Проблеми цивільного права та процесу : матеріали міжнародної науково-практичної конференції, присвяченій пам’яті професора О. А. Пушкіна

Символіка як засіб індивідуалізації непідприємницьких товариств

Зміна концептуального підходу до організаційно-правових форм юридичних осіб у ЦК, поява такої категорії, як непідприємницькі товариства, зумовлює необхідність з’ясування питань, пов’язаних із їх індивідуалізацією. Як правило, у цивілістичній літературі основна увага приділяється індивідуалізації підприємницьких товариств та засобам, за допомогою яких вона відбувається (фірмове найменування, торговельна марка, географічне зазначення та ін.). І практично поза увагою залишається дослідження засобів індивідуалізації таких учасників цивільного обороту, як непідприємницькі товариства. Хоча як в плані теоретичному, так і прикладному виникає значене коло питань, пов’язаних із їх індивідуалізацією, зокрема за допомогою яких засобів вона відбувається.

У літературі акцентується, що індивідуалізація інших видів юридичних осіб, статутна діяльність яких не пов’язана з виробництвом продукції, виконанням робіт чи наданням послуг як основного виду діяльності, забезпечується на підставі їх офіційного найменування.[63] Однак такий висновок є поверхневим, оскільки аналіз чинного законодавства, що регулює діяльність тих чи інших підприємницьких товариств, дозволяє виокремити й інші засоби індивідуалізації, що притаманні непідприємницьким товариствам, до яких саме і відноситься їх символіка. Про це свідчать положення ст. 18 Закону України «Про об’єднання громадян», ст. 14 Закону України «Про організації роботодавців», 17 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», ст. 13 Закону України «Про благодійництво та благодійні організації» та ін.

Звісно, положення законодавства не можуть розглядатися як відправний момент в обґрунтуванні необхідності того чи іншого дослідження. Однак, разом з тим, є очевидним, що індивідуалізація непідприємницьких товариств має відбуватися іншими засобами, аніж це відбувається у підприємницьких товариствах[64]. За таких умов, звичайно, виникає питання щодо надання правової охорони символіці в контексті її співвідношення з об’єктами, що відносяться до авторського права та торговельними марками, оскільки символіка по своїй природі найбільшу схожість має з такими об’єктами. І внаслідок цього потребують тлумачення відповідні законодавчі положеннями.

Етимологічно символіка означає умовне відображення ідей, образів за допомогою знаків. У свою чергу, емпіричний аналіз законодавства дозволяє виокремити символіку як родове поняття, що включає в себе емблеми, прапори та інші знаки.

Законом України «Про авторське право і суміжні права» (ст. 10) передбачається, що не є об’єктом авторського права символи та знаки організацій, однак вони можуть до моменту офіційного затвердження набувати правової охорони як твори. Отже, символіка може відноситися до об’єктів авторського права тільки до моменту її затвердження, яке відбувається, як правило, вищим органом непідприємницького товариства (наприклад, таке правило встановлено ч. 2 ст. 17 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності») .

Відповідно до Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» (ст. 6) не можуть бути зареєстровані як знаки для товарів та послуг тільки державні герби, прапори та інші державні символи (емблеми) та емблеми, скорочені або повні найменування міжнародних міжурядових організацій. Натомість поза увагою законодавця залишається символіка непідприємницьких товариств. Це може призвести до ототожнення символіки непідприємницьких товариств із торговельними марками. Можливо такий підхід викликаний наявністю загального дозволу будь-яким юридичним особам виступати суб’єктом права інтелектуальної власності на торговельну марку, встановленого ч. 1 ст. 493 ЦК. Хоча є очевидним, що правова природа непідприємницьких товариств зумовлює визначення особливого правового режиму символіки, у порівнянні із тими засобами, що використовуються для індивідуалізації підприємницьких юридичних осіб.

Такий правовий режим полягає в: а) особливості суб’єкта, який виступає носієм прав на символіку; б) специфічності об’єктів, які використовуються як символіка; необхідності її затвердження органами непідприємницьких товариств; в) потребі проведення державної реєстрації символіки. Внаслідок цього не потрібно ототожнювати символіку непідприємницьких товариств із торговельними марками.

Звичайно, для удосконалення правового регулювання необхідна наявність більш чітких та уніфікованих законодавчих положень щодо засобів індивідуалізації непідприємницьких юридичних осіб, зокрема у майбутньому законі «Про непідприємницькі організації».

Михайлов С. В.

Страхування цивільної відповідальності в медичній діяльності

Страхування цивільної відповідальності стає все більше популярним видом страхових послуг в Україні. Тим часом, незважаючи на широке рекламування даного виду діяльності чи ледве не всіма страховиками, попит на страхування «елітних» ризиків, до яких відноситься відповідальність медичних установ, значно перевищує реальну пропозицію.

По досвіду ведення судових процесів в «медичних справах» видно, що керівники лікарень зацікавлені в страховому забезпеченні не тільки майнового збитку, заподіяного неякісним лікуванням, але також і моральної шкоди, стягуваної судами по несприятливим наслідкам у медичній практиці [1, 159]. Майновий збиток по відшкодуванню втраченого заробітку, витрат на ліки та ін., як правило, становить незначну частину в порівнянні з моральною шкодою, що у юридичному змісті також відноситься до «шкоди здоров'ю».

У ряді випадків судами на користь пацієнтів стягувалася винятково «моральна шкода». Цілком зрозуміло, що без покриття страховкою даного ризику керівникам лікарень не вигідно укладати договори зі страховими фірмами. Однак, незважаючи на настільки очевидну потребу в страхуванні «моральної шкоди» по випадках ушкодження здоров'я, жодна зі страхових фірм не пропонує клієнтам такий вид послуг, обмежуючись лише страхуванням майнових збитків. Більше того, у деяких фірмах прямо заборонено страхувати «моральну шкоду», не говорячи вже про можливості переговорів з потенційними клієнтами та варіюванні цін на такі послуги. Як пояснюють працівники страхових компаній, вони побоюються «астрономічних» сум моральної шкоди, що вимагають пацієнти від лікарень, що, нібито, може розорити страхову компанію. Однак так можуть думати люди, які жодного разу не побували в судових процесах по медичних справах. Адже одна справа – скільки позивач «просить», і інша, – скільки звичайно стягує суд по таких позовах. Судова практика грає досить важливу, якщо не вирішальну роль у встановленні судом фактичної суми моральної шкоди, що підлягає стягненню. Наприклад, у Харківській області максимальна сума моральної шкоди, стягнена судом з медичної установи склала 55 000 грн. (по смертельному випадку). Отже, можна припускати, що суди будуть стягувати суми, близькі до цієї цифри, але ніяк не в «мільйон доларів», що іноді просять позивачі у своїх заявах.

Крім цього, у страховій справі існують такі поняття, як «ліміт відповідальності» та «франшиза»[2, с. 238-239]. Що заважає страховикові при укладанні договору на «страхування моральної шкоди» установити ліміт відповідальності по кожному випадку, наприклад, в 55 000 гривень? Крім цього, можна ввести безумовну франшизу або підвищити страховий тариф для таких ризиків, що буде природним регулятором попиту та пропозиції на ці послуги.

З метою активного просування страхування цивільної відповідальності необхідно мати на увазі ще одну обставину. З урахуванням конституційного принципу «змагальності сторін у суді»[3, ст. 129], велике значення має професійне подання кожною стороною своєї позиції в судовому процесі. Тому як ефективна міра, що дозволяє істотно знизити суму виплат, є самостійне залучення страховою компанією професійного юриста для захисту застрахованої нею установи. Дану послугу варто включати в договір страхування по 2-м причинам. По-перше, медичні установи, як відповідачі, намагаються заощадити на досвідченому юристі, направляючи до суду свого штатного юрисконсульта, або запрошуючи «першого» адвоката, що попався, що не має уявлення про специфіку медичних справ. По-друге, застрахована лікарня в цьому випадку відстоює вже не «свої гроші», а «гроші страховика», що також не надає високого ентузіазму її керівникам. У результаті така економія обертається програшем великих сум, які лягають тягарем компенсаційних виплат на страхову компанію.

Таким чином, страхування громадянської відповідальності в медицині («від лікарської помилки»)  є перспективним та високо затребуваним видом страхових послуг. Однак, у силу новизни даних відносин і відомої інертності людського мислення він поки не одержав широке поширення в Україні. Велика кількість з наявних проблем носять суб'єктивний характер і можуть бути вирішені застосуванням «ліміту відповідальності», «франшизи» з аналізом судової практики професійними юристами, що займаються даною проблемою. Страхове покриття «моральної шкоди», як форми майнової відповідальності по випадкам несприятливих наслідків у медицині дозволить створити систему вичерпного страхового захисту лікувальних установ, що, безсумнівно, підвищить правову та економічну захищеність як медичних працівників, так і пацієнтів.

Список літератури: 1. Архипов А.П. Страхование. Современный курс. М.: «Статус». – 2005. 2. Ахвледиани Ю.Т., Шахов В.В. Страхование: Учеб. пособие для вузов. – М.: ВЛАДОС, 2003. 3. Конституція України від 28.06.1996 // ВВР. – 1996. – N 30. –  Ст. 141.