Проблеми цивільного права та процесу : матеріали міжнародної науково-практичної конференції, присвяченій пам’яті професора О. А. Пушкіна

Правова природа договору батьків щодо утримання та участі у вихованні дитини

Новий СК має великі позитивні нововведення, і перш за все варто відмітити ст. 7 СК, що передбачає загальну можливість врегулювання сімейних відносин договором. Подружжя, батьки дитини, батьки та діти, інші члени сім’ї та родичі можуть врегулювати свої відносини за домовленістю (договором) наголошує ст. 9 СК [1].

Сімейний кодекс передбачає декілька видів договорів, за якими можуть бути врегульовані відносини між батьками дитини.

1. Частина 1 ст. 109 СК вказує на можливість подружжя, яке має дітей подати до суду заяву про розірвання шлюбу разом із письмовим договором проте, з ким із них будуть проживати діти, яку участь у забезпеченні умов їхнього життя братиме той з батьків, хто буде проживати окремо, а також про умови здійснення ним права на особисте виховання дітей. Укладення такого договору, як випливає з ч. 1 ст. 109 СК, є правом, а не обов’язком подружжя і має просту письмову форму.

2. Відповідно до ч. 2 ст. 109 СК передбачено ще один договір батьків, який подається суду при розірванні шлюбу за спільною заявою подружжя. Це договір щодо визначення розміру аліментів на дитину. Виходячи безпосередньо з тексту ч. 2 ст. 109 СК можемо зробити наступні висновки. Цей договір може стосуватися тільки розміру аліментів і повинен бути нотаріально посвідчений. Необхідно відмітити, що ця норма має імперативний характер, але не ясно, чи ця імперативність стосується тільки форми договору про аліменти (нотаріальна), чи самого факту укладення такого договору.

3. Сімейний Кодекс України містить ще одну норму, яка регулює договірні відносини між батьками про сплату аліментів на дитину – ст. 189 СК. Відповідно до ч. 1 ст. 189 СК батьки мають право укласти договір про сплату аліментів на дитину, у якому визначити розмір та строки виплати. Як видно з тексту, в даному договорі батьки, по-перше, мають право укласти цей договір, а не зобов’язані це робити і, по-друге, вправі визначити не тільки розмір, а й строки виплати аліментів.

4. Це шлюбний договір. Частина 2 ст. 93 СК вказує на можливість визначення майнових прав та обов’язків подружжя як батьків. Отже, умови цього договору можуть стосуватися тільки майнових прав і обов’язків подружжя як батьків і не можуть регулювати особисті немайнові питання життя сім’ї. Ця норма є найбільш широкою за змістом і дає можливість батькам визначити не тільки розмір і строки, а й порядок виплати аліментів на дітей, як в період шлюбу так і на випадок його розірвання. Шлюбний договір укладається у письмовій формі і нотаріально посвідчується (ст. 94 СК).

Договір батьків щодо утримання та участі у вихованні дитини має свої суттєві особливості, які в своїй сукупності відрізняють їх від інших сімейно-правових правочинів а саме: 1) передумовою виникнення аліментних договірних зобов'язань подружжя є відповідний юридичний склад, до якого входять шлюб, зареєстрований органами РАЦС, та відповідний договір подружжя; 2) особливий суб’єктний склад договорів; 3) аліментні договори завжди опосередковують відносини, що носять особистий, довірчий характер і як наслідок: а) припиняються зі смертю особи зобов'язаної виплачувати аліменти і (або) зі смертю уповноваженої на їх отримання особи; б) права та обов’язки належні особам по договору не відчужуються і не передаються, в цих випадках заміна боржника і кредитора не дозволяється; 3) договори завжди мають безоплатний характер; 4) основною метою договірних зобов'язань є надання утримання одним з подружжя іншому, з яким залишилася проживати дитина; 5) аліментні договірні зобов'язання, як правило, мають триваючий характер, оскільки з моменту їх виникнення до припинення проходить значний проміжок часу, тому вони можуть потребувати певного коригування та внесення відповідних змін; 6) сплачені за договором про надання утримання суми аліментів не можуть бути витребувані назад, за винятком деяких випадків: визнання договору про сплату аліментів недійсними внаслідок укладення його під впливом обману, погроз, насильства з боку одержувача утримання.

Істотними умовами договору про надання утримання є: предмет, ціна та строк договору, спосіб виконання. Недосягнення сторонами згоди з усіх істотних умов договору в необхідній формі свідчить про те, що договір не укладено.

Приймаючи рішення про розірвання шлюбу, суд обов’язково перевіряє чи не порушені інтереси дитини, щоб були дотримані основні засади цивільного законодавства: справедливість, добросовісність та розумність.

За своєю природою договір батьків щодо утримання та участі у вихованні дитини є: двостороннім, безоплатним та консенсуальним.

Список літератури: 1. Науково-практичний коментар Сімейного кодексу України / за ред. Ю.С. Червоного. – К., 2003. – 464 с.

Ілларіон Спасибо

Деякі аспекти набуття права власності на корпоративні права

Враховуючи широке коло поглядів на корпоративні права, їх сутність та правове регулювання, зосередимо увагу на майновому аспекті цих прав, зокрема щодо набуття корпоративних прав учасниками господарських товариств. При цьому не торкатимемося тих корпоративних прав, які втілені в акції (прав акціонерів).

Корпоративні права (право на частку в статутному або складеному капіталі) може набуватися внаслідок: (а) створення товариства, коли особа виступає його засновником, (б) пізніше – при відчуженні учасником товариства своїх корпоративних прав іншій особі або (в) при збільшенні статутного капіталу.

З набранням чинності Закону «Про господарські товариства» і майже до останніх часів набуття корпоративних прав практично не викликало питань. Весь цей процес зазвичай оформлявся протоколом загальних зборів учасників та заявами учасника про відступлення ним прав іншій особі та відповідно цієї особи про її вступ до товариства. Після цього вносилися зміни до статуту та установчого договору (які визнавалися до 01.01.2004 р. установчими документами) і відбувалася їх державна реєстрація.

Пізніше стала зрозумілою хибність такого оформлення відносин, оскільки, безперечно, учасник господарського товариства та особа, яка бажає стати учасником, домовляються між собою, а це означає, що вони укладають договір. При оплатному відчуженні частки в статутному капіталі укладається договір купівлі-продажу, а при безоплатному – договір дарування. Не виключено й укладення договору довічного утримання (догляду), предметом якого може бути частка в статутному капіталі.

На підтвердження права на частку в статутному капіталі господарського товариства та її розміру учасникам, що повністю внесли свої вклади, мають бути видані свідоцтва (ст. 52 Закону України «Про господарські товариства») , які не є цінними паперами. До речі, вони не завжди видаються учасникам товариства з обмеженою відповідальністю, а в повних та командитних товариствах таких свідоцтв навіть не передбачено.

Між тим про права учасників усіх господарських товариств зазвичай можна дізнатися із їх установчих документів – засновницького договору (для повних та командитних товариств) або статуту (для товариств з обмеженою відповідальністю).

При відчуженні учасником своєї частки та відповідному набутті її іншою особою важливим є момент, з якого особа набуває прав за договором (а отже, і прав на частку, і прав учасника, тобто корпоративних прав). Судова практика виходить з того, що цей момент має визначатися в договорі, який укладається з приводу відчуження частки. Ним може бути день укладення договору або день проведення розрахунків, тобто виконання договору. В будь-якому разі це не залежить від рішення загальних зборів ТОВ/ТДВ або інших учасників повного та командитного товариств про прийняття особи, яка придбала частку, до складу учасників. Не пов’язується набуття прав учасника цією особою і з державною реєстрацією змін до статуту.

Втім, слід враховувати те, що, по-перше, зміни до установчих документів юридичних осіб підлягають обов’язковій державній реєстрації згідно з ч. 3 ст. 4 Закону «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців». По-друге, відповідно до ч. 2 ст. 12 цього Закону в Єдиному державному реєстрі містяться такі відомості щодо юридичної особи: перелік засновників (учасників) юридичної особи, дані про розмір статутного фонду (статутного або складеного капіталу), в тому числі частки кожного із засновників (учасників). По-третє, згідно з ч. 1 зазначеного Закону, якщо відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то вони вважаються достовірними.

Крім того, треба враховувати те, що учасник ТОВ має відчужувати належну йому частку в статутному капіталі з додержанням вимог ч. ч. 1 та 2 ст. 147 ЦК про переважне право інших учасників на придбання цієї частки і на відсутність заборон продавати частку третім особам, тобто повинно бути письмове звернення до всіх учасників товариства. Крім того, слід внести відповідні зміни до статуту про новий склад учасників, що здійснюється загальними зборами (ч. 4 ст. 145 ЦК) з їх наступною реєстрацією.

Отже, під час, коли частка продана, але не внесені зміни до статуту та/або до Єдиного державного реєстру, новий учасник ТОВ перебуває у такому становищі: він набув усіх прав учасника; має правовстановлювальний документ на підтвердження набуття ним прав (договір), але оформлення його прав не завершено з причин, які від нього не залежать. У такому разі, звичайно, сама ця особа має бути зацікавленою, аби довести процедуру оформлення своїх прав до кінця, звернувшись, якщо це потрібно, до суду. І якщо вона намагатиметься продати частку, яку набула і відомості про те ще не були внесені до статуту та Єдиного державного реєстру, то хоча заборони щодо цього закон не містить, але їй це буде неможливо зробити внаслідок того, що вона не зможе надати нотаріусу відповідних документів.

Підтвердження цьому – ч. 3 ст. 18 Закону «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», згідно з якою, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою.