Проблеми цивільного права та процесу : матеріали міжнародної науково-практичної конференції, присвяченій пам’яті професора О. А. Пушкіна

Судове визнання факту батьківства (материнства)

Піклуючись про стабільність та ясність відносин між батьками та дітьми, законодавство України визнає батьками лише тих осіб, походження дітей від яких підтверджено відповідними документами або встановлено у визначеному порядку і зареєстроване у державних органах реєстрації актів цивільного стану. З цього моменту виникає юридичний зв’язок між батьками та дітьми, і запис батьків дитини у Книзі реєстрації народжень є доказом походження дитини від цих осіб. Одним із способів визначення походження дитини у судовому порядку є встановлення факту батьківства (материнства).

На відміну від визнання батьківства (материнства) у судовому порядку, встановлення факту батьківства (материнства) після смерті чоловіка (жінки) має на меті встановлення не батьківських, а інших відносин – можливість отримання аліментів від родичів батька (матері), виникнення спадкових, пенсійних, житлових прав тощо.

Так, особа, котра вважає себе батьком дитини, народженої жінкою, яка в момент зачаття або народження дитини перебувала в шлюбі з іншим чоловіком, має право пред'явити до останнього, якщо того записано батьком, позов про визнання свого батьківства (ч. 1 ст. 129 СК). При розгляді зазначених справ вимоги про оспорювання батьківства мають розглядатись одночасно з вимогами про виключення відомостей про чоловіка матері як батька з актового запису про народження дитини.

У разі смерті чоловіка, який не перебував у шлюбі з матір’ю дитини, і за життя з будь-яких причин не подавав до органів РАЦСу заяви про добровільне визнання свого батьківства, суд за заявою заінтересованих осіб згідно ст. 130 СК може встановити факт батьківства цього чоловіка. При цьому слід відзначити, що хоча у ч. 1 ст. 130 СК передумовою звернення до суду про встановлення факту батьківства названа лише смерть чоловіка, який не перебував у шлюбі з матір’ю дитини, очевидно, таке ж правило за аналогією закону повинно діяти й при оголошенні особи померлою чи визнанні її безвісно відсутньою.

Наслідки встановлення факту батьківства майже рівнозначні констатації наявності родинних відносин, заснованих на походженні. Цей юридичний факт діє із зворотною силою: правовідносини між батьком та його дитиною виникають з моменту народження дитини.

Оскільки у даних справах немає спору про право, розгляд цих справ здійснюється за правилами не позовного, а окремого провадження: заявник подає заяву про встановлення факту батьківства і надає необхідні докази. Якщо суд визнає їх достатніми, батьківство вважається встановленим.

При цьому слід відзначити, що закон не встановлює конкретного переліку цих доказів. Підставою для встановлення факту батьківства, як і для визнання батьківства у судовому порядку, можуть бути будь-які відомості, що свідчать про походження дитини від даної особи, зібрані у відповідності до вимог Цивільного процесуального кодексу України. Так, доказами для встановлення факту батьківства можуть бути дії, вчинені особою за життя, в яких проявлялося визнання нею батьківства (виховання, навчання дитини, надання їй матеріальної допомоги тощо). Такі дії могли отримати підтвердження в особистих листах, офіційних анкетах, заявах тощо.

На відміну від Кодексу про шлюб та сім’ю УРСР, чинне сімейне законодавство України передбачає можливість встановлення факту батьківства незалежно від того, визнавала особа своє батьківство за життя чи взагалі не знала про народження у неї дитини. Тому сам по собі, наприклад, факт визнання свого батьківства померлим не завжди пов’язується з наданням дитині регулярної та достатньої для її існування матеріальної допомоги, оскільки, особа могла й взагалі не знати за життя про своє батьківство.

Заява про встановлення факту батьківства приймається судом до розгляду при реєстрації народження дитини з використанням юридичної фікції передбаченої частиною 1 ст. 135 СК, тобто якщо жодна конкретна особа не записана батьком дитини відповідно до ст. ст. 126 – 128 СК.

Заява про встановлення факту батьківства може бути подана особами, зазначеними у ч. 3 ст. 128 СК, тобто мати дитини, її опікун (піклувальник), інші особи, які утримують та виховують дитину, або сама дитина, яка досягла повноліття.

Аналогічні правила встановлені у законодавстві щодо вимог про визнання факту материнства за рішенням суду (ст. 132 СК). Так, у разі смерті жінки, яка вважала себе матір'ю дитини, факт її материнства може бути встановлений за рішенням суду, якщо: 1) мати дитини померла; 2) за життя ця жінка вважала себе матір’ю дитини; 3) відсутність суперечності інтересу щодо материнства цієї жінки з інтересом іншої особи; 4) запис про матір дитини у Книзі реєстрації народжень здійснено за заявою родичів, інших осіб або уповноваженого представника закладу охорони здоров’я, в якому народилася дитина.

При встановленні факту материнства не має значення, чи перебувала жінка, факт материнства якої встановлюється, у шлюбі, чи ні.

Наслідком встановлення факту батьківства (материнства) є правовою підставою для реєстрації факту народження дитини від даної особи в актових книгах. У результаті такої реєстрації встановлюються правові відносини між дитиною та її батьком (матір’ю). При цьому зазначений юридичний факт має зворотню дію: правовідносини між дитиною та її батьком чи матір’ю, а також сімейні правовідносини між дитиною та родичами батька (матері) виникають не з моменту встановлення факту батьківства (материнства), а з моменту народження дитини.