Актуальні проблеми екомічного і соціального розвитку регіону - Збір- ник матеріалів регіональної науково-практичної конференції

ПравовІ аспекти мІсцевих органІв влади І самоврядування

Закон України від 26 березня 1992 р. «Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування» визначає місцеве самовряду- вання як територіальну самоорганізацію громадян для самостійного вирішення безпосередньо або через органи, які вони обирають, усіх питань місцевого життя в межах Конституції України, законів України та власної фінансово-економічної бази. Місцеве самоврядування є органічним поєднанням форм представницької і безпосередньої демократії, тобто систему самоврядування становлять як певні представницькі органи, так і форми безпосереднього волевиявлення населення територіальної одиниці. Місцеве самоврядування здійснюється в межах відповідних адміністративно-територіальних одиниць.

Мета статті: дослідити реалії та перспективи розвитку місцевого самовря- дування в Україні. Визначити правові аспекти регулювання місцевого самовря- дування в Україні.

Територіальну основу місцевого самоврядування становлять сільські посе- лення, селища, міста. Тому система місцевого самоврядування включає, по- перше, сільські, селищні, міські Ради народних депутатів та їх органи, по-друге, інші форми теригоріальної самоорганізації громадян (громадські комітети і ради мікрорайонів, житлових комплексів, домові, вуличні, квартальні, дільничні, селищні, сільські комітети та інші органи), по-третє, місцеві референдуми, загальні збори громадян – форми безпосереднього волевиявляння населення [3]. Районні в містах Ради народних депутатів є складовою частиною міського само- врядування.  Для  більш  ефективного  здійснення  своїх  повноважень  органи

місцевого самоврядування можуть об'єднуватися в асоціації, інші добровільні об'єднання.

Органи місцевого самоврядування складаються не тільки із відповідних Рад народних депутатів, а й виконавчо-розпорядчих органів, що утворюються Радами та їм підзвітні.

Основними принципами місцевого самоврядування є самостійність і незалежність Рад народних депутатів у межах своїх повноважень, самофінансування і самозабезпечення, оптимальна децентралізація.

Принципи місцевого самоврядування – захист прав, свобод і законних інтересів громадян, соціальної справедливості, поєднання місцевих і державних інтересів інтересів особи і всього населення відповідної території.

Функцій органів самоврядування – забезпечення комплексного соціально-

економічного розвитку         підвідомчої     території;        здійснення      керівництва підприємствами (об'єднаннями), організаціями та  установами, які  є  їх  кому-

нальною власністю [2].

 

Органи місцевого та регіонального самоврядування є правочинними роз- глядати питання, віднесені законодавством України до їх відання. При цьому реалізують вони надану їм компетенцію самостійно. А керувати місцевими Ра- дами може лише закон.

Законом України про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування передбачається відповідальність у разі невиконання рішень органів самоврядування; рівно ж як і органи самоврядування несуть відповідальність за законність та наслідки прийнятих ними рішень [1].

Місцеві самоврядувальні органи проводять свою роботу сесійно. Сесія Ра- ди складається з пленарних засідань, а також засідань постійних комісій Ради.

Система місцевого самоврядування в структурно-організаційному плані

являє собою сукупність органів місцевого самоврядування, органів самоорганізації населення та організаційних форм, за допомогою яких відповідна територіальна громада або її складові частини здійснюють завдання та функції місцевого самоврядування, вирішують питання місцевого значення.

Закон «Про місцеве самоврядування в Україні» до елементів системи місцевого самоврядування відносить: територіальну громаду; сільську, селищну, міську раду; сільського, селищного, міського голову; виконавчі органи сільської, селищної, міської ради та інші.

У структурі системи місцевого самоврядування можна виділити два ос- новних елементи - територіальну громаду та органи місцевого самоврядування [1].

Реальність місцевого самоврядування визначається в першу чергу матеріальними і фінансовими ресурсами, якими розпоряджається територіальна

громада та які в сукупності становлять матеріальну І фінансову основу місцевого самоврядування.

Від імені та в інтересах територіальних громад правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності можуть здійснювати відповідні органи місцевого самоврядування.

До складу комунальної власності входить: рухоме і нерухоме майно, дохо- ди місцевих бюджетів, земля, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, ча- стка в майні підприємств, житловий фонд, не житлові приміщення, місцеві енергетичні системи, громадський транспорт, системи зв'язку та інформації, за- клади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслугову- вання та інші.

Визнання  місцевого  самоврядування  як  засади  конституційного  ладу

означає встановлення демократичної децентралізованої системи управління, яка базується на самостійності територіальних громад, органів місцевого само- врядування при вирішенні всіх питань місцевого значення [2]. З конституційного положення прямо випливає, що органи місцевого самоврядування не входять до єдиного державного механізму і, в силу цього, місцеве самоврядування можна розглядати як окрему форму реалізації народом належної йому влади.

 

Як специфічна форма реалізації належної народові влади місцеве самовря- дування характеризується:

1) місцеве самоврядування має особливого суб'єкта-територіальну грома-

ду;

2) місцеве самоврядування займає окреме місце в політичній системі. Вза-

ємозв'язок місцевого самоврядування з державою досить тісний і знаходить свій вияв у тому, що, по-перше, і місцеве самоврядування, і державна влада мають єдине джерело - народ (ч. 1 ст. 5 Конституції України); по-друге, органам місце- вого самоврядування можуть надаватися законом окремі повноваження органів виконавчої влади (ст. 143 Конституції України) і стан їх реалізації контролю- ється відповідними органами виконавчої влади.

Таке становище місцевого самоврядування дозволяє характеризувати його як самостійну форму публічної влади. Самостійність місцевого самоврядування гарантується Конституцією України;

3) місцеве самоврядування має особливий об'єкт управління - питання місцевого значення, перелік яких у вигляді предметів відання органів та посадо- вих осіб місцевого самоврядування визначено в Законі України від 21 травня

1997 р. «Про місцеве самоврядування в Україні».

Повноваження місцевого самоврядування - це визначені Конституцією і законами України, іншими правовими актами права і обов'язки територіальних громад, органів місцевого самоврядування із здійснення завдань та функцій місцевого самоврядування.

У загальному вигляді найважливіші питання, віднесені до відання місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, ст. 143 якої передбачає, що територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або че- рез утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності.

Місцеве самоврядування - багатогранне та комплексне політико-правове явище, яке може характеризуватися різнобічно. Аналіз Конституції України (1996р.) дозволяє зробити висновок, що місцеве самоврядування як об'єкт конституційно-правового регулювання виступає в якості: відповідної засади конституційного ладу України; специфічної форми народовладдя; права жителів відповідної територіальної одиниці (територіальної громади) на самостійне вирішення питань .місцевого значення. Місцеве самоврядування як засада конституційного ладу виступає одним із найважливіших принципів організації і

функціонування влади в суспільстві й державі та є необхідним атрибутом будь-

якого демократичного ладу.

Список використаної літератури

1. 1.Конституція (Осноаний Закон)України:Текст із змінами і доповненнями станом на 20

квітня 1993 року.Львів,1993 рік

2. 2.Правознавство/За ред. Михайла Настюка.- Львів:Світ,1994.-271с.

3. 3.Рабінович   П.М.,   Шмельова   Г.Г.   Загальна   теорія   права   і   держави:   навчальний

посібник.К.,1993

 

О л iй н и к К . М . , Па р х о м е н к о М . М .