Проблеми цивільного права та процесу : матеріали міжнародної науково-практичної конференції, присвяченій пам’яті професора О. А. Пушкіна

 до питання про сутність сімейних правовідносин

Поняття «правовідношення» – є важливішою категорією загальної теорії права. Багато науковців присвятили свої наукові роботи пошуку щодо визначення поняття провідносин. У кожній галузі права велися наукові пошуки, так у цивільном праві – О.С. Йоффе, В.О. Тархов, у сімейному праві – Є.М. Ворожейкіна та інші [1, c.68], [6, c.183].

У науці сімейного права існують різні думки щодо визначення поняття смейних відносин: Р.О. Халфіна, визначає сімейні відносини як суспільні вілнсини, врегульвані нормами сімейного права [5, c.51]; Є.М. Ворожейкін вважає, що сімейні правовідносини це результат врегулювання цих відносин нормою права [1, c.68]; С.С. Алексеев вважає, що предметом регулювання сімейного права є не просто сімейні відносини, а підвладні сімейному законодавству сімейні відносини учасники яких є носіями певних прав і обов’язків. На нашу думку «сімейними правовідносинами» можна вважати правовий зв’язок, який виникає між суб’єктами суспільних відносин, які наділені суб’єктивними правами та обов’язками, врегульованими нормами сімейного права і ми вважаємо, що данна проблема до кінця не вирішена та потребує комплексного дослідження проблем сімейних правовідносин .

Також слід розрізняти поняття сімейних правовідносин та сімейних відносини. О.С Иоффе писав, що право має справу лише з зовнішнім світом, а не з духовним [6, 183]. О.С Иоффе., М. Д. Шаргородский вказували що відносини кохання, поваги та інші подібні, не можливо врегулювати нормами права, вони можуть лише сприяти їх розвитку [6, c 183]. В.А Ватрас вважає, що фактичні сімейні відносини є відносинами між потенційними суб’єктами сімейних правовідносин, які заходяться поза сімейним правовим полем [2, c.369]. На нашу думку щоб дати відповідь на вишевказані проблемні питання, необхідно проаналізувати як розвивалися сімейні відносини.

Як свідчать історичні данні – для первісного етапу розвитку людства характерні п’ять форм шлюбу – кровноспоріднена сім’я (характерні шлюбні відносини між братами і сестрами, заборонялися між баитками та дітьми); екзогамна (період існування групового шлюбу розповсюджене «материнське право») ; парна сім’я – заборона одружуватися з кровним родичами»; патриархальна сім’я – головою і основою є чоловік; моногамна сім’я – найбільш досконала форма шлюбу, чоловік мав право подружньої зради та мав право розірвати шлюб, його влада грунтувалася на меті народження дітей, тобто продовження роду; родина це об’єднання людей, пов’язаних кровним зв’язков [4. c. 51 ].

Сучасним законодавством визначено, що шлюб – це сімейний союз, тобто слово «сімейний», засвідчує, що шлюб створює сім’ю, а не спрямований на її створення. Слово «союз» підкреслює законодавче визнання теорії договірної природи шлюбу, яка зумовлює його вільний характер. У шлюбі можуть бути лише жінка та чоловік, тобто особи різні за полом. Цим відкидаються спроби окремих представників сексуальних меньшинств, які б’ються за узаконення «шлюбу» між особами однієї статі. На нашу думку шлюб є единою правовою формою організації сімейного життя чоловіка та жінки [7, c. 12].

 А як розвиваються фактичні відносини? На сьогодні відносини між чоловіком та жінкою можна назвати фактичними, коли, по-перше пара проживає на одній території, по-друге, веде спільне господарство, і по третє, не реєструє свої відносини в органах державної влади. Так, чоловік та жінка, які перебувають у фактичних шлюбних відносинах і не мають наміру надавати їм юридичного оформлення народжують дитину. У данній ситуації виникає поряд із новим батьківським правовідношенням і шлюбне правовідношення, коли подружжя реєструє шлюб з метою встановлення походження дитини від осіб, які перебувають між собою у шлюбі до народження дитини [3, c. 33-36]. Ми згодні з думкою В. А. Ватрас, що фактичні відносини набувають статусу сімейних правовідносин, лише з моменту виникнення постійного правового зв’язку мж суб’єктами, яких норми сімейного права наділяться взаємими правами і обов’язками [2, c.  369].

Таким чином, погоджуючись на фактичний шлюб, громадяни тим самим допускають певну невизначеність подальших відносин у юридичном розуміні, оскільки їх зміст становлять взаємні права та обов’язки. Останні ж перебувають під захистом закону лише в зареєстрованому шлюбі (п. 2 ст. 2 СК). Як правило, відносини у незареєстрованому шлюбі будуються виключно на почуттях та усному договорі. Фактичне спільне проживаня не важається шлюбом, а тривалість фактичних шлюбних відносин і характер подружніх зв’язків між їх учасниками не мать правового значення [7, c. 12 ].

З вишевказанного можна зробити висновок:

1. Сімейне правовідношення необхідно розглядати як правовий зв’язок, що виникає між їх суб’єктами які наділені суб’єктивними правами та обов’язками передбаченими нормами сімейного права.

2. Чинний Сімейний кодекс узаконив сьогодні тільки урочисту форму реєстрації і позбавив тим самим молодих людей, які не можуть дозволити собі урочисту реєстрацію через фінансові причини, вступати в зареєстрований шлюб без певної фінансової підготовки.

3. Сімейні правовідносини необхідно відмежувати від сімейних відносин та фактичних відносин.

Список літератури: 1. Ворожейкин Е.М. Семейные правоотношения в СССР. – М.1972. -С. 68. 2. Ватрас В.А. Збірник наукових праць юридичних і політичних наук. Випуск 23. – К: Ін-т дерави та права ім В.М. Корецького НАН України, 2004. – С. 369. 3. Драгневич Л. Сутність і ретроспектива становлення та розвитку шлюбно-сімейних відносин в Україні: //Мала енціклопедія нотаріуса. – 2004. – № 4. С. 33-36. 4. Рясенцев В.А. Семейное право. – М., 1971. 5. Халфина Р.О. Общее учение о правоотношении. – М. 1974. – С.51. 6. Иоффе О.С., Шаргородский М.Д. Воросы теории права. – М., 1961. – С. 183. 7. Нечаева А.М. Семейное право. – М., 202. – С. 12.