Проблеми цивільного права та процесу : матеріали міжнародної науково-практичної конференції, присвяченій пам’яті професора О. А. Пушкіна

Підстави відмови в проведенні страхових виплат при дотриманні договірних умов

Інтенсивний розвиток ринку страхових послуг, розширення різновидів страхових програм, збільшення кількості укладених договорів страхування призвело до суттєвого росту кількості настання страхових випадків і відповідно необхідності проведення страхових виплат. Але в останній час значно збільшилась й кількість відмов страховиків у здійсненні страхових виплат не зважаючи на дотримання передбачених договором страхування умов і як наслідок обурення страхувальників, що сумлінно дотримувалися договірних умов, і в подальшому вирішення спору з страховиком у судовому порядку.

На сьогоднішній день однією із послуг, що найбільш користується попитом, є майнове страхування автотранспорту (КАСКО). Основною причиною росту попиту на даний вид страхування стало збільшення кількості автомобілів, що придбані у кредит (забезпеченням по кредитному договору в даному випадку є автомобіль, який виступає як об’єкт застави та відповідно до норм страхового законодавства вимогає бути застрахованим).

Але страхувальник не завжди може розраховувати на одержання страхового відшкодування за договором страхування, навіть у випадку, коли з його боку будуть дотримані передбачені умови договору страхування.

 Деякі страхові компанії намагаються будь-яким чином мінімізувати розміри витрат на проведення страхових виплат, відповідно підвищуючи рентабельність своєї діяльності.

Для страхувальника, не обтяженого багажем юридичних знань відносно змісту договору страхування, ще в момент укладення договору необхідно звертати увагу на деяку сукупність юридичних положень.

Основною умовою для страхувальника є уважне вивчення умов договору страхування й правил страхування.

Зміст договору страхування багато у чому визначає характер майбутніх взаємовідносин між страховиком і стхувальником. Відповідно до частини 1 ст. 16 Закону України «Про страхування» від 7 березня 1996 року договір страхування – це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Згідно статті 981 ЦК, договір страхування може укладатися шляхом видачі страховиком особі, яка страхується страхового свідоцтва (полісу, сертифікату), але обов’язково у письмовій формі.

У полісі передбачені лише основні права та обов’язки страховика та страхувальника. У той же час страховий поліс знаходиться у невід’ємному зв’язку з правилами страхування. Згідно з ч. 1 ст. 17 Закону України «Про страхування» Правила страхування розробляються страховиком для кожного виду страхування окремо і підлягають реєстрації в Уповноваженому органі при видачі ліцензії на право здійснення відповідного виду страхування.

Доволі часто страховик (або страховий агент) забуває ознайомити клієнта з правилами страхування, а останній може навіть не підозрювати відносно існування останніх. У той же час сам поліс страхування передбачає на обороті витяг з правил страхування, однак клієнти не у всіх випадках можуть з ними ознайомитися, оскільки останні викладені трьохпунктовим шрифтом.

І якщо в договір страхування на вимогу клієнта ще можна внести зміни, то правила в цьому плані недоторканні, оскільки, як уже було зазначено, вони підлягають реєстрації при одержанні ліцензії страховиком. У такому випадку, якщо клієнт не згодний зі змістом правил страхування, доречним для нього буде вимога укласти окремий договір страхування, або відмова від послуг даного страховика.

Вносити зміни в запропонований страховою компанією договір страхування потрібно особливо обережно, тому що сьогодні питання співвідношення договору й правил залишається відкритим. Відповідно до частини 1 статті 6 Закону України «Про страхування», загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону. Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства.

Виходячи зі змісту вищевказаної норми, можна зробити висновок, що договір визначає тільки конкретні умови страхування (наприклад, певний розмір франшизи й т.п.), у той час як загальні умови страхування, що передбачені правилами (наприклад, підстави для відмови у виплаті страхового відшкодування), не можуть змінюватися договором страхування.

Слід зазначити, що деякі страхові компанії легко погоджуються внести зміни в зміст договору страхування відповідно до побажань клієнта, при цьому зневажаючи положеннями правил страхування. Клієнт іноді й не підозрює, що це робиться далеко не заради його блага. Для несумлінних страхових компаній факт невідповідності між договором і правилами – одне з підстав для визнання договору недійсним. На жаль, щирі наміри страховика стануть відомі клієнтові тільки після настання страхового випадку.

В деяких випадках у договір страхування можна вносити загальні умови страхування, відмінні від умов, що передбачені правилами. Справа в тому, що в деяких положеннях правил страхування є формулювання «якщо інше не передбачене договором страхування». Це означає, що в частині цих положень договір має пріоритет над правилами й може їм суперечити. Для того щоб ще раз підкреслити пріоритет договору, у нього варто включити умову про його переважну силу над правилами.

У випадку відмови у виплаті страхового відшкодування варто звернутися до Закону України «Про страхування». Справа в тому, що частина 1 статті 27 даного Закону визначає перелік підстав для відмови страховика в здійсненні страхових виплат або страхового відшкодування. При розробці правил страхування, страхові компанії не завжди обмежуються зазначеним переліком і додають у нього нові пункти. У такому випадку у страхувальника є підстави стверджувати, що положення Закону мають пріоритет над положеннями Правил.