Право на прийняття спадщини

Право на прийняття спадщини являє собою складний юридичний факт, який складається з: строку для прийняття спадщини, права на відмову від прийняття спадщини та правових наслідки відмови від прийняття спадщини. Розглянемо перераховані юридичні факти окремо.

Строки для прийняття спадщини. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини. Якщо виникнення у особи права на спадкування залежить від неприйняття спадщини або відмови від її прийняття іншими спадкоємцями (наприклад у випадку підпризначення спадкоємця), строк для прийняття нею спадщини встановлюється у три місяці з моменту неприйняття іншими спадкоємцями спадщини або відмови від її прийняття. Якщо строк, що залишився, менший як три місяці, він продовжується до трьох місяців. Щодо відказоодержувачів існує інше правило. Якщо протягом шести місяців з часу відкриття спадщини відказоодержувач не відмовився від заповідального відказу, вважається, що він його прийняв.

Наслідки спливу строку для прийняття спадщини. Якщо спадкоємець протягом шести місяців не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її. За письмовою згодою спадкоємців, які прийняли спадщину, спадкоємець, який пропустив строк для прийняття спадщини, може подати заяву про прийняття спадщини до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини. За позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини. Як правило цей строк не перевищує трьох місяців з моменту обрання рішення суду законної сили.

Право на відмову від прийняття спадщини. Оскільки прийняття спадку – це односторонній правочин спадкоємець за заповітом має право відмовитися від прийняття спадщини на користь іншого спадкоємця за заповітом або будь-кого із спадкоємців за законом незалежно від черги. В свою чергу спадкоємець має право відмовитися від частки у спадщині спадкоємця, який відмовився від спадщини на його користь. Якщо заповідач підпризначив спадкоємця, особа, на ім’я якої складений заповіт, може відмовитися від спадщини лише на користь особи, яка є підпризначеним спадкоємцем. Відмова від прийняття спадщини носить формальний характер (немотивований характер) та може бути визнана судом недійсною за загальними правилами недійсності правочинів. В деяких випадках, прямо передбаченими в законодавстві особи (неповнолітні, недієздатні і т.і.) не можуть відмовитись від прийняття спадку. На практиці склалася достатньо парадоксальна ситуація щодо відмови від прийняття спадщини, оскільки нотаріуси приймають «заяви про відказ від відмови на прийняття спадщини», тобто скільки раз спадкоємиць може відмовлятися від прийняття спадщини, а потім відмовлятися від відмови законодавчо не врегульовано.

Правові наслідки відмови від прийняття спадщини. Якщо від прийняття спадщини відмовився один із спадкоємців за заповітом, частка у спадщині, яку він мав право прийняти, переходить до інших спадкоємців за заповітом і розподіляється між ними порівну. Якщо від прийняття спадщини відмовився один із спадкоємців за законом з тієї черги, яка має право на спадкування, частка у спадщині, яку він мав право прийняти, переходить до інших спадкоємців за законом тієї ж черги і розподіляється між ними порівну. Вказані правила не застосовуються, якщо спадкоємець відмовився від прийняття спадщини на користь іншого спадкоємця, а також коли заповідач підпризначив іншого спадкоємця. Якщо на спадкоємця за заповітом, який відмовився від прийняття спадщини, було покладено заповідальний відказ, обов’язок за заповідальним відказом переходить до інших спадкоємців за заповітом (як звичайне речове право), які прийняли спадщину, і розподіляється між ними порівну. Відмова спадкоємця за заповітом від прийняття спадщини не позбавляє його права на спадкування за законом. Перехід права на прийняття спадщини. Якщо спадкоємець за заповітом або за законом помер після відкриття спадщини і не встиг її прийняти, право на прийняття належної йому частки спадщини, крім права на прийняття обов’язкової частки у спадщині, переходить до його спадкоємців (спадкова трансмісія). Право на прийняття спадщини у цьому випадку здійснюється на загальних підставах протягом строку, що залишився на прийняття спадщини. Якщо строк, що залишився, менший як три місяці, він подовжується до трьох місяців.

Мічурін Є. О.

Обмеження майнових прав учасників господарських товариств

Обмеження майнових прав учасників господарських товариств являють собою запроваджені у законі міри, що впливають на ускладнення здійснення майнового права учасника. Це може бути пов’язаним з загальними чинниками, наприклад, забезпеченням цивільного обороту, або із спеціальними – забезпечення прав інших акціонерів.

Закон України «Про акціонерні товариства» має низку обмежень майнових прав акціонерів. Так, ч. 3 ст. 7 цього закону встановлює порядок відчуження акцій акціонерного товариства. Встановлено, що акціонери приватного акціонерного товариства мають переважне право на придбання акцій, що продаються іншими акціонерами цього товариства, за ціною та на умовах, запропонованих акціонером третій особі, пропорційно кількості акцій, що належать кожному з них. Цим первісно обмежується право на продаж акцій акціонерного товариства третій особі, що не є учасником такого товариства, оскільки продати ці акції будь-кому можна лише якщо інші акціонери відмовляться від цього, не скористуються наданим їм переважним правом. Відповідно, обмежуються майнові права третіх осіб щодо придбання акцій, оскільки вони можуть їх придбати лише якщо це право не буде здійснено акціонерами. Це зумовлено тим, що акціонери мають налагоджені взаємовідносини з товариством, тривалий час узгоджують свої дії на користь товариства, обізнані у організації його діяльності, тому законодавець саме акціонерам надає право переважної купівлі акцій при їх продажу одним з акціонерів.

 У разі порушення зазначеного у цій статті переважного права на придбання акцій будь-який акціонер товариства та/або саме товариство, якщо статутом товариства передбачено переважне право на придбання акцій товариством, має право протягом трьох місяців з моменту, коли акціонер чи товариство дізналися або повинні були дізнатися про таке порушення, вимагати у судовому порядку переведення на них прав та обов'язків покупця акцій. Отже, порушення встановленого обмеження щодо продажу акцій третім особам веде до можливості відновлення прав акціонерів на придбання акцій шляхом переведення прав покупця.

Заслуговує на увагу ст. 31 Закону України «Про акціонерні товариства», яка встановлює обмеження на виплату дивідендів. Зокрема, важливим є те, що акціонерне товариство не має права здійснювати виплату дивідендів за простими акціями у разі, якщо поточні дивіденди за привілейованими акціями не виплачено повністю. В цьому бачимо прояв так званої конкуренції інтересів різних осіб, яка виявляється й в інших цивільних правовідносинах[53]. Завдяки обмеженням майнових прав одних осіб на користь пріоритетним правам інших осіб така конкуренція усувається. Для уникнення конфлікту інтересів осіб – власників простих і превелейованих акцій закон встановлює черговість сплати дивідендів, обмежуючи права на дівіденди власників простих акцій через існування першочергових прав превелейованих власників. Лише якщо задоволені останні, сплачуються дивіденди першим. Адже власники привілейованих акцій мають право на першочергову сплату їм визначених дивідендів, що визначено природою таких акцій, відображує їх сутність.

В цілому слід зазначити, що у акціонерних відносинах виявляються певні обмеження майнових прав фізичних осіб. Вони спрямовані на охорону майнових прав фізичних осіб – акціонерів, породжені специфікою акціонерних відносин.

Селіванов М. В.

Доменне ім'я – засіб індивідуалізації в мережі Інтернет

1. Широке використання інтернету для здійснення комерційної діяльності зробило актуальною боротьбу за доменні імена. Прийнятий в США Акт про захист прав споживачів, врегулювання Інтернет-корпорацією по присвоєнню адрес та імен (ICANN) в Уніфікована методиці (політиці) розгляду спорів по доменним іменам (Uniform Dispute Resolution Policy, скорочено – UDRP) питань, пов'язаних з захистом прав володільців торгових марок від доменних спекулянтів, кіберсквотерів частково вирішили задачі підприємців – володільців торгових марок.

 Методика UDRP в п.4 визначає, що скаржник повинен довести, що мають місце такі три елементи, причому в їх сукупності:

 (i) доменне ім'я ідентичне або подібне до ступеня змішування з товарним знаком або знаком обслуговування, на який у скаржника є права; і

 (ii) у вас немає прав чи законного інтересу відносно доменного імені; і

 (iii) ваше доменне ім'я було зареєстровано та використовується недобросовісно.

Так, співачка Мадонна відібрала домен madonna.com у Дена Парізі, який користувався цією адресою як адресою свого порносайта. Компанія Google зареєструвала домен google.by, який раніше належав кіберсквотерам. Верховний суд Білорусі постановив відмінити реєстрацію цього домена за власником, який не мав відношення до Google, в результаті чого інтернет-гігант отримав можливість закріпити доменне ім'я google.by за собою.

 2. Доступність, простота реєстрації доменного імені та створення інтернет сайту висунули, раніше нечасті спори прав володільців торгових марок з добросовісними користувачами доменних імен на перший план. В процесі застосування UDRP з'явився термін «зворотній захват доменного імені», який передбачав, що для отримання потрібного домену особа реєструє торгову марку та звертається з вимогами про передачу доменного імені, подібного до зареєстрованої торгової марки.

 Виходячи з зазначеного можливо виділити, що конфлікт та суть визначених спорів зводиться до розгляду можливості захисту інтересів при використанні в доменному імені ознак індивідуалізації особи, товару, послуги.

 Справа в тому, що доменне ім'я, тобто символьне позначення, призначене для ідентифікації інформаційних ресурсів і адресації запитів в мережі Інтернет та зареєстроване в реєстрі доменних імен відповідно до загальноприйнятого порядку та звичаїв ділового обороту, наділене, з технічної точки зору, властивістю унікальності.

 В цьому випадку, можливо, провести порівняння доменного імені з телефонним номером чи поштовою адресою. Безумовно «гарний» телефонний номер може мати значну цінність. Постійна адреса викликає звикання споживачів та може індивідуалізувати суб'єкта, товар чи послугу (яскравим прикладом індивідуалізуючої функції адреси є – торговий центр біля метро «Академіка Барабашова» м. Харків, де саме місце виконує індивідуалізуючу функцію). Можна помітити, що як постійна адреса чи телефонний номер, так і доменне ім'я може виконувати функції індивідуалізації. Але є суттєва різниця: якщо для «адреси» вказана функція є лише випадковою, можливість її виконання виникає лише за виключних обставин, то для доменного імені функція індивідуалізації виходить на перший план.

Домен індивідуалізує сайт, саме по доменному імені споживач впізнає той чи інший сайт, особу, товар чи послугу. Це дозволяє говорити про самостійне значення та правову регламентацію доменних імен.

 3. Безумовно, що в доменному імені можуть використовуватися інші засоби індивідуалізації – комерційне позначення, товарний знак. Для цих об'єктів, саме з метою не допустити спори між володільцями схожих торгових марок встановлено правило обов'язкової реєстрації.

 Схожість вказаних об'єктів проявляється в тому, що доменні імена стають засобами ідентифікації ресурсів мережі Інтернет виключно в силу реєстрації в реєстрі доменних імен відповідно до загальноприйнятого порядку та звичаїв ділового обороту. В силу загальноприйнятого порядку можливо встановити дату занесення до відповідного реєстру, тобто по суті визначити пріоритет в реєстрації доменного імені. Спори стосовно доменних імен варто розглядати з обов'язковою оцінкою пріоритету в реєстрації доменного імені.

Приклад вирішення задачі може бути наступний. Дві особи мають свідоцтва на товарний знак ХХХ, зареєстровані в різних класах. Такий стан речей є абсолютно нормальним в практиці реєстрації торгових марок. Щоб визнати за володільцем доменного імені порушення прав на товарний знак необхідно, щоб володілець доменного імені використовував його по відношенню до товарів та послуг, для яких товарний знак зареєстровано, або щоб його використання доменного імені, в тому числі подібного з товарним знаком, здійснювалося по відношенню до однорідних товарів та послуг, що приводило б до реального чи потенційного змішування. В нашому прикладі, позначення ХХХ (товарний знак) може використовуватися в доменному імені кожною з цих осіб.

Незалежно від пріоритету на товарний знак, доменне ім'я повинне належати тій особі, яка першою зареєструвала саме домен, а не знак.

Другим випадком застосування вказаного положення буде реєстрація доменного імені, особою, яка не має свідоцтва на товарний знак. Пріоритет реєстрації двох, безумовно різних об'єктів, доменного імені та товарного знаку дозволить вирішити питання про добросовісність дій кожної з осіб. Якщо домен було зареєстровано раніше, ніж знак, то назвати правомірними вимоги про передачу доменного імені володільцю знака буде достатньо складно.