Інтернет в маркетингу - Навчальний посібник (Бойчук І. В., Музика О. М.)

1.2. визначення Інтернету та основні етапи його розвитку

Насамперед під словом Інтернет  розуміється глобальна  комп’ю- терна мережа або «мережа мереж», як часто говорять  про неї. Більш формально це зафіксовано у визначенні  Інтернету  Федеральною Ра- дою з інформаційних мереж (Federal Networking Council) 24 жовтня

1995 р.:

«Інтернет — глобальна інформаційна система,  частини  якої ло- гічно взаємопов’язані між собою за допомогою унікального адресного простору,  заснованого  на протоколі  Internet Protocol (IP) або його наступних  розширеннях, здатна підтримувати зв’язок з використан- ням  комплексу  протоколів  Transmission Control Protocol/Інтернет Protocol (TCP/IP), їхніх наступних розширень або інших IP-сумісних протоколів,  і яка забезпечує,  використовує або робить доступним, привселюдно  або приватно,  комунікаційний сервіс високого  рівня». Іншими  словами, Інтернет  — це взаємозв’язок комп’ютерних мереж, що базується  на єдиному комунікаційному протоколі — TCP/IP.

На сьогодні в світі зареєстровано 200 глобальних  мереж, з яких

54 створено у США, 16 — в Японії. Але найбільш поширеною гло- бальною мережею є Інтернет,  користувачі якої отримують  інформа- цію з усього світу, мають доступ до звітів різних корпорацій  та фірм, можуть користуватися статистичними даними різних країн, регіонів, працювати  з бібліотечними фондами  та звітами  науково-дослідних інститутів  тощо. В інформаційних системах  маркетингу  можна  ви- користовувати мережу RELCOM, яка характерна  для країн СНД  (в Україні — RELCOM UKRAINE).

З погляду  користувача,  Інтернет  — це глобальний засіб  обміну інформацією, своєрідна  «інформаційна супермагістраль». Вона, з одного боку, дає користувачам можливість  спілкуватися між собою, створювати  віртуальні  співтовариства, а з іншого боку, — викорис- товувати  інформацію,  що знаходиться в Інтернеті,  або представляти її іншим. Сьогодні до цих визначень  можна додати нове: Інтернет  — могутній і перспективний інструмент  бізнесу.

Усім цим визначенням Інтернет  зобов’язаний  своїм складовим частинам,  кожна  з яких  виконує  ряд функцій,  необхідних  для того, щоб кінцевий  користувач  міг без особливих  зусиль і глибоких  знань застосовуваних технологій  скористатися всіма можливостями цього перспективного засобу.

 

Сучасний  етап розвитку Інтернету  нараховує більше ніж 30 років і є досить багатогранним.  Сьогодні мережа перетворилася в систему, що складається з великої кількості елементів різних рівнів і впливає на багато сторін життя сучасного суспільства. Навіть при найбільш загальному  погляді на Інтернет  можна виділити  чотири основних ас- пекти:

1) технологічний,  який   насамперед   передбачає   технологічну еволюцію, що почалася з ранніх досліджень сфери пакетної ко- мутації, мережі ARPANET і суміжних питань;

2) інформаційно-інфраструктурний, пов’язаний  з питаннями експлуатації і керування глобальною  мережевою  інфраструк- турою, розміри якої за останні кілька років зросли в багато ра- зів;

3) соціальний, оскільки  невід’ємною складовою  частиною Інтер- нету є співтовариство користувачів,  які спільно працюють над створенням  і розвитком як технологій, так і самого середовища Інтернету;

4) комерціалізації, найбільшою  мірою викликаний появою  сер- вісу WWW (World Wide  Web  — Всесвітня  павутина), що виявляється в ефективному використанні інформаційної ін- фраструктури в комерційній,  у тому числі маркетинговій, ді- яльності сучасних підприємств.

Застосування комп’ютерної мережі Інтернет  дозволяє автоматич- но формувати у базі даних підприємства баз зовнішньої  інформації, які можуть містити  дані про стан середовища,  пов’язаного  з підпри- ємством, ринок і його інфраструктуру, попит на товари, поведінку по- купців і постачальників, дії конкурентів, чинне законодавство з регу- лювання ринкових механізмів тощо, а також банки даних спеціального призначення, через які може надаватися статистична та комерційна інформація, дані спеціальних маркетингових досліджень та інше.

Коротка історія розвитку Інтернету

Початком   розвитку   Інтернету   вважається  кінець   шістдесятих років ХХ ст., коли  було вирішено  з’єднати потужні  комп’ютери Мі- ністерства  оборони США в єдину мережу. У 1958 році Міністерство оборони  США  започаткувало розробку  проекту,  котрий  мав на меті створення надійної  системи  передачі  інформації  на випадок  війни.

 

Агентство передових досліджень США (англ. ARPA) запропонувало розробити  для цього комп’ютерну мережу. Її розробка була доручена Каліфорнійському університетові Лос-Анджелеса, Стенфордському дослідному  центрові, Університету штату Юта та Університету шта- ту Каліфорнія в Санта-Барбарі. Ця мережа була названа  ARPANET (англ. Advanced  Research  Projects Agency Network  — Мережа  Агент- ства передових  досліджень). В рамках проекту  мережа об’єднала на- звані заклади;  всі роботи по її створенню  фінансувались за рахунок Міністерства оборони США. Потім мережа ARPANET почала активно рости й розвиватись; її дедалі ширше почали використовувати вчені із різних галузей науки. Перший  сервер ARPANET було встановлено 1 вересня 1969 року у Каліфорнійському університеті  в Лос-Анжелесі. Комп’ютер «Honeywell  516» мав 12 кілобайт оперативної пам’яті.

У 1961 році Леонард  Клейнрок описав  технологію,  здатну  роз- бивати файли на частини та передавати їх різними шляхами через мережу.  У 1962 році він запропонував концепцію,  що базується  на двох  основних  ідеях:  відсутність   центрального   комп’ютера  —  усі комп’ютери мережі рівноправні; пакетний засіб передачі файлів через мережу (packet switching  theory).

У 1963 році керівник  комп’ютерної лабораторії ARPA Джон Лік- лідер запропонував першу детально  розроблену  концепцію  комп’ю- терної  мережі.  Відповідно  до  цієї  концепції  за  допомогою  мережі будь-яка людина з будь-якої місця на Землі може одержувати інфор- мацію й обмінюватися  файлами  з іншою людиною. Сьогодні ця кон- цепція втілена у сучасній мережі Інтернет.

Теоретичні ідеї Ліклідера були втілені в життя у 1967 році, а саме:

– кожний  вузол  мережі  сполучений з іншими,  так що існує де- кілька різноманітних шляхів передачі даних від вузла до вузла;

– усі вузли і зв’язки розглядаються як ненадійні — існують авто- матично обновлювані  таблиці перенаправлення пакетів;

– пакет, призначений для несусіднього  вузла, відправляється на найближчий до нього вузол, відповідно до таблиці перенаправ- лення  пакетів, при недоступності цього вузла — на наступний і т.д.

Тоді ж Ларі Робертс запропонував зв’язати між собою комп’ютери ARPA. Почалася робота над створенням військової мережі ARPANET, яка запрацювала через два роки.

 

Леонард  Кейнрок  вважає,  що перший  значний  крок  у створен- ні Інтернету  був зроблений 2 вересня  1969 року в Каліфорнійсько- му університеті, де він разом зі своєю командою успішно з’єднав комп’ютер з маршрутизатором (мережний пристрій передачі даних), відомим як Interphase Message Processor, розміром з холодильник. Перша спроба з’єднати два комп’ютери в мережу закінчилася не- вдачею. В інтерв’ю агентству  Рейтер  Леонард  Клейнрок описав  це в такий спосіб: «20 жовтня 1969 року група комп’ютерщиків  Калі- форнійського університету  (КУ) вирішила  з’єднати свій комп’ютер з комп’ютером  у Стенфордського  дослідницького інституту  (СДІ) на півночі Каліфорнії. Один учений сидів за комп’ютером у КУ і розмовляв по телефону  з ученим зі СДІ. Коли відбулося  з’єднання, перший повинний  був написати  слово «log», а фахівець у СДІ у від- повідь повинний  був написати  «in», у результаті  чого мало утвори- тися слово «login» (процедура ідентифікації користувача при під- ключенні  до комп’ютера по лінії зв’язку).  Науковець у КУ написав

«о» і запитав по телефону колегу в Стенфорді,  чи той одержав букву. Відповідь  була позитивною.  Успішно  передалася  буква «o». А далі з’єднання обірвалося  і більше нічого не вдалося передати. Проте по- чаток був покладений». На початках створена мережа допомагала вченим користатися інформацією,  що знаходилася в комп’ютерах колег в інших центрах.

У 1971 році програміст Рей Томплісон розробив систему електро- нної пошти та запропонував використовувати значок @ («собака»).

У 1973 році до мережі через трансатлантичний кабель були під- ключені перші іноземні організації з Великобританії та Норвегії; ме- режа стала міжнародною.

У 1974 році відкривається перша комерційна  версія ARPANET — мережа Telenet,  а року 1976 — перша локальна  комп’ютерна мережа Ethernet. Через рік число хостів перевищило сто.

У 1970-х роках мережа в основному використовувалась для пере- силки електронної пошти, тоді ж появились перші списки поштових розсилок,  групи новин та дошки оголошень. Але в ті часи мережа ще не могла легко взаємодіяти з іншими  мережами,  котрі були побудо- вані на інших технічних стандартах. До кінця 1970-х років почали активно  розвиватись протоколи  передачі даних, що були стандарти- зовані у 1982–1983 роках.

 

1  січня  1983  року  мережа  ARPANET  перейшла   з  протоколу NCP на протокол  TCP/IP, який досі успішно використовується для об’єднання мереж. Саме у 1983 році за мережею ARPANET закріпив- ся термін «Інтернет».

У 1984 році була розроблена система доменних назв (англ. Domain Name System, DNS). Тоді ж у мережі ARPANET появився серйозний суперник — Національний науковий фонд США (NSF) заснував між- університетську мережу  NSFNet  (англ.  National  Science  Foundation Network), котра була сформована з дрібніших мереж, включаючи відомі на той час Usenet  та Bitnet і мала значно  більшу  пропускну здатність, аніж ARPANET.  До цієї мережі за рік під’єдналось близько

10 тисяч комп’ютерів; звання  «Інтернет»  почало плавно переходити до NSFNet.

У 1988 році було винайдено  протокол  Internet Relay Chat  (IRC), завдяки  якому в Інтернеті  стало можливим спілкування в реальному часі (чат).

У 1989 році в Європі, в стінах Європейського центру ядерних дос- ліджень (франц. Conseil Européen pour la Recherche Nucléaire, CERN) народилась  концепція мереж. Її запропонував знаменитий британ- ський вчений Тім Бернерс-Лі, він же протягом  двох років розробляв протокол HTTP, мову гіпертекстової розмітки  HTML  та ідентифіка- тори URI.

У 1990 році мережа ARPANET припинила своє існування,  про- гравши конкуренцію  NSFNet.  Тоді ж було зафіксовано перше під- ключення  до Інтернету  по телефонній лінії (т. зв. «дозвонювання» англ. Dial-up access).

У  1991  році  мережі  стали  доступні  в Інтернеті,  а в 1993  році з’явився знаменитий Веб-браузер  (англ. web-browser) NCSA Mosaic. Всесвітня павутина ставала дедалі популярнішою.

У 1995 році NSFNet  повернулась до ролі дослідницької мережі; маршрутизацією всього трафіку Інтернету  тепер займались мережеві провайдери  (постачальники послуг),  а не супер комп’ютери  Націо- нального наукового фонду.

В тому ж році мережі стали основним постачальником інформації в Інтернеті, обігнавши за величиною трафіку протокол передачі фай- лів FTP;  було сформовано Консорціум всесвітньої  павутини  (англ. WWW Consorcium, W3C).  Можна  сказати,  що мережі перетворили

 

Інтернет  і створили  його сучасний вигляд. З 1996 року Всесвітнє па- вутиння  майже повністю підмінило собою поняття  «Інтернет».

Протягом  1990-х років Інтернет  об’єднав у собі більшість існую- чих на той час мереж (хоча деякі, як, наприклад, Фідонет, залишились відособленими). Завдяки відсутності єдиного керуючого центру, а та- кож завдяки  відкритості  технічних стандартів Інтернету,  що автома- тично робило мережі незалежними від бізнесу чи уряду, об’єднання виглядало неймовірно  привабливим. До 1997 року в Інтернеті  нара- ховувалось близько 10 мільйонів комп’ютерів і було зареєстровано більше мільйона  доменних назв. Інтернет  став дуже популярним за- собом обміну інформацією.

На даний момент Інтернет став доступним не лише через комп’ю- терні мережі, але й через супутники зв’язку, радіосигнали,  кабельне телебачення, телефонні лінії, мережі стільникового зв’язку, спеціаль- ні оптико-волоконні лінії і електропроводи. Всесвітня  мережа стала невід’ємною часткою життя як у економічно розвинутих країнах, так і країнах, котрі лише розвиваються.