Щодо товарності інформаціїНа новому етапі духовні цінності набувають самостійного значення, у результаті ринкового обігу вони набувають ознаки товарності. Економічний обіг у рамках духовної сфери раніше був відсутній, його поява потребує нового правого механізму. Це стосується перш за все відносин з приводу інформації, коли відомості передаються від однієї особи до іншої на оплатній основі. Інформація, перетворюючись в умовах інформаційного суспільства у найважливіший товар, однак не може бути порівняна за механізмом передачі з іншими традиційними матеріальними товарами. Як нематеріальний об’єкт вона входить в економічні відносини і в якості фактора виробництва, і в якості самостійного об’єкта товарного обігу. Її функціональною особливістю виступає той факт, що «володіння» нею визначає можливість та умови доступу суб’єкта на ринок товарів і послуг, а також дозволяє визначити його місце у відповідному секторі ринку. На думку Ю.Е. Назарової, інформація не є рівнодоступною для кожного суб’єкта. Це і визначає попит на інформацію, а відповідно – і виникнення «інформаційного ринку» [1, c. 63]. Професор Паризького університету Сорбонни Клод Менар вказує на існування асиметрії розподілу інформації, тобто її нерівномірне розміщення між економічними одиницями. Ця асиметрія, на думку К. Менара, енергетично підштовхує агентів до використання її з метою поліпшення свого становища, що проявляється у більш активних діях учасників щодо отримання інформації, в існуванні організацій, як наслідок – у можливості отримати від неї додатковий прибуток [1, c.64]. Таким чином, інформація в ринкових умовах виступає одним з найбільш вагомих факторів конкурентоспроможності господарюючих суб’єктів, стає найважливішим товаром, на який сьогодні високий попит. Якщо аналізувати правову природу інформації як об’єкта цивільно-правових відносин, особливо коли йдеться про договори на передачу інформації та інформаційні послуги, ми можемо відзначити складність цього об’єкта у системі зобов’язань. Вважаємо, що його особливість полягає в тому, що інформація може бути використана у межах досяжності одночасно декількох осіб, і кожна особа може включити її в обіг багаторазово і протягом невизначеного часу. Це свого часу відмітив Бернард Шоу: «…Если у Вас есть яблоко и у меня есть яблоко и если мы обменяемся этими яблоками, то у Вас и у меня останется по одному яблоку. А если у Вас есть идея и у меня есть идея и мы обменяемся этими идеями, то у каждого из нас будет по две идеи» [2, c. 24]. Актуальним стає питання про можливість передачі інформації як предмета договору. Відповідь на це питання міститься у товарності інформації, але для того щоб дати вичерпну відповідь, необхідно проаналізувати цей об’єкт на відповідність критеріям обігоспроможності на ринку. За відправну точку ми візьмемо класифікацію для об’єктів інтелектуальної власності, де загальним критерієм буде їх нематеріальність Більшість фахівців вважає необхідними для визнання нематеріального об’єкта обігоспроможним і для визнання його товаром такі властивості: а) виключність; б) корисність; в) можливість грошової оцінки; г) інвестиційна привабливість; д) відчуження. Вважаємо, що режим виключних прав на загальнодоступну інформацію не розповсюджується, але можна говорити про виключні права (de facto) на нерозкриту інформацію (особливо коли йдеться про «ноу-хау») . Корисність інформації в повному обсязі розкривається висловом: «Хто володіє інформацією, той володіє світом». Як відмічає О.П. Кохно, світовий досвід, у тому числі країн, які розвиваються, підтверджує значимість сировини, а конкурентоспроможність на сьогодні забезпечується не стільки капіталовкладеннями, скільки інноваційною і творчою діяльністю; визначну роль у цьому процесі відіграє інформація [1, c. 4]. А. Тофлер, розглядаючи теорію інформаційного суспільства, відмічає, що сучасне суспільство увійшло в етап розвитку, внаслідок чого зростає роль інформаційного ринку та інформації. О.А. Підопригора, О.О. Підопригора вважали, що корисність інформації як товару полягає в тому, що цей товар має здатність тим чи іншим чином підвищувати ефективність виробництва чи будь-якої іншої доцільної діяльності людей або приносити будь-яку іншу користь, тобто давати позитивний ефект [3, c. 683]. Корисність інформації проявляється і в її подальшому використанні. Як відмічає В.А. Дозорцев, використання нематеріального об’єкта – це дії з практичного застосування відомостей, які закріплені на матеріальному носії або в іншій об’єктивній формі, а також операції з цим продуктом [4, c. 304]. Однак сутність інформаційних відносин обумовлена тим, що метою є не тільки традиційне для економічного обігу використання, а й пізнання об’єкта. Використанню повинно передувати ознайомлення, яке може бути різним, залежно від того, якими за режимом доступу є відомості: загальнодоступними або конфіденційними. Змістом ознайомлення є в першу чергу пізнання; це може не включати рекомендацій щодо використання інформації. Ознайомлення із загальнодоступними відомостями обмежити неможливо; вони відкриті для осягнення, в цьому розумінні встановлення абсолютного або виключного права неможливо. В.А. Дозорцев відмічає, що в ході розподілу праці ознайомлення відокремилось від використання, з’ясувалось, що інформаційні відносини – це особливий етап, який безпосередньо не пов’язаний з використанням у традиційному розумінні. Використання можна заборонити, а осягнуту інформацію вже неможливо вилучити з пам’яті [4, c. 305]. Процес використання, особливо на ринку, піддається контролю; встановити факт ознайомлення з інформацією поза такого використання украй важко, а скоріше – практично неможливо. Ознайомлення безповоротне, вилучити з пам’яті отримані відомості неможливо. Таким чином, ознайомлення більше відокремлене від матеріального носія, ніж використання. Використання в інформаційних відносинах відрізняється від традиційних виключних прав, не кажучи вже про матеріальні речі. Наведе дозволяє зробити наступний висновок, що використання інформації може бути двох видів: а) комерційне (отримання прибутку, підвищення ефективності виробництва, отримання переваги перед конкурентами тощо); б) некомерційне – з метою освітянської діяльності, архівної, бібліотечної, наукової, побутової тощо. Щодо грошової оцінки інформації, то розглядаючи товарність інформації, можна дійти висновку, що грошова оцінка, тобто вартість інформації, коливається залежно від її споживача, і визначати вартість інформації тільки з прямих витрат на матеріальний носій, на якому закріплюється інформація, або з кількості переданої інформації, не варто. Інвестиційна привабливість цього товару може полягати в отриманні особою прибутку від його прямого використання. Крім цього привабливість використання інформації полягає в отриманні переваги над конкурентами. О.А. Чобот вважає, що інвестиційне значення інформації (особливо «ноу-хау») , обумовлене необхідністю забезпечення конкурентоздатності продукції шляхом поліпшення її споживчих властивостей, підвищення ефективності виробництва, що дає визначені переваги продуценту перед його конкурентами. «Ноу-хау» також за сприятливих умов продовжує життєвий цикл товару. Придбання «ноу-хау» дозволяє стороні здійснювати технічне і технологічне відновлення виробництва, що в умовах бурхливого розвитку науково-технічного прогресу має основне, а то і вирішальне значення для його високоефективного функціонування. По розрахунках фахівців країн Заходу придбання «ноу-хау» прискорює відновлення виробництва на 3-5 років, тоді як імпорт технічного обладнання лише на 12 років. А це у свою чергу дозволяє поліпшувати один з показників ефективності виробництва – продуктивність праці. Залежність між останньою і технологічним рівнем виробництва складає за деякими даними 60-70\%» [6, c.105]. Слід підтримати слушну думку О.О.Підопригори, яка зазначала, що саме тому інформаційні відносини останнім часом почали регулюватися договорами [7, c. 194]. Вважаємо, що саме тому інформація і набула ознак товару. Список літератури: 1. Назарова Ю.Е. Участие правами промышленной собственности в хозяйственных обществах. – Х.: Эспада, 2002. – 88 с. 2. Азимов Ч. Н. Договорные отношения в области научно-технического прогресса. – Х.: Вища школа, 1981. – 134с. 3. Право власності в Україні / за ред. О.В.Дзери, А.С. Кузнецової, О.А. Підопригори. – К.: Юрінком Іnter, 2000. – 816 с. 4. Дозорцев В.А. Понятие исключительного права // Проблемы современного ГП; Сборник статей. Под ред. В.А. Литовкина. – М.: Городец, 2000. – С.287-320. 5. Чобот А.А. «Ноу-хау» и договор на его передачу: Дис… канд.юрид.наук: 12.00.03.–Х.,1994. – 227 с. 6. Підопригорра О.А, Підопригора О.О. Право інтелектуальної власності в Україні. – К., Юрінком Інтер, 1998. – 336 с. |
| Оглавление| |