ІнвестицІЇ у вугІльну промисловІсть

Як відомо, на початку 90-х років інвестиції спрямовувались на підтримку ледь жевріючих підприємств, обігові кошти яких були спожиті, а, витрачені ін- вестиційні ресурси не дали навіть припинення спаду виробництва. Помилки у виборі напрямків інвестування, у спрямуванні коштів у малоефективні, недо- статньо обґрунтовані проекти призвели до припинення інвестиційних процесів і, як наслідок, до скорочення інвестицій. Отже, скорочення обсягів інвестицій призвело до скорочення виробництва і в якійсь мірі це підштовхнуло нашу кра- їну до економічної кризи. Тому питання вибору напрямів інвестування стоїть дуже гостро.

Вугілля є специфічним товаром і його збут здійснюється за давно відпрацьованими схемами, а ціна регулюється державою. Особливістю плану-

вання роботи українських підприємств вугільної промисловості є планування ціни вугільної продукції на рівні, нижчої за рівень беззбитковості. Справа в то- му, що, з одного боку, варіант з нульовою рентабельністю за умови покриття дефіциту вугільної продукції імпортною сировиною з урахуванням сучасних світових цін виявляється у 2 рази дешевшим від затрат на державну підтримку. Водночас орієнтація вітчизняного вугледобутку тільки на рентабельне вироб- ництво призведе до значної втрати робочих місць, і не тільки у вугільній галузі. Ефект мультиплікатора виявиться у вигляді згортання виробництва в багатьох суміжних галузях з непередбачуваними соціальними та економічними наслідками. Тому на загальнодержавному рівні визнано, що для нашої держави стратегічно правильним є підтримка вугільних підприємств засобами держав- ного дотування, а не зміна цін на вугільну продукцію до рівня рентабельності.

Згідно з діючим порядком засоби держпідтримки на капітальні вкладення повинні надаватися за результатами конкурсу бізнес-проектів. Однак, цей по- рядок, з одного боку, не передбачає прямої економічної відповідальності підприємств за невиконання конкурсних зобов`язань, в результаті чого кон- курсний  відбір  втрачає  закладений  в  цю  процедуру  зміст.  З  іншого  боку, діючий порядок розповсюджується на всі капітальні вкладення, в тому числі, й на вкладення в просте відтворення шахтного фонду, тобто на ті, які не створю- ють нового економічного ефекту, але є життєво необхідними для функціонування підприємств. На мою думку такі вкладення повинні здійснюватися за рахунок амортизаційних відрахувань, включаючи поточні державні дотації.

Засоби держпідтримки, котрі виділяються на розвиток діючих підприємств, необхідно надавати за умови їх повернення. Бюджетні витрати

слід відшкодовувати після реалізації проектів незалежно від досягнутих результатів (рентабельними підприємствами – шляхом систематичних відрахувань частини доходу від  продажу вугільної продукції; збитковими –

шляхом зниження поточних дотацій). Такий порядок державного фінансування створює конкуренцію за отримання бюджетних коштів, буде стимулювати їх ефективне використання, сприяти розширенню інвестиційного потенціалу галузі.

Разом з тим можливості державного фінансування вугледобувних підприємств обмежені. Тому для розвитку шахт актуальним є пошук і раціональне використання власних засобів, а також привернення недержавних інвестицій. Необхідно орієнтуватися на взаємодію державного і недержавного інвестування.

Державні вугледобувні підприємства, централізуючи фінансові ресурси шахт  та  інших  підрозділів,  а  саме,  амортизаційні відрахування, отримують

можливість для маневру і концентрування цих ресурсів з метою здійснення інноваційних заходів. Державні вугледобувні підприємства можуть стати також надійними партнерами для недержавних інвесторів.

Орієнтація на недержавні капітали може мати різну глибину реалізації. В Україні початок роздержавленню галузі було закладено шахтами ім. Засядько (формування власного приватного капіталу в рамках орендної форми), „Комсо- молець Донбасу” та «Красноармійська-Західна №1» (залучення недержавного капіталу через приватизацію). Найбільшої уваги заслуговує досвід ВАТ „ВК

„Шахта „Красноармійська-Західна №1”, де вперше випробували схеми корпоративної розробки шахтного поля і приватизації підприємства шляхом додаткової емісії і продажу акцій. Однак, треба враховувати, що джерелом коштів для інвестування має слугувати продаж саме акцій додаткової емісії, бо засоби від продажу акцій первинної емісії у відповідності до нашого законодав-

ства направляються переважно в держбюджет. Також необхідно враховувати парові перепони для проведення додаткової емісії акцій до завершення вико- нання плану розміщення акцій первинної емісії. Даною обставиною було обу- мовлено прийняття спеціальної постанови про створення ВАТ „ВК  „Шахта

„Красноармійська-Західна  №1”,  що  дозволило  здійснити  додаткову  емісію акцій без продажу акцій первинної емісії. Такий порядок міг би стати прийнят- ним для усіх шахт при прийнятті на законодавчому рівні правової норми, яка б передбачала реорганізацію держпідприємств у відкриті акціонерні товариства,

100\% акцій яких належать державі. Це позбавило б акціонерні товариства необхідності у продажу акцій первинної емісії і дало б їм право на здійснення одразу додаткової емісії.

Таким чином, емісія цінних паперів є ефективним способом привернення інвестицій прибутковими підприємствами, але таких одиниці. Нерентабельні

вугледобувні підприємства можуть використовувати цей спосіб лише за умови, що після здійснення інвестицій вони стануть прибутковими. Однак, навряд чи можна розраховувати, що цінні папери збиткових підприємств будуть користу- ватися попитом і їх продаж забезпечить отримання інвестиційних коштів у необхідних для галузі обсягах. Тому треба використовувати й інші, менш масштабні, але більш прийнятні способи залучення інвестицій з урахуванням

досвіду, обумовленого нерозвиненістю правового та методичного забезпечення цієї сфери діяльності підприємств.

Найбільш доцільними є такі методи залучення інвестицій:

1. Участь недержавного інвестора у фінансуванні інвестиційних або інноваційних заходів, проектів, програм з метою відтворення, оновлення, на- рощування виробничого потенціалу, підвищення соціально-економічної ефективності господарської діяльності підприємства.

2. Розробка недержавним інвестором окремої дільниці шахтного поля.

3. Диверсифікація виробництва (видобуток метану, попутних корисних копалин, випуск іншої продукції) за участі недержавного інвестора з викори-

стання вугільного родовища в межах підприємства або його техногенних родо-

вищ і породних териконів.

4. Лізинг гірнично-шахтного обладнання.

Таким чином, вугілля є головним енергоносієм України і гарантом її незалежності на фоні постійного подорожчання нафти та газу на світовому ринку. Україна володіє значними запасами вугілля, достатніми для забезпечен- ня власних потреб. Перераховані способи залучення інвестицій при реформуванні вугільної промисловості будуть сприяти фінансовому забезпе- ченню інноваційного розвитку галузі, а отже досягненню нею високого потенційного рівня.

Ва с ьк о в с к а я Я . В.