Проблеми цивільного права та процесу : матеріали міжнародної науково-практичної конференції, присвяченій пам’яті професора О. А. Пушкіна

Актуальні питання електронної форми правочину

Незважаючи на те, що чинне українське законодавство не містить такого окремого поняття як «електронний правочин», українське законодавство дозволяє їх практичне вчинення. Зокрема, можливість вчинення електронних правочинів передбачена ЦК від 16 січня 2003 року, у зв’язку з чим виникає низка питань стосовно змісту цього поняття та його практичного застосування.

Необхідно звернути увагу на особливість правочинів, що укладаються в Інтернет-мережі. По-перше, при збереженні прийнятого у всьому мирі порядку укладення правочинів (оферта-акцепт), особливістю таких правочинів є їх електронна форма. В українській доктрині цивільного права погляди щодо електронної форми правочину різняться. Так, одні науковці, поділяючи підхід, прийнятий в багатьох зарубіжних країнах, вважають, що електронна форма правочину є окремою формою правочину. Відповідно до цього підходу «письмова» та «електронна» форми є видовими щодо родового поняття, яким слід вважати «запис», тобто фіксацію змісту правочину на матеріальному або електронному носієві, який надає можливість зберігати інформацію про зміст правочину протягом тривалого часу і відтворити її на першу вимогу у формі, зрозумілій людині [1, с.44]. На думку представників іншої позиції, зокрема І. В. Спасибо-Фатєєвої [2, с.32], А. В. Чучковської [3, с.9-10], Р.Б.Шишки [4, с.575-577], правочин, вчинений з використанням електронних засобів зв’язку, є різновидом письмової форми. Так, професор І. В. Спасибо-Фатєєва вважає, що віднесення правочинів, вчинених за допомогою електронних засобів зв’язку, до письмових слід розуміти як подання інформації (змісту правочину) на інших носіях, аніж папір, однак із фіксацією волі (думки, намірів) сторін через логічно упорядковані знаки. Матеріальним носієм, на думку автора, буде комп’ютерний диск, із якого зчитується відповідна інформація через її сприйняття на моніторі або після роздрукування на папері. Тому електронно-цифрова форма є різновидом письмової форми з урахуванням специфіки мережі Інтернет [2, с.32-33]. А.В. Чучковська зазначає, що еволюція носія письмової форми не призводить до виникнення нової форми поряд із письмовою [3, с.9-10]. Професор Р.Б.Шишка теж є прихильником вищезазначених позицій та стверджує, що можна вважати електронну форму різновидом письмової форми правочину [4, с.575-577]. Відтак, поняття електронної форми правочину є спірним в доктрині цивільного права.

По-друге, значна частина правочинів укладається програмами-роботами без участі при цьому фізичної особи. В мережі Інтернет є програма-робот, яка допомагає скласти, укласти та прийняти до виконання договір. Це в деяких країнах породжує сумніви щодо дійсності правочинів, укладених програмами-роботами без прямої участі фізичної особи. Ці сумніви базуються на тому, що програма-робот могла дати збій, або до програми-робот міг бути отриманий несанкціонований доступ, результатом чого є укладення правочину на невигідних чи кабальних для власника програми-робот умовах. Несанкціонований доступ може бути доведено, що і буде підставою для визнання правочину недійсним. Тому, поки не доведено інше, правочин повинен визнаватись таким, що містить волевиявлення сторін.

По-третє, укладення правочину в Інтернет-мережі має транснаціональний характер, а тому підпадає під сферу правового регулювання міжнародного приватного права. Основними проблемами[5], при укладенні правочину за допомогою електронного обміну даними є:

а) складність визначення місця укладення правочину (оферент може розмістити оферту не тільки на сервері, який знаходиться на території держави, громадянином якої він є, але і на сервері, який знаходиться у будь-якій точці земної кулі, що підключена до Інтернету. Акцептант може відправити акцепт з портативного комп’ютера, находячись у дорозі);

б) доведеність факту укладення правочину, збереженість інформації, яка міститься в договорі;

в) конфіденційні дані, що знаходяться в договорі (організація, що є володільцем інформаційної мережі повинна встановлювати стандарти безпеки, котрі сторони повинні дотримуватися, в іншому випадку можна говорити про презумпцію збереженості цілісності і конфіденційності даних).

Таким чином, наразі розгляд питання про форму правочинів, укладених в електронному виді, є дуже актуальним. Електронно-цифрова форма є вираженням волі (волевиявленням) учасників правочину через складання електронного документу, що відображає зміст правочину і скріпленого електронно – цифровим підписом осіб, що укладають правочин.

Список літератури: 1. Сахарук Д. Поняття та види форми правочину // Підприємництво, господарство і право. – 2003. – № 12. – С. 44–47. 2. Спасибо-Фатєєва І. Актуальні питання форми правочинів (теоретико-практичний аспект) // Підприємництво, господарство і право. – 2002. – № 8. – С. 32–36. 3. Чучковська А. Форма господарських договорів, що вчиняються через мережі електрозв’язку, зокрема Інтернет // Підприємництво, господарство і право. – 2003. – № 12. – С. 9–10. 4. Цивільне право України: Курс лекцій: У 6-ти томах. Т.1./ Р.Б.Шишка (кер.авт.кол.), О.Л.Зайцев, Є.О.Мічурін та ін..; За ред. Р.Б.Шишки та В.А.Кройтора. – Харків: Еспада, 2008. – 680 с. 5. Заключение договоров путем електронного обмена данными [Електронний ресурс] / Ананько А. – Режим доступу: www.russianlaw.net/law/doc/a123.htm.