Проблеми цивільного права та процесу : матеріали міжнародної науково-практичної конференції, присвяченій пам’яті професора О. А. Пушкіна

Класифікація інформації у доктрині права

Звичайно, не кожна розробка у цій сфері досконала, оскільки не завжди автори дотримуються основного правила класифікації – здійснення її на підставі певної загальної ознаки, властивої предметам даного роду. При цьому необхідно, щоб кожна група займала визначене фіксоване місце відповідно інших. У тлумачниках та спеціальних словниках зазначається, що у класифікації застосовується два види відносин між підрозділами: ієрархія, коли один підрозділ підлеглий іншому, і супідлеглість, яка означає, що два або більше підрозділів є елементами одного рівня й одночасно підлеглі та входять до складу іншого вищого рівня [1, c.93].

Наукова класифікація виражає систему законів і взаємозв’язків, які властиві відображеної в неї дійсності. Вона допомагає не тільки виявити зв’язки, закономірності взаємного впливу і розвитку, але й виявити сутність досліджуваних явищ. Класифікація дозволяє побачити в окремій сукупності систему складових її елементів, визначити їх загальні і відмінні характеристики.

Що стосується усіх наявних класифікацій інформації, то вони, перш за все, поділяються на два основні види: класифікацію доктринальну (теоретичну) і законодавчу, яку ще називають легальною.

В доктрині одним з перших класифікацію інформації дав А.Д. Урсул. Він відмічав, що у суспільстві існує два основних види соціальної інформації – матеріальна та ідеальна. Перший вид виділяється, наприклад, у сфері техніки, матеріального виробництва, другий – у сфері суспільних відносин тощо [2, c.201-202].Пізніше він висловлює думку, що у суспільстві циркулюють економічна, правова, політична, побутова та інші види соціальної інформації [3, c. 202]. В.Г. Афанасьєв та Г.Т. Журавльов за підставу класифікації соціальної інформації взяли відображуваний об’єкт (сферу діяльності людини), дані про який містяться в інформації. Вони виділяють політичну, науково-технічну, культурну, економічну, правову інформацію тощо. Ми згодні з думкою Ч. Н. Азімова, який вказує на те, що в суспільстві циркулюють різні види інформації: економічна, політична, правова, а також науково-технічна [4, c. 5].

Так в залежності від критерію, Антонов А.В. розрізняє наступні виді інформації:

– за рівнем думкової діяльності переробки на синтаксичну, семантичну, прагматичну;

– за модульністю (спрямованістю) повідомлення: в образній сфері, в емоційній сфері, в понятійній сфері;

– за формою фіксації інформації (спосіб сприйняття і переробки інформації) – піктографічна (фотографія, технічний рисунок, креслення, схема, піктограма), ідеографічна (графік, гістограма, діаграма, таблиця, формула, номограма), текстова [5, c. 42-43].

В. Н. Лопатін виділяє також декілька підстав для класифікації інформації:

1) за ступенем організованості (упорядкованості) – документована та інша інформація; інформаційні ресурси і вільна інформація, що не знаходиться в інформаційних системах; систематизована (каталоги, енциклопедії, рубрикації і т. ін.) і несистематизована інформація;

2) за видом носія (формою закріплення) – на паперовому носії, відео – і звукова, комп’ютерна інформація, в об’ємно-просторовій формі, усна, енергетична (біологічна) при енергоінформаційному обміні;

3) за функціональним призначенням (за сферою застосування) – масова інформація, що розповсюджується через засоби масової інформації, і галузева, професійна інформація по інтересах;

4) за ступенем доступу – інформація з обмеженим доступом, інформація без права обмеження доступу, об’єкти інтелектуальної власності, «шкідлива інформація» з обмеженням на розповсюдження, інша загальнодоступна інформація [5, с.146].

В. А. Копилов класифікує інформацію, ґрунтується на з’ясуванні тої ролі, в якій вона виступає у правовій системі, і поділяється на правову і не правову [6, c. 44-48]. Нормативно правова інформація створюється в порядку правотворчої діяльності і міститься в нормативних правових актах. Класифікація такої інформації провадиться В.А. Копиловим за рівнем прийняття актів чи за видами актів. Ненормативно правова інформація створюється як правило, в порядку правозастосовної та правоохоронної діяльності.

Класифікуючи інформацію за доступом до неї, В.А. Копилов поділяє її на відкриту й інформацію обмеженого доступу, поширення якої можливе в умовах конфіденційності або секретності. Так, до відкритої за запропонованою схемою належить: інформація як об’єкт цивільних прав (твори, патенти і авторські свідоцтва та інша інформація, яка створюється з метою отримання прибутку; масова інформація; інформація про вибори, референдум, що обов’язково надається; інша відкрита інформація, зокрема, науково-юридична) [6, c. 44-48].

До інформації обмеженого доступу автор відносить: державну таємницю, службову таємницю, ноу-хау (секрети виробництва), комерційну таємницю; персональні дані (в порядку захисту особистої таємниці), інші види таємниць.

У зв’язку з викладеним слід зазначити, що місце інформації як об’єкта цивільного права визначено неповно, а ому й не вірно. По суті, автори виводять з кола інформації, яка є суб’єктом цивільних прав, саме ту інформацію, яка віднесена до неї законодавцем. Йдеться, наприклад, про ноу-хау та деякі інші види таємниць, які у класифікації посідають місце серед видів інформації з обмеженим доступом. Це може призвести до хибного висновку про те, що такі види інформації не можуть бути об’єктами цивільних права. Таким чином, при класифікації інформації за критерієм доступу до неї інформацію як об’єкт цивільних правовідносин слід було віднести як до одного виду, так і до другого.

Список літератури: 1. Брижко В.М., Кальченко О.М., Цимбалюк В.С., Орєхов О.А., Чорнобров А.М. Інформаційне суспільство: Дефініції/ За ред. Р.А. Калюжного, М.Я. Швеца. – К., 2002. – 220 с. 2. Урсул А.Д. Проблемы информации в современной науке. Философские очерки. – М.: Наука, 1975. – 287 с. 3. Урсул А.Д. Информация. Методологические аспекты. – М.: Наука, 1971. – 220 с. 4. Азимов Ч. Н. Научно-техническая информация и право. – Х.: Вища школа, 1987. – 134 с. 5. Бачило И.Л., Лопатин В.Н., Федотов М.А., Информационное право: учебник; под ред. Акад. РАН Б.Н. Топорнина. – СПб: Издательство «Юридический центр Пресс», 2001. – 789 с. 6. Копылов В.А. Информационное право: Учебник. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Юристъ, 2003. – 512 с.