Проблеми цивільного права та процесу : матеріали міжнародної науково-практичної конференції, присвяченій пам’яті професора О. А. Пушкіна

Проблеми прийняття рішень по справам при застосуванні норм з оціночними поняттями

Наявність помилок у правозастосувальному процесі свідчить про недостатню правотлумачувальну практику, а також про невміле застосовування оціночних понять. Якоюсь мірою, на допомогу в цьому разі стають щорічні коментарі судової, господарської практики, коментарі до Конституції України, Законів України, Кодексів України. У процесі застосування оціночних значна увага повинна бути приділена ретельному дослідженню фактичних обставин, оскільки у разі прийняття рішення щодо застосування оцінного поняття, відбувається конкретизоване порівняння фактичної ситуації та оціночного поняття, тобто порівняння не з загальним змістом того чи іншого оціночного поняття, а з конкретними фактами, обставинами, що складають зміст оціночного поняття. Тож, безпосередньо у процесі такого конкретизованого порівняння, велике значення нерідко мають «дрібниці», деталі фактичної ситуації, які обов’язково повинні бути встановлені та досліджені [2, c.15].

Зокрема, на стадії прийняття рішення по конкретній юридичній справі при застосуванні норми права з оціночними поняттями конкретні обставини порівнюються із стандартом оціночного поняття. Далі виробляється оцінювання того, чи співпадають ознаки досліджуваного факту, події з ознаками відповідного оціночного поняття, що складають його стандарт чи ні. Для порівняння береться стандарт оціночного поняття, що існує на момент застосування норми права. Показово при цьому те, що стандарти більшості оціночних понять мають межі, які, хоч і вельми розпорошені та рухливі, але характеризують мірність оціночного поняття. Тому у процесі порівняння стандарту оціночного поняття із фактичною ситуацією можливе бути встановлено не тільки те, чи включається дана ситуація до меж стандарту, але й те, у якій мірі фактична обставина відповідає стандарту оціночного поняття [3, c. 14-16].

Наступною проблемою, яка може виникнути при застосуванні оціночних понять – це питання щодо доведення змісту оціночного поняття при його застосуванні. Яка із сторін повинна доводити його зміст, тобто здійснювати те чи інше тлумачення поняття? У таких випадках суд, наприклад, керується загальними правилами про розподіл тягаря доведення із урахуванням змагальності процесу. Зокрема, при розгляді цивільних справ, щодо невиконання чи неналежного використання зобов’язань у зв’язку із простороченням виконання, кожна із сторін намагатиметься довести наявність/відсутність спливу строку для виконання. ЦК у своєму змісті містить низку оціночних понять, що пов’язані із категорією «строк», які необхідно буде розкрити сторонам.

Так, особливо привертають до себе увагу строки, визначені як «негайні»(ст. ст. 337, 340 ЦК), «розумні» (ст. ст. 680, 690, 847 ЦК), «будь-які» (ч. 2 ст. 530 ЦК) тощо. При цьому оціночне поняття «негайно», зокрема негайне виконання того чи іншого зобов’язання передбачає здійснення передбачених законом або договором обов’язків поспішаючи, терміново, невідкладно, тобто якомога швидше. Такі вимоги закону, як правило, обумовлені змістом відповідного зобов’язання і направлені на гарантування охорони певних суб’єктивних прав учаснків цивільних правовідносин [2, c.49]. Наступним прикладом може слугувати ч. 1 ст. 337 ЦК, яка зазначає, що «особа, яка знайшла загублену річ, зобов’язана негайно повідомити про це особу, яка її загубила, або власника речі...», – відповідна норма намагається «негайно» відновити втрачене право володіння, користування та розпорядження загубленою річчю [2, c.50]. Під поняттям «негайно» слід розуміти невідкладну сукупність дій особи по інформуванню уповноважених осіб: особу, або власника речі.

Здійснення певної дії, передбаченої зобов’язанням, у «розумний строк» встановлює, як правило, період часу, необхідний для здійснення відповідної дії. Наприклад, згідно з ч. 2 ст. 690 ЦК, продавець зобов’язаний забрати (вивезти) товар, що не прийнятий покупцем (одержувачем), або розпорядитися ним у розумний строк. Вказаний період часу в кожному конкретному випадку має свої межі, які встановлюються та визначаються залежно від тих чи інших умов і особливостей відповідного зобов’язання. Виконання зобов’язання у «розумний строк» означає оперативне здійснення всіх необхідних та обумовлених зобов’язанням дій, враховуючи специфіку цивільного правовідношення (суб’єктний склад, об’єкт та зміст зобов’язання).

Вказівка закону на можливість виконання певної дії в «будь-який» час встановлює для суб’єктів цивільних правовідносин право на власний розсуд вирішувати часові межі зобов’язання в залежності від тих чи інших життєвих обставин. Прикладом законодавчого закріплення відповідної норми є ч. 2 ст. 530 ЦК, згідно з якою «якщо строк (термін) виконання боржником обов’язку не встановлений, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час».

Список літератури: 1. Вахнонева Т.В. Строки (терміни) у цивільному праві // Дисертація … канд. юрид. наук. – Київський Національний університет імені Тараса Шевченка. – К. 2005. – 223 с. 2. Вильнянский С.И. Применение норм советского права // Ученые записки Харьковского юридческого института. – Харьков, 1956 г. – Вып. 7. С. 15. 3. Кашанина Т.В. Оценочные понятия в советском праве: Автореф.дис….канд.юрид.наук. – Свердловск, 1974. С. 14-16.