Проблеми цивільного права та процесу : матеріали міжнародної науково-практичної конференції, присвяченій пам’яті професора О. А. Пушкіна

 актуальні аспекти трансплантації органів та тканин людини

Трансплантація – це пересадка органу або тканини на іншу частину тіла того же органу або на інший організм. Трансплантація як метод лікування захворювань людини застосовується у разі, коли усунення небезпеки для життя або відновлення здоров’я реципієнта іншими методами лікування неможливе.

Можливість та необхідність застосування в медицині трансплантації ставлять перед юриспруденцією ряд питань. Необхідно законодавчо закріпити межі припустимості трансплантації, чітко визначити момент настання смерті та час, з настанням якого можна вилучити трансплантат, встановити перелік осіб, що можуть бути донорами та реципієнтами, врегулювати відношення між ними та лікарем, встановити умови правомірності отримання трансплантата, встановити перелік медичних установ, які можуть здійснювати трансплантацію та ряд інших питань.

Необхідність законодавчого врегулювання трансплантації органів та тканин є очевидною ще й тому, що:

а) в Україні відсутня повна правова регламентація пересадки органів. В Законі України «Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людини» від 16.07.1999 р. та ряді підзаконних актів регулюються лише частково питання трансплантології;

б) в медичній літературі стоїть питання про необхідність проведення трансплантації, її доцільності, визначені підстави, умови її проведення, що необхідно врахувати як побажання при прийнятті єдиного Закону.

Донором при трансплантації може бути жива людина (ex vivo) та труп (ex mortuo). Сьогодні недоцільно вести мову про можливість вилучення тканин та органів тільки у трупа. На даному етапі розвитку трансплантології необхідно все ж поставити питання про вилучення органів та тканин і у живої людини. Однак необхідно чітко визначити підстави, за наявності яких можливо проводити таке вилучення. Такими підставами можуть бути:

– надання допомоги хворому (реципієнту) неможливо іншим шляхом;

– донором може бути тільки дієздатна людина, яка досягла 18 років;

- донор повинен бути родичем або близькою людиною хворому, для того щоб виключити можливість купівлі-продажу трансплантата;

– згода донора на вилучення органів або тканин повинна бути висловлена усвідомлено та письмово, нотаріально завірена, бо це свого роду згода на заподіяння шкоди здоров'ю;

– завдана донору шкода є меншою відвернутої реципієнту.

Трансплантацію можливо здійснювати тільки за наявності певних умов:

– донор повинен бути проінформованим про можливі ускладнення для здоров'я в зв'язку з майбутнім оперативним втручанням по вилученню органів або тканин;

– донор повинен пройти всебічне медичне обстеження та мати висновок консиліума лікарів-фахівців про можливість вилучення у нього органів або тканин.

Якщо хоча б одна з названих умов буде відстуня, трансплантація стане злочинним порушенням тілесної недоторканності людини і повинна бути покарана. Протиправним слід також визнати таке вилучення, що зроблено зі згоди, від якої донор в подальшому відмовився. У цьому випадку потрібно максимально захистити донора.

Отримання трансплантата з трупу також пов'язано з певними труднощами. Лікарям необхідно чітко дотримуватися обов'язку приймати всі необхідні заходи для врятування потенційного донора. Для пересадки потрібен життєздатний орган, що пов'язано з прагненням якомога раніше його отримати. Це здатно породити зловживання. Смерть можливого донора повинна бути констатована консиліумом лікарів, яким в подальшому забороняється приймати участь у вилученні трансплантата. Необхідно також в законодавстві встановити момент взяття трансплантата. Момент настання смерті та момент взяття трансплантата – поняття не тотожні. Вони визначаються медиками, але в деталях повинні бути законодавчо закріплені. Окремої регламентації вимагає проблема тілесної недоторканності трупа. Тому розпоряджатися трансплантатом може як донор (якщо він при житті висловив свою волю, наприклад, у заповіті), так і його родичі та спадкоємці. Тут нерозва’язаними є не тільки питання правового, але й морально-етичного характеру. Законодавчо повинна бути введена так звана «презумпція згоди», у відповідності до якої, взяття та використання органів трупа здійснюється в тому випадку, коли померлий при житті не висловлював заперечень проти цього та коли незгоди не висловлюють його родичі.

На сьогоднішній день розвиток трансплантології гальмується через відсутність єдиної державної інформаційної системи трансплантації. Потребує подальшого удосконалення механізм координації роботи державних та комунальних закладів охорони здоров’я і державних наукових установ, які мають право проводити діяльність, пов’язану з трансплантацією органів. Необхідно встановити контроль за якістю трансплантатів, збільшити рівень фінансового забезпечення діяльності, пов’язаної з трансплантацією.

Фалєєва Т. В.

Загальна характеристика представництва корпорації у зовнішніх відносинах

У зв’язку із розвитком цивільного законодавства України, появою нових Господарського та Цивільного кодексів, втратою чинності Законів України «Про підприємництво», «Про власність», прийняттям Закону України «Про акціонерні товариства», внесенням змін до багатох нормативних актів, що регулюють діяльність господарських товариств, з’явилися й актуальні теми для дискусій в галузі корпоративних відносин.

З метою забезпечення належних умов функціонування акціонерних товариств (далі – АТ), підвищення ефективності їх діяльності, залучення інвестицій в економіку України, Президент України наголосив на необхідності подальшого вдосконалення правових засад корпоративного управління в АТ [4].

У вирі бурхливого розвитку діяльності різноманітних корпорацій, а значить і корпоративних відносин, перетинаються інтереси як самого товариства так і його учасників. Для отримання більш позитивних результатів від своєї діяльності у товариства щоденно виникає необхідність представництва його інтересів у зовнішніх відносинах. Потреба у представництві викликається життєвою необхідністю, бажанням досягти ефективної діяльності товариства та отримати стабільний прибуток або примножити його. Все це зумовило необхідність аналізу та виявлення особливостей представництва корпорації у зовнішніх відносинах.

Незважаючи на значну увагу до корпоративних відносин, яка останнім часом приділяється вченими, відносини представництва в цій сфері залишаються не дослідженими. Джерела права, якими регулюються корпоративні відносини, а також корпоративні норми власне юридичних осіб, не мають чітких положень та перевірених схем представництва інтересів корпорацій у зовнішніх відносинах.

Інтерес до представництва корпорацій у зовнішніх відносинах викликаний бажанням врегулювати та надати правові підстави для ефективного здійснення їх зовнішньої діяльності, у свою чергу стабільність та урегульованість якої сприятиме збалансованості в діяльності юридичних осіб взагалі.

Розглядаючи означене питання, не слід ігнорувати загальні положення, що стосуються представництва, які закріплює чинне законодавство. Теорія цих відносин пройшла довгий шлях розвитку та має широку сферу застосування. За загальним правилом, науковці пояснюють виникнення інституту представництва як результат дії двох головних чинників – фактичної та юридичної потреби у представництві [5, с. 14]. Цивільний кодекс України (далі – ЦК України) з 2003 року закріпив концепцію «правовідносин» стосовно представництва, що є чітко похідним із визначення самого поняття «представництво» [1]. Представництво є складним правовідношенням за своїм суб’єктним складом. За загальним правилом, в ньому беруть участь представник, особа, інтереси якої представляють, і третя особа, з якою представник укладає правочини або чинить інші юридичні дії [6, с. 198]. При представництві корпорації у зовнішніх відносинах ця схема залишатиметься, але необхідно врахувати особливості суб’єктного складу у корпоративних відносинах та визначитись саме із суб’єктами, які братимуть участь при представництві у зовнішніх корпоративних відносинах. Насамперед, окреслити особливості представництва корпорації її органами управління та учасниками, підстави для здійснення представництва.

Наразі в Україні відсутня належна правова регламентація з даного питання, оскільки законодавець, не приділяє йому значної уваги. Статтею 60 Закону України «Про акціонерні товариства» надається право особі, яка здійснює повноваження одноосібного виконавчого органу, без довіреності діяти від імені АТ, в тому числі представляти його інтереси, вчиняти правочини від імені товариства, видавати накази та давати розпорядження, обов’язкові для виконання всіма працівниками товариства [2]. Крім того ст. 48 Закону України «Про господарські товариства» закріплює норму за якою голова правління АТ вправі без довіреності здійснювати дії від імені товариства, інші члени правління також можуть бути наділені цим правом згідно із статутом. Аналізуючи ці дві норми бачимо певну неузгодженість між ними, яка потребує вдосконалення. До того ж, ст. 62 Закону України «Про господарські товариства» визначено, що генеральний директор товариства з обмеженою відповідальністю має право без довіреності виконувати дії від імені товариства, інші члени дирекції також можуть бути наділені цим правом.

Усе вищевикладене дозволяє окреслити новий спектр проблем, які потребують глибокого наукового дослідження та вирішення, серед них:

1) визначення правової природи та специфіки представництва корпорації у зовнішніх відносинах;

2) визначення суб’єктного складу учасників представництва корпорації у зовнішніх відносинах;

3) детальний аналіз зовнішніх відносин корпорації;

4) визначення поняття представництва корпорації у зовнішніх відносинах;

5) визначення видів представництва корпорації у зовнішніх відносинах;

6) законодавче врегулювання представництва корпорації у зовнішніх відносинах.

Список літератури: 1. Цивільний кодекс України // Відомості Верховної Ради. – 2003. – №№ 40–44. – Ст. 356. 2. Про акціонерні товариства: Закон України від 17.09.2008 року // ВВР. – 2008. – №№ 50-51. – Ст. 384. 3. Про господарські товариства: Закон України від 19.09.1991 року // ВВР. – 1991. – № 49. – Ст. 683. 4. Указ Президента України «Про заходи щодо розвитку корпоративного управління в акціонерних товариствах» № 280 від 21.03.2002р. // Офіційний вісник України. – 2002. – № 13. –Ст. 647. 5. Сєвєрова Є.С. Представництво за римським приватним правом та його рецепція у сучасному цивільному праві України: Спец.12.00.03 цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право: Автореф. дис…канд.юрид.наук/ Є.С. Сєвєрова; Одеська нац. юрид. акад. – Одеса, 2004. – 19с. 6. Цивільне право України: Підручник: У 2х кн./ О.В. Дзера, Д.В. Боброва, А.С. Довгерт та ін.; За ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової. – К.: Юрінком Інтер, 2002. – 720с.