ІнновацІЇ в економІцІ украЇни

Дослідження економічних криз, що виникають циклічно внаслідок пору- шення пропорцій між окремими складовими економічних систем різного рівня. є дуже актуальним у наші часи. Структурна криза спричиняється, насамперед, невчасними  технологічними  змінами;  відповідна  атакуюча  інноваційна стратегія може попередити подібну кризу або пом’якшити її наслідки. За існуючого міжнародного поділу праці позиції розвинутих країн зміцнюються саме за рахунок нівелювання циклічних коливань, своєчасної технологічної реструктуризації та розвитку наукомістких виробництв, а також завдяки транс- феру кризових ситуацій і факторів до інших країн. Іншим країнам при цьому загрожує консервація економічної і технологічної відсталості. Проблема ефективної міжнародної спеціалізації стає ще актуальнішою в умовах глобалізації світової економіки та переходу її у постіндустріальну стадію. Гідне місце країни у міжнародному поділі праці забезпечується лише через адаптацію структури національної економіки до вимог світового і внутрішнього ринків. Реструктуризація економіки може відбуватися через переливання капіталу в прибуткові галузі, що дає тимчасові переваги. Іншим шляхом є реалізація нау- ково-інноваційної політики, орієнтованої на здобуття нових знань, розробку нових конструктивно-технологічних рішень, комерціалізацію інновацій та технологічну реструктуризацію всієї економіки. Порушення темпу інноваційного розвитку - найбільша загроза для економіки і, передусім, для науки, яка має працювати за довгостроковим замовленням. Окремі мікросистеми, незважаючи на технологічне відставання країни, можуть зберігати конкурентоспроможність, кооперуючись з іноземними структурами, але це призводить до руйнування системи внутрішньої кооперації у національній економіці. Тому потрібне безперервне фронтальне оновлення вітчизняних продуктів і технологій. Отже, міжнародна спеціалізація країн нині зумовлюється не галузевим принципом, а можливостями країни виконувати певні  етапи  науково-інноваційного  циклу.  Наукові  відкриття  й  нові технологічні кластери справляють тотальний вплив на світову економіку через

«технологічні хвилі», які нагадують витки об’ємної висхідної спіралі. Кожний виток базується на нових знаннях. Країни, що контролюють піонерні фундаментальні і пошукові дослідження, отримують глобальну квазіренту. Далі

за спадною градацією слідують країни, що зайняті у менш наукоємних етапах інноваційного циклу. Країни, що спеціалізуються на проектно- конструкторських розробках, тримаються впритул за лідерами; за ними йдуть країни, які здійснюють масове впровадження високотехнологічних товарів; останніми на цій шкалі є країни — виробники ресурсів і товарів з низьким сту- пенем переробки та країни — експортери сировини.

Локальний інноваційний розвиток країни має узгоджуватися з ритмом світового науково-технічного прогресу (НТП) і бути системним. Товарні інно- вації послідовно викликають технологічні, організаційні, економічні, соціальні, правові та політичні інновації. Тобто інновації, які починаються у техносфері, поступово охоплюють соціум в цілому. Приклад України підтверджує таку мо-

дель сприйняття нового. Розрив між технологічним рівнем України і бажанням швидко досягти європейських стандартів життя призвів до бурхливих перетво- рень у суспільстві, які доводять необхідність врахування диференціації техно- логічного розвитку країн. Недооцінка технологічних розривів створює ілюзії щодо можливості форсування певних етапів перетворень. Не слід забувати, що саме технологічним розривам ми зобов’язані глибокими кризами, зниженням конкурентоспроможності, деградацією соціальної та екологічної ситуації.

Теорія світових технологічних хвиль та технологічних циклів на мікрорі- вні досить глибоко розроблена . А теоретичні основи диференціації технологіч- ного розвитку країн висвітлені недостатньо, тоді як усвідомлення такої дифере- нціації дає змогу виявити мотиви країн-партнерів і країн-конкурентів, прогно- зувати розвиток зовнішньоекономічної діяльності, уникати «імпорту криз», ві- рно оцінювати умови включення у глобальні процеси, визначити обмеження і

загрози, що заважають реалізації конкурентних переваг країни в нерівних умо- вах господарювання. Градація країн за технологічною структурою економіки стає дедалі відчутнішою. Провідні країни зміцнюють позиції через спеціаліза- цію на дохідній наукомісткій продукції і прорив у шостий технологічний уклад; країни другого ешелону орієнтуються на вже освоєні нові технології; країни третього ешелону перебувають на периферії технологічної гонки й задоволь- няються дрібними технологічними нішами; країни-аутсайдери спираються на старі технологічні уклади. Отже, переваги технологічного перевороту монопо- лізує невелика кількість провідних країн та їхніх ТНК, котрі присвоюють лево- ву частку технологічної квазіренти [1.2]. Водночас транзитивним країнам і кра- їнам, що розвиваються, загрожує консервація технологічної відсталості. Техно- логічний розрив між країнами посилюється трансфером криз, який здійснюють розвинуті країни для отримання економічних та науково-технічних переваг над країнами-конкурентами. Певні механізми трансферу криз (експорт продукції і технологій за межами їхнього життєвого циклу, поглинання незахищених інте- лектуальних продуктів, диспаритет у торгівлі високотехнологічною продукці- єю) якраз діють у напрямі консервації технологічного відставання менш розви- нутих країн. Україна має вигідне геоположення, що мінімізує витрати на тран- зит вантажів і сприяє істотним надходженням до бюджету. Водночас це зумов-

лює високу частку транспортних послуг у структурі експорту послуг (понад

75\%) і недостатню увагу до експорту інших видів послуг. Технологічна рестру- ктуризація економіки стає пріоритетним завданням державної антикризової по- літики на перспективу. Наша держава, в економіці якої переважають третій і четвертий технологічні уклади, може опинитися на периферії технологічного прогресу. Метою технологічної реструктуризації економіки має бути створення сучасного збалансованого економічного комплексу з потужним корпоративно- коопераційним каркасом, що може забезпечити щільну кооперацію вітчизняних суб’єктів господарювання та вигідне інтегрування у світову економіку. Елемен-

тами цього каркасу мають бути кластери сучасних технологій та їхні носії — технополіси, технопарки, власні транснаціональні корпорації, фінансово- промислові групи, холдинги, територіально-виробничі комплекси (територіаль- ні кластери). Удосконалення технологічної структури економіки має забезпечи- ти підвищення її ефективності, створити підгрунтя для формування прогресив- ної структури експорту і розвитку внутрішнього ринку. Основою стратегії технологічної реструктуризації економіки має бути прискорений розвиток су- часних технологій, а також галузей і територіальних кластерів (територіально- виробничих комплексів, технопарків і технополісів), де такі технології розви- ваються. Одним із таких стратегічних напрямів є прискорений розвиток інфо- рмаційних технологій. Значний технологічний розрив та його збільшення вна- слідок гальмування нововведень загрожують транзитивним країнам «футуро- шоком» (ситуацією, коли радикальні зміни потрібно здійснити у стислі термі- ни з надмірними витратами ресурсів і надзвичайною напругою). За цих умов технологічний розрив може перетворитися на прірву, а країна — на об’єкт експлуатації з боку розвинутих країн. Виникає нагальна необхідність приско- реного запровадження всіх елементів інноваційної моделі розвитку національ- ної економіки, адекватного реагування на технологічні виклики глобальної економіки і забезпечення перспективної конкурентоспроможності України. Відставання в технологічній модернізації може призвести до перетворення України на сировинний додаток розвинутих держав і втрати конкурентоспро- можності навіть на традиційних ринках. На державному рівні для спрямуван- ня структурної перебудови економіки у русло інноваційного розвитку доціль- но здійснити такі додаткові заходи [3]:

 активізувати укладання міжнародних угод щодо інноваційно-технологічного співробітництва в рамках реалізації державної інноваційної політики, а також

прямих двосторонніх договорів між іноземними та українськими юридични-

ми особами на основі норм міжнародного права у цій сфері;

 сприяти  запровадженню  системи  венчурного  фінансування  в  науково- технічній сфері та забезпечити законодавче супроводження венчурного біз- несу, створити та забезпечити підтримкою загальний банк даних винаходів для полегшення пошуку необхідних для господарюючих суб’єктів нововве- день;

 активізувати співробітництво у сфері міжнародного науково-технічного коо- перування на основі поєднання економічних, соціальних та екологічних інте- ресів держави з інтересами окремих господарюючих суб’єктів різних країн за умов надійного захисту державних інтересів та прав власника науково- технічної продукції;

 розробити та запровадити у практику «ПІІ-стратегію» (стратегію щодо пря- мих іноземних інвестицій), заходи якої у контексті забезпечення економічної

безпеки держави сприяли б адресному залученню та ефективному викорис- танню ПІІ, виходячи з пріоритетів структурної перебудови економіки країни, насамперед — пріоритетів технологічної реструктуризації економіки;

 створити умови для активізації процесу створення та функціонування транс- національних корпорацій і промислово-фінансових груп як основних елемен- тів побудови корпоративно-коопераційного каркасу економіки країни; сприя- ти формуванню інноваційної інфраструктури нового типу тощо;

 ввести у практику фактичне, а не декларативне пільгове оподаткування пріо- ритетних видів інноваційної діяльності, що активізує інноваційну спрямова-

ність діяльності резидентів і нерезидентів в Україні;

 розробити та запровадити у практику механізм страхування інвестиційно-

інноваційної діяльності.

Література

1. Кузьменко О.М.  Особливості національної інноваційної системи України // Схід. - 2006. -

№ 4(76). - С. 53-57.

2. Кузьменко О.М.  Проблеми розвитку інноваційних процесів в Україні (на прикладі проми-

слових підприємств) // Менеджер. Вісник Донецької державної академії управління. - 2006. -

№ 2(36).

3. Кондратьев Н.Д. Большие циклы конъюнктуры и теория предвидения. — М.: Экономика,

2002.

4.Кузнец С. Современный экономический рост: результаты исследований и размышлений. Нобелевская лекция//Нобелевские лауреаты по экономике: взгляд из России; Под ред. Ю.В. Яковца. Спб.: Гуманистика, 2003.

С о л о ха Д . В. , То п іл і н а О . В.