ІнновацІЇ у харчовІй помисловостІ украЇни

Харчова промисловість України налічує на сьогодні понад 22 тисячі підприємств, на яких зайнято більше півмільйона осіб. Питома вага харчової промисловості в загальному обсязі промислового виробництва у 2005 р. стано- вила 18,9\%. За цим показником вона утримує друге місце після чорної металургії. У Вінницькій, Волинській, Тернопільській та Чернігівській областях галузь складає основу промислового виробництва, займаючи в його структурі близько 50\%. Питома вага вітчизняних продуктів на внутрішньому продоволь- чому ринку досягла 93,6\%. Галузь здатна забезпечити внутрішні потреби у про- довольчих товарах, має значний експортний потенціал та позитивне сальдо зовнішньої торгівлі. Обсяги іноземних інвестицій складають майже третину від загальних капіталовкладень в економіку України. Протягом останніх років га- лузь входить до п'ятірки лідерів, що постійно нарощують обсяги виробництва.

Проведений аналіз засвідчив, що поряд з такими позитивними зрушен- нями в  розвитку галузі, як  зростання обсягів виробництва продукції, збільшення внесків до бюджету, зміцнення позицій вітчизняної продукції на внутрішньому ринку та розширення зовнішнього товарообігу, наявні також негативні тенденції, що проявляються в скороченні виробництва окремих видів продукції, погіршенні фінансових показників та структури експорту. Основни- ми  причинами  негативних  тенденцій  є:  недостатність  фінансових  коштів

підприємств, що не дозволяє забезпечити належне відновлення, реконструкцію і модернізацію необоротних активів та впровадити новітні досягнення науково- технічного  прогресу;  недостатнє  використання  потенціалу  окремих  галузей

(цукрова, спиртова, парфумо-косметична, окремі підгалузі місцевої промисловості); скорочення споживчого попиту; недосконалість законодавчої та нормативно-правової бази; несприятлива кон’юнктура зовнішнього ринку; протекціоністські заходи з боку країн-імпортерів, занепад галузевої науки.

Одним з найважливіших завдань подолання негативних тенденцій роз- витку харчової промисловості є розв’язання проблем формування ефективного організаційно-економічного механізму на етапах постачання, виробництва та збуту продукції галузі, який охоплює такі сфери, як: сировинне забезпечення (зокрема, ефективне розміщення і розвиток сировинної бази, ув’язка системи сировина – переробка з точки зору економічних важелів і цінової політики, розподіл доходів від спільної діяльності, єдність власника сировинних ресурсів

і переробки); технологічно-виробничі процеси; система маркетингу; тарне гос- подарство; галузева наука.

Аналіз  ситуації  на  ринку  продовольчих  товарів  виявив,  що   стан відносної рівноваги, в якому він сьогодні перебуває, несе в собі критичну масу нестабільності, оскільки крім перелічених ризиків ринку, його насиченість, яка виступає стабілізуючим чинником, базується на штучному обмеженні попиту внаслідок низького рівня доходів значної частини населення країни. Тобто, в такій ситуації збільшення обсягів виробництва створює реальну загрозу кризи перевиробництва. Разом з тим зростання грошових доходів населення при повільній реакції пропозиції на підвищення його платоспроможності може спровокувати інфляційні процеси на макрорівні.

Необхідність регулювання ринків продовольчих товарів з боку держави зумовлюється  їхньою  великою  залежністю  від  загальної  макроекономічної

ситуації та значною чутливістю до стану ринків інших товарів. Крім того, оскільки переважна частина продуктів відноситься до товарів першої необхідності, то вони мають низьку цінову еластичність, тобто ціна слабко реагує на попит вже з огляду на кінцеве призначення товару. З іншого боку, се- зонний характер виробництва та короткий термін зберігання значної частини продовольства (сировини й товарів) часто змушують їх виробників збільшувати видатки виробництва і визначати його обсяги без урахування цінової ситуації.

На сучасному етапі особливого значення набуває територіально- галузевий підхід в управлінні розвитком економіки, її окремих комплексів, га- лузей і виробництв, який базується на врахуванні важливої ролі географічних (територіальних, місцевих) чинників. Такий підхід є виправданим для харчової промисловості, розвиток і розміщення якої спрямовані на розв’язання двох найважливіших завдань: забезпечення раціонального використання сировинних

ресурсів на певній території в загальнотериторіальній системі поділу праці з виробництва продовольчих товарів та забезпечення населення території про- дуктами харчування. Крім цього, вдосконалення територіальної організації є важливою проблемою управління розвитком харчової промисловості як складової господарського комплексу території, розв’язання якої дозволяє одер-

жати значний економічний ефект на галузевому, регіональному і загальнодер- жавному рівнях.

Проявом просторової організації виробництва є його регіональна спеціалізація, яка виявляється у переважаючому розвитку на території тих галу- зей і виробництв, для яких наявні найбільш сприятливі природно-ресурсні та економічні передумови. На основі проведених досліджень до регіонів спеціалізації на виробництві продукції харчової промисловості за інтегральним індексом спеціалізації автором віднесено вісім областей (Вінницька, Дніпропетровська, Донецька, Київська, Полтавська, Харківська, Черкаська та

Чернігівська), а також міста Київ і Севастополь. Вдосконалення сучасної просторової організації харчової промисловості України потребує здійснення комплексу заходів на трьох основних рівнях управління: державному, регіональному та базовому. На державному рівні на основі міжгалузевого ба- лансу виробництва і розподілу продукції мають здійснюватись прогнозні роз- рахунки темпів, пропорцій і галузевої структури харчової промисловості, в узгодженні з попитом на продовольчі товари за фізіологічно обгрунтованими нормами, грошовими доходами населення, експортними потребами держави; також повинні бути створені організаційні, технічні, технологічні, економічні та соціальні передумови для розширеного виробництва в галузі. На регіональному рівні необхідно забезпечити збалансований розвиток регіональних ринків промислових продовольчих товарів на основі: оптимізації територіальної спеціалізації харчової промисловості; створення системи фінансового, кредитного, податкового, страхового, матеріального забезпечення; розвитку регіональної ринкової інфраструктури; гарантування продовольчої безпеки в регіоні шляхом створення необхідних продовольчих резервів. На ба- зовому рівні найважливішими завданнями є: узгодження обсягів виробництва, реалізації і переробки продукції з необхідним ресурсним забезпеченням; оптимізація сировинних зон переробних підприємств; контроль за обсягами ви- робництва відповідно до попередньо визначених товарних квот.

Рушійною силою ринкової системи господарювання і, відповідно, важ- ливою складовою її організаційно-економічного механізму є конкуренція. За період економічних перетворень в Україні створено достатню нормативно- правову базу конкурентного законодавства та здійснено комплекс заходів щодо формування ефективного конкурентного середовища. Харчова промисловість була однією з перших, що  розпочала приватизацію державного майна, і на

сьогодні у державному секторі залишилося менш ніж 3\% підприємств. В ряді галузей, що першими розпочали приватизацію і які отримали істотні інвестиції, обсяги виробництва досягли докризового рівня, або перевищили його (пиво- варна,  плодоовочева), інші галузі з  переважно приватизованими підприємствами стали гнучкіше реагувати на потреби ринку. Як показали дослідження, домінуючою формою власності в галузі є колективна, а основним організаційним типом підприємств у ній – акціонерні товариства. Приватні підприємства є чисельнішими за них, однак їх питома вага за вартістю основ-

них засобів і виручкою від реалізації продукції є незначною. Державний сектор представлений переважно державними підприємствами, які займають останнє місце за ефективністю використання основних засобів серед підприємств інших форм власності й господарювання. Приватизовані підприємства займають відносно невелику питому вагу в структурі галузі, проте володіють більш ніж половиною основних засобів харчової промисловості. За показниками фінансової результативності та рівня матеріально-технічної бази виробництва найбільш конкурентоспроможними є акціонерні товариства, а найслабшими – комунальні, приватні і державні підприємства харчової промисловості та пере- роблення сільськогосподарської продукції.   Аналіз  процесу  роздержавлення  і приватизації, становлення різноманіття форм власності та господарювання як важливої передумови формування конкурентного середовища в харчовій промисловості дозволив виявити ряд проблем, накопичених за час реформу- вання, які можна вважати причинами низької конкурентоздатності як держав- них так і приватизованих підприємств. Це, зокрема: поширення використання способів нелегітимної приватизації за позаприватизаційними схемами (маються на увазі розрахунки з кредиторами високоліквідним державним майном); непідготовленість систем галузевого державного регулювання, що призвела до втрати  керованості  недержавним  сектором  підприємств  харчової промисловості; низька ефективність діючої системи управління державною власністю; відсутність раціональних пропорцій між різними формами власності та господарювання, недорозвиненість комунальної власності та інші проблеми, які є загальними для приватизаційного процесу, що відбувся. Дослідження конкурентності ринків окремих продовольчих товарів на основі показників ринкової концентрації галузі та монопольної влади дозволило зробити висно- вок, що сьогодні посилення концентрації виробництва є об’єктивним, закономірним процесом, який створює умови для модернізації харчових підприємств та забезпечує виживання вітчизняних виробників в умовах жорсткої  зовнішньої  конкуренції.  Разом  з  тим,  посилення  ринкової концентрації в найбільш прибуткових і технологічно розвинених галузях харчової промисловості призводить до посилення монопольної влади окремих компаній і згортання конкурентних відносин на ринках продукції, яку вони ви- робляють. Прояви дії чинників монопольної влади вимагають від державних і галузевих органів управління економікою посилення уваги до стану конкурент- них відносин, вивчення стану конкурентного середовища з урахуванням усіх чинників його формування, розробки та вжиття заходів щодо запобігання монополізації й стимулюванню конкуренції в галузі.

Во р о н к о ва А. Ю . , Л и с е н к о С . М .