Забезпечення сталого розвитку ринку працІ украЇни шляхом сприяння саморозвитку населення

У вітчизняній науковій літературі активно дискутується питання визна- чення перспективних шляхів сталого розвитку ринку праці. Сучасні ринкові умови обумовлюють суттєвий вплив зайнятості населення на результати національної економіки, тому дослідження заходів удосконалення функціонування ринку праці є завданням актуальним та вкрай необхідним.

Розвиток ринку праці залежить, з одного боку, від заходів активної і

пасивної політики держави в сфері зайнятості, а з другого, від зусиль працез- датного населення. Переважно, дослідники спрямовують свої розробки у на- прямку державного регулювання зайнятості, пропонуючи удосконалити дер- жавну політику зайнятості, відповідно сучасних умов розвитку національної економіки, ґрунтовно визначаючи пріоритет поширення зайнятості за держа- вою [1–4]. Але, враховуючи бурхливий розвиток НТП, ускладнення впливу геополітичних та природних чинників, збільшення кількості інформації, поси- лення процесів глобалізації, зростання швидкості руху транспортних засобів, удосконалення комунікацій, стає очевидним прояв тенденції ускладнення ви- мог кінцевих споживачів до продукту праці суб’єктів господарювання, які, на- самперед і є головним джерелом розвитку ринку праці. У свою чергу наявність цієї тенденції обумовлює посилення конкуренції, необхідність удосконалення механізму господарювання та постійного професійного розвитку трудових ресурсів,   збільшення   вимог   роботодавців   до   найманих   працівників,   що викликає необхідність посилення уваги до саморозвитку населення [5].

Метою даного дослідження є огляд можливості динамічного розвитку рин- ку праці України шляхом сприяння саморозвитку населення. Досягнення визначеної мети пропонується здійснити завдяки удосконалення заходів навчання економічно активного населення та посилення прагнення його участі у функціонуванні ринку праці, що забезпечить виконання нагальних завдань: поши- рення зайнятості, розвиток наукового потенціалу, створення нових підприємств, задіяння матеріальної та сировинної бази, відтворення промислових потужностей, збільшення обсягів виробництва товарів та надання послуг.

Під впливом змін продуктивних сил і виробничих відносин в країнах спостерігається   формування   національних   ринків   праці.   Удосконалення

існуючих і розвиток нових технологій, автоматизація праці, неминуче призво- дить до полегшення і у той же час до скорочення праці людини. Але задля аде- кватного дослідження перспектив розвитку ринку праці в країнах слід врахову-

вати не тільки сучасний стан державної економіки, а й національні особливості поведінки економічно активної частини населення та фактично існуючі про- блеми у сфері зайнятості.

Так, до національних особливостей поведінки економічно активної час- тини населення України слід віднести: обережність, терплячість, зневірення, інертність, запасливість, творчість [6]. Ринку праці України на сучасному етапі притаманні низка проблем. Насамперед це: невідповідність між темпами роз- витку економіки і зайнятістю, незбалансованість попиту на працю, нераціональна структура зайнятості в галузях національної економіки, загос- трення проблеми працевлаштування, невідповідність рівня заробітної плати рівню   вимог   до   кваліфікації   працівників   та   соціальної   незахищеності

працівників порівняно з розвинутими країнами, поширення неформальної та тіньової зайнятості населення, недостатньо ефективна діяльність профспілок [7, с. 217; 8–9].

В умовах тривалої політичної та економічної кризи в Україні, під впли- вом особливостей поведінки економічно активної частини населения та фак- тично існуючих проблем у сфері зайнятості відбувається збільшення кількості суб’єктів  господарювання,  які  заради  економії  ресурсів  і  часу,  зниження ризиків та збільшення поточних прибутків, вже не хочуть брати на себе витрати за підготовку кадрів та кадрового резерву, переклавши це в обов’язки бажаю- чих працювати та працюючих осіб. За цих обставин набуває посилення процес саморозвитку населення. У науковій літературі ці питання докладно досліджуються у публікаціях на тему самозайнятості населення, самоменедж- менту, самоуправління, самонавчання [10–12].

Важливість саморозвитку населення обумовлюється також і морально психологічними чинниками. Наприклад, не зважаючи на усі позитивні заходи державної політики, які спрямовані на підтриму осіб які опинилися безробітними (грошова допомога, підвищення кваліфікації, надання тимчасо- вих робочих місць), частина з них не може знайти собі гідного місця в нових умовах і деградує. Запобігти цьому можливо у разі довгострокового навчання (ще з дитинства) основам саморозвитку. Проте, не так як у рекламних роликах: “Олександр почав справу з 10 гривнями в кишені, а через п’ять років став мільйонером”. Цей формат звернення є деструктивним і навіть образливим для пересічних громадян. Тому, на наш погляд, державна політика зайнятості по- винна впливати на різні вікові сегменти населення і ще з дитинства прививати думку молоді про побудову особистісного “стрижня” та відзнайдення переваг, які необхідно розвивати завдяки наполегливій праці протягом усього життя. Практично ідеться мова про впровадження концепції необхідності та доцільності саморозвитку населення. Здійснити це можна завдяки допомоги оволодіння інструментарієм її опанування – визначення цілей, методика пошу- ку інформації, придбання мінімально необхідних економічних знаннь, професійних навичок, які допоможуть людині протягом усього життя витриму-

вати  зміни  при  формуванні  професійної  кар’єри  і  опосередковано зміцнюватиме трудовий потенціал країни.

Державні заходи щодо поширення саморозвитку, повинні також врахову- вати й інтереси провідних осіб серед економічно активного населення, які вже відбулися, як вдалі учасники ринку праці. Насамперед, це підприємці та кваліфіковані фахівці. Завдяки спрощенню процедури міграційних переміщень, придбанню нерухомості та організації бізнесу в інших країнах, що стимулює еміграцію підприємницького ресурсу і капіталу з країни. Так за експертними оцінками зараз за межами України зараз працює понад 5 млн її громадян [13].

Ця  обставина  може  посилити  такі  негативні  наслідки  в  довгостроковому періоді: скорочення податкових надходжень через зменшення числа платників податків; поширення “відтоку розумів”, який призводить до уповільнення темпів зростання науково-технічного прогресу та культурного рівня країни; здійснюється старіння структури трудових ресурсів; посилення проблеми реадаптації робітників, які повертаються після роботи за кордоном і відвикли від місцевих умов праці та життя.

Враховуючи особливості розвитку вітчизняної економіки, поведінки економічно активної частини населення та фактично існуючих проблем у сфері зайнятості слід визначити, що при приділенні пильної уваги до заходів держав- ного регулювання зайнятості необхідно одночасно посилити увагу до розробки та впровадження заходів поширення використання інструментів саморозвитку населення, що призведе до динамічного розвитку ринку праці, удосконалення

механізму господарювання ринкових суб’єктів та підвищення рівня життя на- селення, що доводить необхідність подальших досліджень у цьому напряму.

Список використаної літератури

1. Пешко А., Мазуренко Г. Економічні механізми регулювання розвитку ринку праці в Укра-

їні // Збірник наукових праць Національної академії управління при Президенті України. –

2005. – Вип.1. – С. 191–198.

2. Васильченко В.С. Державне регулювання зайнятості: Навч. посібник. – К.: КНЕУ, 2003. –

252 с.

3. Кравченко О.Б. Сутність та основні елементи організаційно–економічного механізму ре- гулювання зайнятості населення // Формування ринкових відносин в Україні: Збірник наукових праць. Вип. 5(48). – К. 2005. – 127 с.

4. Афендікова Н.О. Стратегічні підходи до розробки механізму регулювання зайнятості насе-

лення // Держава та регіони. – 2004. – №2. – С. 4–10.

5. Позняк О. Теоретико–методичні основи дослідження самозайнятості в Україні // Україна:

аспекти праці. – К. 2000. - №8. - С. 3-7.

6. Діденко Я. Ринок праці України в аспекті національної ментальності // Україна: аспекти

праці // 2003. – №8. – С. 26–30.

7. Лібанова Е. Ринок праці та соціальний захист: Навч. посіб. із соц. політики / Е.Лібанова,

О.Палій. – К: Вид–во Соломії Павличко "Основи", 2004. – 491 с.

8. Гуць М. Оцінка стану рпнку праці в умовах реформування економіки України // Україна:

аспекти праці. – К. 2005. – №2. – С. 13–17.

9. Юрченко В.В. Романишин В.О. Ринок праці України: сучасний стан та шляхи реформу-

вання // Актуальні проблеми економіки. – 2004. – № 6. – С. 214–219.

10. Заяць Т.А., Дем’янчук О.І. Сприяння розвитку самозайнятості населення на ринку праці

України // Зайнятість та ринок праці. – Вип.19. – 2004. – С. 76–82.

11. Пітюлич  М.,  Пітюлич  М.М..  Фінансово–економічні механізми  стимулювання  розвитку самостійної зайнятості населення // Регіональна економіка. – 20003. – №4. – С. 88–93.

12. Колпаков В. Самоменеджмент человека: стратегия и тактика // Персонал. – 2002. – №11. –

С. 68–73.

13. Україна     і           світове            господарство: взаємодія        на        межі    тисячоліть      / А.С. Філіпенко, В.С. Будкін, А.С. Гальчинський та ін. – К.: Либідь, 2002. – 470 с.

С о к о л о вс ь к и й В. П.

ФІЛОСОФІЯ ВИЩОЇ ОСВІТИ

Завдання розбудови і утвердження України як демократичної, культурної, економічно й науково розвиненої держави вимагають якісних перетворень у сис- темі підготовки національних кадрів без втрати кращих надбань нашого суспіль- ства в цій сфері в минулому.

І. Революція в сучасній системі   освіти, що відбувається уже понад два десятиріччя в усіх цивілізованих державах світу може бути   охарактеризована слідуючими моментами:

-           різкі зміни в меті і стратегії освіти,

-           гуманізація і гуманітаризація освіти,

-           поява принципово нового технічного забезпечення освіти,

-           введення сучасних технологій,

-           розробка нових моделей підготовки спеціалістів,

-           розвиваюче та випереджуюче навчання

Визначаючи це, слід звернути увагу на те, в якій мірі ці процеси притаманні нашій  освіті. Скажу відверто, мені не подобається формальний ха- рактер чиновничих потуг  в цій сфері. Добре знаючи обмежене технічне забезпе- чення нашого студента, в більшості низький його загальний культурний рівень та сьогоднішній деформований менталітет, організатори навчального процесу спрямовують його не виключно формалізовану методику. Мене як викладача філософії турбує тут декілька проблем, в цілому не нових, достатньо відомих, але актуальних і сьогодні. Це перш за все проблема гуманітаризації освіти, про- блема світоглядної орієнтації молоді, проблема поєднання процесу навчання та виховання. По-друге, в контексті нашої конференції, це проблема економічної освіти. Значно розширивши кількісну сторону підготовки фахівців у нас недос-

татньо приділяється уваги її змісту, особливо в світоглядному напрямку. Будую- чи «дикий капіталізм» ми повинні сформувати принципово нового фахівця в сфері економіки і менеджменту, який би міг в своїй практичній  роботі протис- тояти принципам «дикого капіталізму». І тут наша задача – дати студенту розуміння того, що стабілізація та розквіт економічної сфери неможливі без послідовного зміцнення державності, без продуманої освітньої, культурної та

наукової стратегії. І, по-третє, це сфера ідеології і духовності. Наше суспільство переживає своєрідний момент свого розвитку і це перш за все молоде покоління. Старі цінності та загальножиттєві орієнтації, етичні норми та ідеали часткового застаріли та відмерли, частково розтоптані і відкинуті. Чим же заповнюється цей вакуум в свідомості молодої людини тепер? Не вдаючись в подробиці, я стверд- жую, що наш інформаційний простір є розгулом псевдокультури, псевдонаукової та навіть псевдорелігійної продукції. Так звана «демократизація культури» наповнюється сурогатом духовності, яка веде до розбещення молоді і загрожує нам отримати «втрачене покоління».

Підсумовуючи цю тезу слід підкреслити виключну роль освіти взагалі і вищої школи зокрема в подоланні окреслених, досить тривожних тенденцій роз- витку нашого суспільства.

ІІ. Перш за все особливу увагу необхідно звернути на інтенсифікацію нав- чання, формування освіченої, гармонійно розвиненої особистості здатної   до постійного оновлення наукових знань, професійної мобільності до змін і розвит- ку в соціо-культурній, соціо-економічній та соціо-політичній сферах. А це, в свою чергу, передбачає розробку і впровадження у практику концепції гуманітарної освіти. Ця ідея набула в кінці минулого століття широкої уваги, але з часом втратила свою вагу. Гуманітаризація освіти   зустріла значний опір в технічних, і не тільки, вузах. Тому можна абсолютно стверджувати що освіта у нас носить технокрактичний характер як по змісту так і по організації освіти. А це  звужує     світоглядні    орієнтири  спеціаліста,     позбавляє  його  загально-

соціологічної універсальності. Як відомо, найважливіші наукові досягнення, як завжди, здійснюються людьми, які подолали вузьке технократичне   мислення. Обмеженість світогляду не меншої, якщо не більшої шкоди приносить і розбудові суспільства.

Звертаючись до економічної сфери слід зазначити, що економічні натбан- ня  у суспільстві залежать передусім від духовних якостей людини. Саме духов- на криза суспільства спричиняє деструктивні процеси в його економічних струк- турах. Насамкінець необхідно зрозуміти, що технократична освіта позбавляє фахівця вищого рівня можливості системного підходу по аналізу отриманих знань та їх оптимального використання.

Практика останніх років (виключно письмовий контроль, модульні роботи, орієнтація на Болонський процес, скорочення часу на соціально-гуманітарні дисципліни, деформація їх програм, тестування та ін.) показала, що технокра-

тизм та породжений ним прагматизм знизив рівень   підготовки сучасних спеціалістів.

ІІІ. Загальна проблема гуманітаризації освіти в повій мірі стосується і економічної освіти, підготовки фахівців    економічного спрямування. Ця підготовка має бути спрямована на знайомство майбутніх фахівців з економічними проблемами сучасного суспільства, навчання умінню аналізувати ці проблеми, розвивати здатність до активної участі у теоретичному відпрацюванні та практичному здійсненню економічної політики. Виконати цю

задачу можливо тільки при комплексному підході до організації економічної освіти. Тому раціональним було б розробити комплексну програму (концепцію) економічної освіти в ДонНТУ. Така програма має включати ряд напрямків. З по- гляду «чистого» гуманітарія вона повинна включати перш за все перспективні завдання економічної освіти. Для цього така концепція повинна в загальній час- тини окреслити проблеми економічного розвитку суспільства (регіону) та місце і роль економічної освіти. При цьому слід звернути особливу увагу на роль соціально-економічних дисциплін як загальнотеоретичної бази. У концепції ма- ють бути визначені методологічна, прогностична та прагматична функція економічної освіти. Зокрема, методологічна функція повинна наповнюватись світоглядними аспектами, забезпечити оволодіння фундаментальними знаннями економічної теорії. Прогностична функція має озброїти фахівців перспективним мисленням – вмінням оцінювати як макроекономічні так і мікроекономічні про- цеси. Прагматична функція економічної освіти повинна виконати завдання фор- мування широко освіченого фахівця, спроможного в практичній роботі протис- тояти негативним тенденціям як суб’єктивного так і об’єктивного характеру.

Водночас концепція має сформулювати модель сучасного фахівця та пе- редбачити можливість формувань економічної  культури не тільки фахівця, а і масову економічну культуру, що дуже важлива в умовах ринкової економіки.

Черенков М.Н.