Спiввiдношення органiв державноЇ влади з органами мІсцевого самоврядування в украЇнІ

Державне управління є одним з чинників розвитку держави та її керівних органів. У сучасній науці напрацьовані критерії державного управління як цілісної, складної, самокерованої системи, розвиток якої підпорядкований об’єктивно діючим законам. Без надійного управління не може існувати ні одне суспільне утворення, а тим паче, держава.

З теорії розвитку держави вбачається, що управління може розвиватися разом з розвитком суспільних відносин, економічних, політичних та інших аспектів її розвитку та розвитку самої адміністративної системи. Як у вітчизняній, так і у зарубіжній літературі не існує загально визначеного поняття

як „державне управління". Одні автори трактують державне управління як форму та функції, а найчастіше – це дія органів влади по управлінню суспільством за допомогою підзаконних актів на підставі діючого законодавст-

ва. Але ні одна з викладених теорій не розкриває сутність державного управління, яке виконує найголовніше своє призначення – це забезпечення роз- витку і функціювання суспільства у своїй сутності та цілісності. Державне управління відрізняється від інших видів (біологічного, технічного) управління тим, що це є організуюча діяльність держави, яка направлена на досягнення ви- конання основних функцій та завдань держави і пануючого суспільного ладу. При цьому державою, для досягнення соціальної мети, що розуміється як цілепокладаюча діяльність людей, пов’язаних з реалізацією їх інтересів, обу- мовлених їх матеріальним буттям та соціально-економічних інтересів, створю- ються інститути управління.

В умовах переходу державного управління від тоталітарної держави до

демократичної з ринковим розвитком економіки виникла необхідність у рефор- мування  й  системи  державного  управління,  яке  стало  неефективним,  не охоплює  усі  сфери  суспільного  життя  та  верств  населення.  Управлінський вплив спрямований, у першу чергу, на поведінку людей, але держава у діяльності своїх керівних органів управляє не тільки людьми, але і елементами виробничого та духовного життя людини, без якого не може бути цивілізованого суспільства керування природними, матеріальними та фінансовими ресурсами, розвивати культуру та освіту і науку. У той же час проводиться масове роздержавлення та скорочення чисельності об’єктів дер- жавного   підпорядкування,   хоча   більша   частина   майна   та   об’єктів,   які відіграють стратегічну роль, зостаються в державі. Це найбільші підприємства базових галузей економіки та військово–промислового комплексу. Частину своїх повноважень держава делегувала владі на місцях, якій було передано майно у комунальну власність та функції по управлінню ним.

Спираючись на вищевказане можна зробити висновок, що:

-           Управління державою є основною і соціальною функцією, яка виникає з потреб самого суспільства як самокерованої системи.

-           Суспільство як соціальна організація є складною самокерованою систе- мою, яка само управляється й не може діяти без наявності безперервного самоуправління з боку економічно керуючого класу.

-           Соціальне управління, це суспільні відносини, направлені на удоскона- лення економічних та культурних потреб населення держави у їх розвит- ку.

-           Організуюча діяльність державного управління, яка направлена на дося- гання мети суспільства.

У той же час, державне управління суттєво відрізняється від місцевого

самоврядування, хоч воно і є одним з інститутів формування державної політики в управлінні окремими групами населення держави на підставах де- мократизму.

Згідно до Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні” місцеве самоврядування – це гарантоване державою право та реальна здатність територіальних громад – жителів села чи добровільного об’єднання у сільську

громаду жителів кількох сіл, селища, міста – самостійно або під відповідальність органів чи посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції та законів України. Конституція України, у свою чергу, передбачає розвиток місцевого самоврядування яким є місцеві ради та створені ними виконавчі органи.

Матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ре- сурси, що  є  у  власності територіальних громад сіл,  селищ, міст,  районів у містах, а також об’єкти їх спільної власності, що перебувають в управлінні рай-

онних і обласних рад. Держава бере участь у формуванні доходів місцевих бюджетів, підтримує місцеве самоврядування. Витрати органів місцевого само- врядування, що виникли внаслідок рішень органів державної влади, компенсу- ються державою. Звідси, необхідність чіткого розмежування прав органів дер- жавного управління та органів місцевого самоврядування.

Статтею 4 Закону України „Про місцеве самоврядування” окреслені основні принципи місцевого самоврядування, до яких входять: народовладдя, законність,  гласність,  колегіальність,  поєднання  місцевих  і  державних інтересів, виборності, правової організаційної та матеріально – фінансової самостійності в межах повноважень, підзвітності та відповідальності перед територіальними громадами їх органів та посадових осіб, державної підтримки та гарантії місцевого самоврядування, судового захисту прав місцевого само- врядування. У теоретичній площині розмежування владних повноважень є за-

твердженим законодавчо й не повинно якимось чином впливати на їх роботу. Але практично, з цих принципів є винятки, які потребують уваги держави та подальшого розвитку місцевого самоврядування.

По-перше, це недостатнє фінансування місцевих бюджетів, так як бюд- жет органів місцевого самоврядування складається з доходів від діяльності підприємств, то у селах, селищах, у своїй більшості, відсутні потужні підприємства, які б могли надави у місцевий бюджет значне кількість грошових коштів, недостатнє фінансування перешкоджає розвитку інфраструктури, а це школи, садки, культурна сфера, служби побуту. Все це негативно впливає на розвиток місцевого самоврядування, так як всі ці видатки на заробітну плату лікарів, вчителів та інших фінансуються з місцевих бюджетів.

По друге, практично відсутня правова та матеріально – фінансова самостійність. На практиці реалізація функцій та повноважень місцевих дер-

жавних адміністрацій, органів місцевого самоврядування призводить не тільки до погоджених дій, але нерідко породжує різні проблеми щодо встановлення меж їх функцій та повноважень. До кінця всі ці спірні питання не врегульовані, хоча й після прийняття Верховною Радою України законів „Про місцеві державні адміністрації” від 2 квітня 1997 року та „Про місцеве самоврядування в Україні” від 24 квітня 1997 року більшість питань , які виникали між цими ор- ганами, було врегульовано.

З   розвитком  державності  наступає   й   розширення  межі  здійснення функцій і повноважень влади на місцях, тому що питання які постають перед органами місцевого самоврядування можуть бути вирішені у біль короткий строк, прийняті рішення, які задовольняють місцеві громади та особисто, лю- дей, які там проживають. Межі здійснення функцій і повноважень влади на місцях існують практично у всіх державах, тому що не можна у правовому полі раз і назавжди закріпити ці межі, оскільки розвиток суспільства та суспільних відносин часто породжує нові проблеми, які не можуть бути вирішенні у рам- ках діючого законодавства. У той же час, законодавець, в особі законодавчого органу, не може займатися дрібними питаннями розмежування повноважень влади на місцях.

Існуюча система правового розмежування функцій і повноважень місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування складається з організаційно – правових, договірних та інших відносин:

-  Основним джерелом розмежування повноважень є Конституція України, яка служить основним засобом їх нормативного закріплення,

-  Іншим основним видом нормативно – правового розмежування функцій і по- вноважень місцевого самоврядування і державних адміністрацій є закони Укра- їни, які регулюють відносини між ним, та виключають протиріччя, які виника- ють у процесі їх діяльності.

-  Також велику роль у відносинах між державними адміністраціями та органа- ми місцевого самоврядування відіграють підзаконні акти: Укази Президента та Постанови і Розпорядження Кабінету Міністрів України, які доповнюють та ча- стково знімають частину питань у розподілі функцій та повноважень між цим

органами.

-  Найліпші умови співпраці та співробітництва державних адміністрацій та ор- ганів місцевого самоврядування не можуть бути без суперечок по суті виконан- ня цими органами покладених на них функцій. Тому такі суперечки є одним з важелів розвитку держави. Вони можуть бути важливим стимулом прогресу у правовому регулюванні суспільних відносин.

-  Ті питання, які не врегульовані Конституцією України, або протиричать дії прямого Закону, можуть бути розглянуті Конституційним Судом України, що є також правовим джерелом розмежування функцій та повноважень між органа- ми державної влади та органами місцевого самоврядування.

Отже, на практиці нова правова основа розширює можливості правового вирішення запитань щодо загального розмежування, що тільки піде на користь народу України, ще раз піднесе Україну як правову самодостатню державу.

Ва с и л е н к о І . А.