Щодо мети встановлення завдаткуЗавдаток передається з метою стимулювати боржника до належного виконання зобов’язання можливістю втрати завдатку, а також стимулювання кредитора можливістю витребування від останнього повернення завдатку та сплати суми у розмірі завдатку або його вартості, якщо останній буде винним у порушенні зобов’язання. Враховуючи, що втрата завдатку, як і сплата неустойки, виступають формами (мірами) цивільно-правової договірної відповідальності й встановлюються сторонами договірних відносин з метою забезпечення виконання зобов’язання стимулюванням боржника до його належного виконання, то у разі, якщо стимулювання не дало бажаного ефекту і боржник порушив зобов’язання, він втрачає завдаток або сплачує неустойку, що є додатковим обтяженням до основного його зобов’язання, яке має бути виконаним, і оскільки законом не встановлено інше, втрата завдатку особою, яка його видала, або сплата його подвійної суми особою, яка його отримала, не припиняють порушеного зобов’язання, забезпеченого завдатком, і відповідно не звільняють указаних осіб від необхідності його виконання. На законодавчому рівні питання про припинення основного зобов’язання в зв’язку із сплатою завдатку не вирішено. На практиці ж прийнято вважати, що втрата останнього співпадає з припиненням зобов’язання, але закон не дає підстав для такого висновку. Таким чином, сьогодні на питання щодо припинення зобов’язання втратою завдатку однозначної відповіді немає. З точки зору сьогоднішнього законодавства завдаток навряд чи можна розглядати як відступне, при якому необхідна домовленість сторін щодо надання певного блага саме «взамін виконання», а безпосередньо відступне або домовленість про нього служить підставою припинення зобов’язання. Метою завдатку є частковий платіж, посвідчення факту досягнення домовленості й стимулювання до належного виконання зобов’язання, і тому основне зобов’язання після втрати завдатку (або його повернення і додаткової сплати суми в розмірі завдатку чи його вартості) як вірно зазначає В.А. Хохлов «само по собі не припиняється; якщо ж і припиняється, то не в силу завдатку, а з інших причин» [1, с. 85]. У той же час, як правильно підкреслює О.А. Загорулько з посиланням на В.В. Вітрянського й М.І. Брагинського, немає жодних перешкод для використання завдатку як відступного (ст. 600 ЦК). Для цього необхідно, щоб сторони своєю домовленістю (у тому числі й у тексті договору, який забезпечується завдатком) установили, що їх зобов’язання може бути припинено наданням відступного замість його виконання і що таким буде грошова сума (або рухоме майно), що внесено як завдаток, або передача контрагенту грошової суми (рухомого майна), що становить подвійну суму завдатку, якщо відступає від договору сторона, яка отримала завдаток. У такому випадку контрагент сторони, яка використала своє право відступитися, не матиме права вимагати відшкодування збитків, бо з передачею відступного зобов’язання припиняється [3, с. 552]. Отже припинення зобов’язання наданням відступного може мати місце лише за домовленістю сторін. Щоб сума завдатку стала відступним, необхідно прийняти її саме як відступне стороною, стосовно якої зобов’язання не виконано. При прийнятті завдатку сторони мають визначитися з якою метою вони укладають договір завдатку і виразити свою волю про можливість зарахування його як відступного. Таким чином, слід розмежувати наявність досягнення домовленості між сторонами зобов’язання щодо його припинення наданням відступного, яким може виступати завдаток як передані гроші або інше майно, і втрату завдатку боржником (а не його прийняття кредитором, яке вже відбулося раніше) як міру (форму) цивільно-правової відповідальності за порушення зобов’язання. В залежності від того з якою метою встановлювався завдаток і буде залежати припинення основного зобов’язання у разі його порушення. За ст. 571 ЦК втрата завдатку або його повернення і додаткова сплата суми в розмірі завдатку або його вартості є правовими наслідками порушення зобов’язання, забезпеченого завдатком. Ураховуючи зазначене, з нашого погляду, ст. 611 ЦК, яка перелічує правові наслідки порушення зобов’язання, слід доповнити таким наслідком, як втрата завдатку або його повернення і додаткова сплата суми в розмірі завдатку або його вартості. Надання ж відступного – одна з підстав припинення зобов’язання, яке може мати місце виключно за домовленістю сторін. Цивільно-правова ж відповідальність – це застосування до правопорушника в випадку вчинення ним протиправних дій або бездіяльності, передбачених договором чи законом, заходів державного примусу у виді додаткових цивільно-правових обов’язків майнового характеру (санкцій) [2, с. с.271]. Таким чином, якщо сторони своєю домовленістю в договорі про завдаток, який повинен обов’язково укладатися в письмовій формі (ст. 547 ЦК), не передбачили можливості припинення зобов’язання на випадок його порушення переданням відступного у формі завдатку або не включили умову про це до основного договору, втрата завдатку припиняти зобов’язання не може. Саме від волі сторін залежить, чи виступатимуть стягнення неустойки і втрата завдатку мірами цивільно-правової відповідальності, Ади сплата неустойки й передання завдатку припинять порушене зобов’язання у виді відступного. Список літератури: 1. Хохлов В.А. Обеспечение исполнения обязательств: Учеб. пособ. – Самара: Самарск. гос экон. акад., 1997. – 100 с. 2. Цивільне право України: Підручник: У 2-х т. – Т. 1/ За заг. ред В.І. Борисової, І.В. Спасибо-Фатєєвої, В.Л. Яроцького.– К.: Юрінком Інтер, 2004. – 480 с. 3. Цивільне право України: Підручник: У 2-х т. – Т.2/ За заг. ред В.І. Борисової, І.В. Спасибо-Фатєєвої, В.Л. Яроцького. – К.: Юрінком Інтер, 2004. – 552 с. |
| Оглавление| |