Проблеми цивільного права та процесу : матеріали міжнародної науково-практичної конференції, присвяченій пам’яті професора О. А. Пушкіна

Право притримання у договорі зберігання

Право притримання у кредитора виникає у випадках, коли боржник за договором не виконує свій обов’язок щодо оплати речі або відшкодування пов’язаних з нею витрат та інших збитків (ст. 594 ЦК). Право притримання було віднесене законодавством до одного із можливих способів забезпечення виконання зобов’язання.

У юридичній літературі існує думка, що притримання речі є не що інше як засіб оперативного впливу, а не спосіб забезпечення виконання зобов’язання. Проміжна позиція науковців щодо правової природи права притримання полягає у тому, що притримання у загальному вигляді є одним із способів забезпечення виконання зобов’язання, але стосовно конкретних договорів притримання слід розглядати як засіб оперативного впливу. В якості прикладів наводяться договори, де можливість притримання передбачена безпосередньо законом. Це договори підряду, перевезення вантажу (багажу), комісії. Підставою виникнення права притримання у зазначених договорах є одні й ті ж порушення: несплата замовником вартості виконаних робіт у договорі підряду, провізної плати та інших платежів у договорі перевезення, наданих послуг у договорі комісії.

На мій погляд, притримання можна розглядати і в якості способу забезпечення виконання зобов’язання, і в якості засобу оперативного впливу на правопорушника. Оскільки притримання покликане лише попередити порушення зобов’язання, впливаючи на контрагента загрозою несприятливих для нього наслідків, то як спосіб забезпечення виконання зобов’язання притримання є таким до моменту порушення. Як тільки зобов’язання порушується, притримання набуває рис засобу оперативного впливу.

Вважаю цілком оправданою і необхідність нормативного закріплення права на притримання у зберігача у разі, якщо поклажодавцем не виконується обов’язок щодо оплати в обумовлений строк наданих послуг зі зберігання чи відшкодування понесених зберігачем витрат. Однак при здійсненні зберігачем права притримання необхідно дотримуватись принципу домірності і адекватності вимог ретентора (кредитора, що притримує річ), враховувати вартість притримуваного майна та строк прострочення.

Право притримання у договорі зберігання може мати місце лише у тому разі, якщо поклажодавець злісно ухиляється від оплати зазначених послуг, а неодноразові попередження з боку зберігача не дали належного результату. Такий засіб може сприяти оперативному задоволенню претензій зберігача без можливої довгої судової тяганини, а також буде спонукати поклажодавця своєчасно виконати свій обов’язок за договором зберігання, що, в свою чергу, убереже його від можливих нарахувань значної пені за прострочення виконання зобов’язання, що досить часто відбувається на практиці. Якщо ж, не зважаючи на здійснені зберігачем заходи щодо притримання майна, поклажодавець все ж таки не виконає свій обов’язок, зберігач має право реалізувати притримуване майно. При цьому вартість майна і порядок його реалізації визначаються у відповідності з правилами, встановленими для задоволення вимог заставодержателя за рахунок заставленого майна (ст. 591 ЦК).

Відтак, для забезпечення належного виконання поклажодавцем свого основного обов’язку пропонується внести доповнення у главу 66 ЦК у вигляді окремої статті наступного змісту: «Зберігач має право у випадку невиконання поклажодавцем обов’язку з оплати за надані послуги чи відшкодування понесених зберігачем витрат притримати майно поклажодавця до моменту внесення останнім необхідних сум».