МожливІ напрямки реформування спрощеноЇ системи оподаткування

Підтримка  становлення  та  розвитку  малого  і  середнього  бізнесу    в Україні є одним з визначальних пріоритетів державної політики з перших років економічних реформ. Вагома роль малих і середніх підприємств у забезпеченні конкурентного середовища, гнучкості національної економіки, зайнятості та доходів населення здобула широке визнання на всіх рівнях та знайшла свій ви- яв у здійсненні спеціальних заходів державної політики щодо підтримки роз- витку малого бізнесу в Україні.

Розроблений і впроваджений в 1998 році Указом президента єдиний по- даток містить досить багато суперечливих положень і в такому вигляді існувати

не може. Зокрема, це стосується і ставок, і граничного обсягу виручки для пе- реходу на спрощену систему, і переліку податків і зборів, замість яких сплачується єдиний податок.  Настрої щодо реформування спрощеної системи вже інтуїтивно відчуваються суспільством.

Втім, цій системі ніщо не загрожує – поки що – оскільки відповідно до пункту 4 розділу XV "Перехідні положення" Конституції України, Указ прези- дента про спрощену систему оподаткування діятиме до прийняття Верховною радою закону, що буде регулювати оподатковування малого бізнесу.

1. Спрощена система оподаткування об’єднує дві абсолютно різні сис- теми оподаткування, а саме, оподаткування за фіксованою ставкою податку та сплата фіксованого розміру податку не залежно від результатів діяльності. Як- що перша система ще має право на існування через те, що розмір податку все ж таки прив’язаний до економічної діяльності суб’єктів господарювання, то друга

система може застосовуватись лише для невеликого кола дрібних бізнесменів.

2. Фіксований розмір податку не переглядався з 1998 року, в той час як за період з 1998 року кумулятивний індекс інфляції склав 231,1\%. Таким чином, існують економічні підстави для збільшення розміру фіксованого розміру пода- тку (чи принаймні його верхньої межі) у 2,5-3 рази, тобто до 500-600 грн. Вод- ночас, такий підхід не знімає проблеми перегляду цього розміру у майбутньо- му.

3. Граничний обсяг операцій для реєстрації платником єдиного податку перевищують граничний обсяг операцій для обов’язкової реєстрації платником ПДВ. Зокрема, для можливості переходу на спрощену систему обсяг виручки

суб’єкта господарювання – фізичної особи не має перевищувати 500 тис. грн., а юридичної особи – 1 млн. грн., в той час як для обов’язкової реєстрації платни- ком ПДВ обсяг оподатковуваних операцій має бути більшим за 300 тис. грн. (підпункт 2.3.1 пункту 2.3. статті 2 Закону України від 3 квітня 1997 року №168

«Про податок на додану вартість»). Через таку розбіжність на практиці можуть виникати ситуації, коли платник єдиного податку зобов’язаний реєструватися платником податку на додану вартість незважаючи на можливість лишатися на спрощеній системі оподаткування. Такий суб’єкт господарювання буде сплачу- вати і єдиний податок, і ПДВ. З огляду на складність обліку податку на додану вартість це може виявитись неприйнятним для багатьох дрібних підприємств і підприємців і стати причиною наростання тінізації.

4. Ситуація із моментом виникнення необхідності реєструватися плат- ником ПДВ для малого підприємства ускладнюється ще й тим, що при реєстра- ції платником єдиного податку за основу береться період у один календарний рік (тобто з 1 січня до 31 грудня), тоді як для визначення моменту виникнення зобов’язання реєструватися платником ПДВ враховуються 12 календарних мі- сяців (тобто це може бути з 1 квітня до 31 березня, з 1 жовтня до 30 вересня і т.ін.). Така «часова» розбіжність може створити додаткові проблеми для сезон- них підприємств у вигляді неочікуваного і незапланованого зобов’язання зареє- струватися платником ПДВ.

5. Існуюча  система  спрощеного оподаткування та  звітності відкриває широке поле для мінімізації податкових зобов’язань. Сюди слід віднести:

-  нарахування зарплат – втрати місцевих бюджетів в частині податку з доходів фізичних осіб;

-  надання фіктивних послуг в межах граничного обсягу – втрати подат- ку на прибуток, ПДВ;

-  використання спрощеної системи при проведенні надприбуткових ви- дів діяльності)

6. Згідно чинного законодавства, надходження єдиного податку не вра- ховуються при визначенні міжбюджетних трансфертів. Поясненням цьому мо- же бути те, що єдиний податок сплачується замість низки загальнодержавних податків, які зараховуються до державного бюджету – податок на додану вар- тість, податок на прибуток підприємств тощо. Водночас, низка податків і збо- рів, обов’язок щодо сплати яких не виникає на спрощеній системі оподаткуван- ня належить до власних надходжень місцевих бюджетів, тобто доходів «друго- го» кошику, як-от плата за землю, місцеві податки. При чому, втрати місцевих бюджетів внаслідок цього не компенсуються.

7. Деякі положення Указу Президента «Про спрощену систему оподат- кування» дозволяють різні тлумачення, що призводить до проблем з контро- люючими органами. Зокрема, така ситуація виникла з виключенням комуналь- них підприємств з кола осіб, які можуть переходити на спрощену систему опо- даткування. Так, згідно роз’яснення ДПА  у випадку, якщо  засновники (органи державної влади та органи місцевого самоврядування)  державних та комуна-

льних підприємства не є суб'єктами малого підприємництва і їх частка в цих підприємствах перевищує 25 відсотків, то дія Указу Президента України від 3 липня 1998 року N 727/98 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва», на зазначені підприємства не по- ширюється.

Варіанти реформування спрощеної системи оподаткування та звітності

I.    Відмінити спрощену систему оподаткування та звітності як таку, що створює нерівні умови оподаткування для різних суб’єктів господарської діяль- ності, а також умови для ухилення від оподаткування.

До переваг даної пропозиції слід віднести створення рівних умов госпо- дарювання для всіх суб’єктів господарської діяльності й повне усунення всіх ризиків пов’язаних з функціонуванням спрощеної системи оподаткування та обліку, зокрема, ризики ухилення від оподаткування.

Недоліком реалізації даної пропозиції є ризик переходу в тінь значної частини малого та середнього бізнесу. Крім того, можна очікувати значний су- против реалізації даної пропозиції як з боку представників малого бізнесу (їх об'єднань), так і з боку частини депутатського корпусу.

II.   Встановити «прогресивну» шкалу ставок оподаткування для різних обсягів виручки платника єдиного податку.

Застосування «прогресивної» шкали оподаткування притаманне оподат- куванню доходів фізичних осіб – береться до уваги те, що деякі особи через об’єктивні причини (старість, хвороба, каліцтво тощо) не в змозі «конкурувати»

з іншими. При оподаткуванні суб’єктів господарювання, вважається що всі во- ни з самого початку знаходяться в рівних умовах і питання забезпечення соціа- льної справедливості між  ними  не  стоїть.  Тому при  оподаткуванні доходів СПД, як правило, застосовується єдина ставка. Відносна фіскальна справедли- вість пропозиції переважується міркуваннями більш простої схеми оподатку- вання, при якій застосовується одна єдина ставка. При чому, в останньому ви- падку фіскальна справедливість забезпечується, оскільки особа з вищим рівнем доходів в даному випадку сплатить більшу суму податкового зобов’язання.

До недоліків даної системи слід віднести також необхідність застосу- вання досить складної системи контролю за правильністю нарахування подат- кових зобов’язань, що означає посилення адміністративного тиску на платників податку.

III.       Внести зміни до певних елементів діючої системи спрощеного опода-

ткування: види діяльності, на яких дозволяється застосовувати спрощені мето- ди оподаткування та обліку, перелік податків, замість яких сплачується єдиний податок, ставки, граничний обсяг виручки, який дозволяє застосовувати спро- щену систему тощо. Цей підхід дозволяє як зберегти позитивний досвід функ- ціонування спрощеної система, а також усунути виявлені недоліки і закрити за- конодавчі «дірки», які використовуються для мінімізації податкових зо- бов’язань.

Серед напрямів реформування спрощеної системи оподаткування та об- ліку можна визначити такі:

1) Застосування спрощених схем справляння окремих податків (ПДВ, пода- ток на прибуток) для певних галузей.

2) Законодавчо визначити перелік видів діяльності, щодо яких юридичним та фізичним особам дозволено застосовувати спрощену систему оподат- кування.

Прикладом такого обмеження можуть бути інші системи спрощеного оподаткування, передбачені українським законодавством – фіксований сільсь- когосподарський податок та фіксований податок з доходів фізичних осіб. Пере- вагою такого підходу є обмеженість можливостей його використання у схемах

мінімізації податкових зобов’язань. Недоліком – те, що значна кількість малого бізнесу лишається поза межами спрощеної системи оподаткування.

Недоліком даної пропозиції є те, що виключний перелік видів діяльності важко визначити

3) Вивести з переліку податків і зборів, замість яких сплачується єдиний по- даток, плату за землю та місцеві податки.

4) Іншою пропозицією може бути: передбачити, що єдиний податок сплачу- ється замість податку на додану вартість та податку на прибуток підпри- ємств. Всі інші податки, збори та обов’язкові платежі сплачуються на за- гальних підставах.

Недоліком даної пропозиції є ускладнення обліку та збільшення подат- кового навантаження на суб’єктів малого бізнесу. Крім того, дана пропозиція придатна лише для юридичних осіб.

5) Передбачити різні ставки єдиного податку для суб’єктів підприємницької діяльності в залежності від виду діяльності.

Серед напрямів реформування спрощеної системи оподаткування та об- ліку щодо фізичних осіб можна визначити такі:

1) Перелік видів діяльності, при здійсненні яких фізичним особам дозволя- ється сплачувати єдиний податок за фіксованою сумою, має бути суттєво обмежено.

Згідно чинного законодавства фізичні особи сплачують фіксований роз- мір єдиного податку, що дозволяє ухилятись від оподаткування, мінімізувати податкові зобов’язання та переводити в готівку значні суми шляхом викорис- тання надавачів послуг – єдиноплатників. Для унеможливлення цього пропону- ється визначити ті види діяльності, контроль за застосуванням спрощеної сис-

теми при здійсненні яких є достатньо простим та ефективним.

2) Передбачити індексацію верхньої межі розміру єдиного податку для фі- зичних осіб – суб’єктів підприємницької діяльності у випадках, коли ку- мулятивний індекс інфляції перевищує 10\%.

Фіксований розмір єдиного податку не переглядався з 1998 року, а за період з 1998 року кумулятивний індекс інфляції склав 231,1\%. Таким чином,

існують економічні підстави для збільшення розміру фіксованого розміру пода- тку (чи принаймні його верхньої межі) у 2,5-3 рази, тобто до 500-600 грн. Фор- мула індексації верхньої межі розміру фіксованого єдиного податку (для фізич- них осіб) може бути такою: кі = (к1*к2*…*кn)* - 1; де кі – коефіцієнт індексації, к1 – коефіцієнт середньорічного індексу інфляції, n – кількість календарних ро- ків, що минуло від базового року. Якщо значення кі не перевищує 0,1 – то інде- ксація не проводиться.

3) Обмежити верхню межу обсягу виручки «фіксованого» єдиного податку граничним обсягом оподатковуваних операцій, який є обов’язковим для

реєстрації платником ПДВ. Водночас, передбачити на такому ж рівні мо- жливість застосування ставки 10\% для платників єдиного податку. Крім того, термін обліку такого обсягу слід гармонізувати й визначати його виходячи з 12 календарних місяців, а не з 1 календарного року.

Дана пропозиція спрямована не те, щоб не виникало ситуацій, коли осо- ба має право сплачувати податкові зобов’язання за спрощеною схемою, і в той же час муситиме зареєструватися платником ПДВ.

4) Обмежити перехід фізичних осіб на єдиний податок однією особою.

5) Справляти єдиний податок з фізичних осіб, які займаються високодохід- ними видами діяльності або отримують пасивні доходи, у вигляді податку з обороту зі ставкою податку, встановленою для юридичних осіб.

На сьогодні, розмір єдиного податку з високодохідних видів діяльності ніяким чином не залежить від обсягу отриманого доходу. Отже, метою даної

пропозиції є посилення принципу фіскальної справедливості, згідно якого сума податкового зобов’язання має залежати від обсягу отриманого доходу.

6) Як варіант вищезазначеної пропозиції, пропонується застосовувати став- ку податку не до всієї суми, а до зменшеної на певний відсоток в залеж- ності від виду діяльності. При чому, відсоток, на який зменшується база оподаткування визначається виходячи з розрахункового середньозваже- ного показника витрат на облаштування робочого місця по виду діяльно- сті.

Що стосується спрощеної системи оподаткування та обліку для юридич- них осіб, варто відзначити такі пропозиції:

1) Єдиний податок, який сплачують юридичні особи зараховувати повністю до державного бюджету.

Метою даної пропозиції є усунути підґрунтя для примусового «заохо-

чення» переходу юридичних осіб на спрощену систему оподаткування з метою збільшення надходжень, які зараховуються до місцевих бюджетів.

Недоліком такої пропозиції є зменшення надходжень місцевих бюджетів на суму єдиного податку з юридичних осіб.

2) Передбачити, що єдиний податок сплачується замість податку на додану вартість та податку на прибуток підприємств. Всі інші податки, збори та обов’язкові платежі сплачуються на загальних підставах.

3) Передбачати умови обов’язкової реєстрації фізичної особи – СПД юри- дичною особою.

Висновок: Діюча на сьогодні податкова система в ряді випадків прямо перешкоджає зусиллям суб'єктів підприємництва щодо розвитку виробництва і підвищенню ефективності їх діяльності. Закони про нові податки, збори й обов'язкові  платежі  приймаються  відповідно  поточним  потребам  у фінансуванні дохідної частини бюджету. За таких умов суб'єкти малого підприємництва знаходяться в критичному становищі – більшість з них не в змозі встежити за змінами, вони не знають, що саме, коли і за яким порядком вони повинні платити. Малий бізнес України повинен розвиватися у відповідності     до     мінливості     нормативно-законодавчого     забезпечення,

підвищення регіональної концентрації капіталів, змін у обсягах зовнішнього фінансування. Завдання держави у цей період - у підтримці процесів активізації суб’єктів стратегічної підтримки та контролю. Більша частина функцій стратегічного розвитку малого підприємництва має координуватися місцевими органами  самоуправління,  контроль  же  –  забезпечуватися  двома  рівнями органів державного фінансового контролю з правом дублювання окремих функцій.

Список використаної літератури

1.  Гнатовський  О.П.  Ефективність  запровадження  та  розвитку малого  підприємництва  в

Україні // Фінансист № 5, 2006 с.17-19

2. Гнатцов О. Г. Малий бізнес в Україні: від стратегії зростання до стратегії розвитку //

Збірник матеріалів конференції „Проблеми розвитку малого бізнесу в Україні”, УПСК, 2006 с.61-65.

3. Донців В.Я. Проблеми законодавчого забезпечення малого підприємництва // Економіка підприємства №1, 2005 с.5-9

4. Заїкіна О. О. Проблеми розвитку малого бізнесу на сучасному етапі трансформації економіки України // Збірник матеріалів конференції „Проблеми розвитку малого бізнесу в

Україні”, УПСК, 2006 с. 47-51

С а х а р о в П. О .