, які випускалися впродовж всього існування Радянського Союзу і були якісними та популярними не тільки в нашій країні.

Важливим фактором виховання стала і система заробітної плати. Заводи приносили значний прибуток. Звичайно, основна частина грошей йшла на вдо- сконалення виробничого процесу та на потреби колективу в цілому. 105 посту- пало в фонд ради командирів для розподілу на окремі потреби колоністів, а са- ме: на культурно-освітні заходи, на стипендії комунарам (щорічно майже 40 комунарів поступали на робфак). Окрема сума переводилася на особисті зберіг альні книжки, які при виході з комуни видавали колоністам. І деяка частина за- гального заробітку видавалася на власні потреби. Кожний вихованець особисто був зацікавлений в продуктивній праці, одночасно відчуваючи себе членом трудового колективу.

В 1934 році прибуток від двох заводів комуни склав 4,5 млн. рублів, а в

1935 – 5 млн.[3] Разом з тим, кожний вихованець працював 4 години, а 5 годин відводилось навчанню. В цей час в «Книзі для батьків» А.Макаренко писав:

«Діти – квіти життя, але ці квіти не розкішний букет у японській вазі на столі

,що вже вмирають і в’януть, але діти – це прекрасний яблуневий цвіт, який принесе не менш прекрасні плоди». В комуні було відкрито не тільки школу- десятирічку, але і робфак. Таким чином, кожний вихованець при бажанні міг підготуватися до вступу у вищий навчальний заклад. Для вчорашніх безбатченків, безпритульних та потенційних злочинців це було втілення мрій і впевнений крок у майбутнє.

За оцінкою ЮНЕСКО, досвід А.С.Макаренка до цього часу є неперевер- шеним у світовій педагогіці, а його організаційні знахідки в управлінні вироб- ництвом ще чекають на вивчення та узагальнення.

Література

1. Макаренко А.С. Собрание сочинений в четырех томах.–Т.IV.–М.:«Правда»,1987.– С.535.

2. Гинда В. Беспризорная экономика // Корреспондент. – 2007. – 14 июля.

3. Макаренко А.С. Собрание сочинений в четырех томах.–Т.IV.–М.:«Правда»,1987.– С.540.

К о ва л е н к о С . О . , Ас т а п о в С . В.