Актуальні проблеми екомічного і соціального розвитку регіону - Збір- ник матеріалів регіональної науково-практичної конференції

ОсобливостІ здІйснення лІзингових угод в украЇнЇ

Протягом трьох останнiх десятирічь у свiтi рiзко зросла популярність лізингу. Зростає iнтерес до лiзингу та збільшується кiлькiсть лiзингових угод, що укладаються, і в Україні. Завдяки фiнансовим та iншим перевагам, меншому ризику багато фiрм iстотною частиною свого майна володіють на правах лiзингу, а не на правах власностi на майно.

Лізинг   є   організаційною   формою   підприємницької  діяльності,   яка виражає відносини власності, особливу систему господарювання. Він відноситься до підприємницької діяльності більш високого рівня, в порівнянні з орендою, банківською чи комерційною, оскільки він передбачає і вимагає ши- рокого діапазону знань і фінансового бізнесу, і положення у виробництві, на ринках устаткування та нерухомості, а також мінливих потреб клієнтів та особ- ливостей оренди.

Соціально-економічний зміст лізингу визначається власністю і спільною економічною діяльністю по вертикалі і горизонталі (з власником, суспільством тощо), а також умовами трансформації власності. Матеріально-речовий бік лізингу характеризується організаційно-правовими формами виробництва, наймом  усіх  або  частини  речових  елементів  підприємницької  діяльності,

купівлею-продажем майна та умовами кредитування.

На сучасному етапі поки що не існує єдиної думки серед економістів що- до економічної сутності лізингу. Його зміст і роль в теорії та практиці тракту- ються по-різному. Одні розглядають лізинг як своєрідний спосіб кредитування підприємницької діяльності; інші повністю ототожнюють його з довгостроко- вою орендою або з однією з її форм, яка в свою чергу зводиться до найманих чи підрядних відносин; треті вважають лізинг завуальованим способом купівлі- продажу засобів виробництва чи права користування чужим майном; а четверті визначають лізинг як дії за чужий рахунок, тобто управління чужим майном за дорученням довірителя.

Згідно з українським законодавством об’єктом лізингу є будь-яке рухоме i нерухоме майно, яке можна вiднести до основних фондів. Лiзингом мають право займатися будь-якi юридичні або фізичнi особи, що мають кошти для

iнвестування. Однак зазвичай такi операцiї здiйснюють спецiалiзовані компанiї (фiнансовi iнститути) — лiзинговi фiрми або великi банки. Для комерцiйних банків лiзинг привабливий тим, що дає їм змогу одержувати додатковий прибу- ток. Це можливість вигідного вкладення вiльних коштiв під орендний вiдсоток .

 

Лізинг особливо привабливий для дрiбних i середнiх фiрм, тому що дає їм можливiсть не тiльки оперативно провести реконструкцiю виробництва, а й направити зекономлені фiнансовi кошти на iнші цiлi. Лiзинг полегшує доступ пiдприємців до високих технологiй, дозволяє оперативно замiнити застарiлi зразки технiки на прогресивне обладнання.

Найбільшу питому вагу угод на сучасному етапі розвитку лізингових відношень укладають авiа- та залізничні компанії, які беруть у лізинг велику кількість обладнання. Багато фірм беруть у лізинг своє ж майно, а магазини – будинки і склади.

На думку економістів, поширення лiзингу пояснюється низкою його пе- реваг  порівняно  з  простим  володінням  майна.  Зокрема,  орендар  одержує

можливість використання дорогої новiтньої техніки без великих початкових капiтальних вкладень; для прискорення темпiв вiдновлення основних фондiв. Вiдокремлення права власності від права користування засобами виробництва дає змогу орендаревi (підприємцю) здiйснювати розширення i модернiзацiю виробництва, не звитрачаючи коштiв на придбання у власність техніки, а обме- жуючись тiльки оплатою на вигідних умовах її оренди. Орендарям немає необхiдностi попередньо накопичувати значнi власні кошти та одержувати банкiвськi кредити. Для лiзингу залучається не позиковий капiтал, а обладнан- ня, що не є власністю пiдприємства, не оподатковується податком на основнi кошти.

Виробничим пiдприємствам лiзинг допомагає реалiзувати свою продукцiю i вижити в умовах кризи. Лiзинг, як форма пiдприємницької діяльності,    дуже    важливий,    оскiльки    для    виробникiв    розширюютъся

можливостi збуту власної продукції, особливо тієї, яка дорого коштує. Для лiзингодавцiв лiзинг - це бiльш економiчно вигiдна форма здачi майна в найм завдяки порiвняно високому рiвню лiзингових платежiв. Лiзингоотримувачевi надається можливiсть оперативного поновлення виробничих фондiв за рахунок отримання нового дорогого обладнання в користування без його повної оплати. Лiзинг одночасно активiзує iнвестицiї приватного капiталу у сферу виробниц- тва, полiпшує фiнансове становище безпосереднiх товаровиробникiв i пiдвищує конкурентоспроможнiсть малого i середнього вiтчизняного бiзнесу.

Для держави фiнансове заохочення лiзингу є засобом стимулювання про- дажу нової технiки, постiйного прискорення поновлення виробничих фондiв, iнтенсифiкацiї розвитку нацiональної економiки та пiдвищення її конкурентоспроможностi на свiтовому ринку.

Враховуючи те, що кожен учасник лiзингової угоди фiксує свої податковi

зобов’язання перед державним i мiсцевим бюджетами i сприяє їх наповненню, слiд вважати доцільним вкладення якоїсь частини коштiв на пiдтримку українського пiдприємництва у створенні фiрм лiзингодавцiв.

Свiтова практика здiйснення лiзингових операцiй доводить, що в умовах економiчної кризи, подiбної до тiєї, що склалася в Українi, коли практично зу- пинилося фiнансування оновлення основних засобiв у зв’язку з недостатнiстю

 

прибутку пiдпримств і значним зменшенням виробництва, лізинг як метод фінансування, є найбiльш доцiльним i мобiльним i може сприяти збереженню лiквiдностi бiльшостi пiдприємств України.

Гарантiєю та запорукою успiшного розвитку будь-якої пiдприєм-ницької дiяльностi є її надiйне правове забезпечення. І навпаки, правова невизначенiсть вiд партнерiв стає однiєю з причин, що стримує пiдприємницьку iнiцiативу. Лiзинговий бiзнес не є вийнятком. Тому важливою умовою розвитку лiзингових вiдносин є створення сучасного мобiльного законодавства, що стимулюватиме дiлову  активнiсть  усiх  учасникiв  лiзингових  угод:  лiзингових  фiрм,  банкiв,

підприємств виробничої та сервісної сфери, потенційних лізингоодержувачів. Пiдтримка лiзингових вiдносин на державному рiвнi неминуча. В 1997 році в Україні вперше було прийнято Закон України «Про лізинг», в якому визнача- ються основні положення щодо лізингової діяльності. Окремі питання також розглянуті і в Господарському Кодексі України.

Існуючi розбiжностi у визначеннi лiзингу та відсутнiсть офіційної стати- стики дають експертам підстави для обрахунку абсолютно незiставних показникiв обсягу лiзингових операцiй в Українi, перешкоджають виробленню полiтики, адекватної вимогам динамiчного розвитку лiзингу.

Зазначені  вище  проблеми  ускладнюють  організацію  і  роблять тривалішою підготовку до укладання лізингової угоди. Їх вирішення спростить механізм укладання цих угод.

Удосконалення          законодавчих актів    щодо   видів   лізингу,           лізингових

платежів прискорить механізм укладання лізингових угод на внутрішньому і міжнародному рівнях, що дасть можливість підприємцям швидше оновлювати матеріально-технічну базу, користуватися новою технікою та передовою технологією.

Б о р и с о ва Ю . Е. , Б е л и ч е н к о А. Ф .