Шляхи удосконалення оподаткування суб’ЄктІв малого пІдприЄмництва в сучасних умовах

Ефективність функціонування економіки у розвинутих країнах значною мірою залежить від оптимального співвідношення в ній малого, середнього та великого бізнесу.

Аналіз розвитку малого підприємництва в Україні дає підстави зробити

висновок стосовно ролі держави у функціонуванні малого бізнесу. З одного бо- ку, держава отримує надходження до бюджету у вигляді податків від малих та середніх підприємств, не залучаючи при цьому ніяких коштів, позбавляється виплат по безробіттю. Зацікавленість держави у поширенні малого бізнесу є очевидною. Але з іншого боку, держава зупиняє розвиток малих підприємств нестійкою податковою системою, великими податками, що призводить до корупції, організованої злочинності; багато малих підприємств мають занадто короткий життєвий цикл, не витримуючи податкового тягаря. Отже для повнішого функціонування малий бізнес потребує активної підтримки і допо- моги держави.

Як доводить аналіз світового досвіду, роль держави в ринковій економіці залежить від  забезпечення конкурентоспроможності національної економіки, створення однакових сприятливих умов для розвитку різних форм бізнесу, у

тому числі малого бізнесу, а також всебічної підтримки підприємництва й приватної ініціативи. При цьому податки є найнадійнішим та найефективнішим важелем стимулювання розвитку підприємництва.

Але, на жаль, в Україні однією з причин, що найбільше заважає розвитку малого підприємництва та його інвестиційному забезпеченню, є саме податкова система.

Тому правовим кроком підтримки малого підприємництва було видання Указу Президента України від 3 липня 1998 року № 727 “Про спрощену систе- му оподаткування, обліку і звітності суб’єктів малого підприємництва” (у редакції Указу Президента України від 28 червня 1999 року № 746/99 “Про вне- сення змін до Указу Президента України від 3 липня 1998 року № 727 “Про спрощену систему оподаткування, обліку і звітності суб’єктів малого підприємництва”).

Безсумнівно, спрощена система оподаткування є стимулюючою і економічно вигіднішою в цілому для підприємництва. Але, якщо розглядати цю проблему більш детально, то можна сказати, що вона є лише меншим лихом для суб’єктів малого підприємництва, ніж звичайне оподаткування.

Як відомо, перехід на спрощену систему оподаткування можливий, якщо суб’єкт підприємницької діяльності не перевищує визначених розмірів виручки від реалізації та середньооблікової чисельності. Якщо ж обсяги виручки або чисельність підприємців, що користувалися податковими пільгами, починають

перевищувати обмеження, то, щоб залишити собі пільги, ці суб’єкти повинні або залишатися в обмежених розмірах, або приховувати “зайві” обсяги своєї підприємницької діяльності. Тому стимулююча функція спрощеного оподатку- вання раптом перетворюється в свою абсолютну протилежність, що аж ніяк не на користь ні малому, ні будь-якому підприємництву. Крім того позбавлення права на застосування спрощеної системи скоріше спіткає найбільш кмітливого і дотепного підприємця, який налагодив найефективніший бізнес.

Крім того, обмеження щодо розмірів виручки від реалізації розповсюд- жуються на будь-яких суб’єктів малого підприємництва і зовсім не враховують

специфіку окремих видів діяльності. Наприклад, для окремих видів діяльності, таких як юридичні послуги, аудиторська діяльність, маркетинг, розробка про- грамного забезпечення, що не мають істотних матеріальних витрат, Указом Президента встановлений граничний розмір виручки від реалізації робіт (по- слуг) у розмірі 1 млн. грн., що надає право застосовувати спрощену систему оподаткування, значно завищений.

Для більш детального аналізу спрощеної системи доцільно було б зроби- ти деякі кількісні розрахунки на прикладі малих підприємств, що відрізняються складом витрат виробництва та обігу. Цікаво було б подивитися, чи підуть вони на спрощену систему, тобто чи приверне вона їх економічні інтереси.

Припустимо, що умови підприємницької діяльності відрізняються по по- казниках матеріаломісткості, трудомісткості, прибутковості. Якщо враховувати тільки ці перелічені вище фактори, то суму єдиного податку треба зіставити із

сумою нарахувань на заробітну плату та податку на прибуток (прибуткового податку з громадян – для фізичних осіб).

Розрахунок економії від переходу на спрощену систему оподаткування тоді матиме вигляд:

Е=(ОП 

Н оп

100\%

 П 

П п

100\%

)-ЕП=



=  ОП



         Н оп

100 \%

 ( ВР

 МВ

 ОП

 ОП

 Н оп )

         П п

100 \%



  ВР



         С еп

100 \%

де ОП – витрати на оплату праці; Ноп – загальна ставка нарахувань на оп- лату праці, \%; П – прибуток; Пп – ставка податку на прибуток, \%; ВР – виручка від реалізації; МВ – матеріальні витати; Сеп – ставка єдиного податку.

Оскільки Ноп  близько 37-40\%; Пп  дорівнює 25\%, а Сеп  за умови сплати ПДВ встановлена на рівні 6\%, то розмір Е залежить від матеріальних та трудо- вих витрат в сумі виручки від реалізації.

Безумовно, що вигідність спрощеної системи зменшується за умови росту матеріальних витрат, зменшення витрат на оплату праці при зменшенні розміру прибутку (рентабельності).

Виходячи  з  аналізу  спрощеної  системи  оподаткування  малих підприємств, можна запропонувати деякі її корективи.

По-перше, доцільно було б диференціювати ставку податку в залежності від частини матеріальних витрат у виручці: чим більше така частка, тим менша повинна бути ставка єдиного податку.

Тому для підприємств з невеликими матеріальними витратами можна за- стосувати ставку податку й більшу, ніж 6\%. Але, щоб залучити інтереси підприємств до економії матеріальних та прирівнених до них витрат, зменшен- ня податкової ставки має відбуватися не обернено пропорційно збільшенню матеріальних витрат, а помітно повільніше, наприклад, так:

Це б ні для кого і ні в якому разі не збільшило б розмір податкового тяга-

ря, а навпаки, дало б змогу при його зменшенні (при переході із звичайної сис- теми) забезпечити рівнонапруженість єдиного податку на різних його платників

– малі підприємства.

По-друге, можна запропонувати особий механізм дії спрощеного оподат- кування, тобто потроху відсувати обмеження цієї системи. Це в якійсь мірі сприятиме інвестуванню вилучених коштів у розвиток виробництва. Щоб ще більше зацікавити підприємців в ньому, треба замінити пропорційну податкову ставку   регресивною,   розмір   якої   б   зменшувався   при   зростанні   обсягів реалізації. Наприклад, якщо ставка податку в (і-1) періоді СПі-1, то при збільшенні реалізації вона буде:

СПі = СПі – 1 · (1 – Кр ·Кп),

де Кр – коефіцієнт приросту обсягів реалізації;

К           Р і

 Р і  1   ,

р

і  1

Кп – поправочний коефіцієнт, який застосовується для забезпечення ви-

передження  темпів  зростання  обсягів  реалізації  над  темпами  зменшення

податкової ставки, Кп<1.

Значення цього останнього коефіцієнту дуже важливе. Ним можна регу-

лювати і розмір податкової ставки, і, внаслідок цього, обсяги інвестувань у ви- робництво,  і  розміри  надходжень  до  бюджету;  отже,  він  якраз  на  стику інтересів підприємців і держави.

Розмір податку (П) при цьому буде таким:

І           і 1



і 1    

  Рі



         

      п 

 СП

 1  К    К

 Р  СП

 1  

 1  К  

          Рі 1           

При збільшенні об’єкта оподаткування Рі  зменшується ставка податку, але завдяки коефіцієнту Кп надходження до бюджету збільшуватимуться. Якщо буде зростати Рі, то при зменшенні ставки єдиного податку більша частка від виручки від реалізації залишатиметься платнику податку.

При такому гнучкому розмірі податкової ставки спрощена система опо- даткування мала б стимулююче значення для всіх суб’єктів малого підприємництва і стимулювала б його розвиток.

Богуцкая О.А., Брюховецкая Н.Е.