Банківське право України - Навчальний посібник (Фомін Г.Ф.)

§3. банківські правовідносини

Відносини, що виникають у процесі виконання банківських операцій та послуг, регулюються банківсько-правовими нормами. Норми банківського права є загальнообов’язковими правилами поведінки, що встановлені компетентними органами і забезпечені під час їх застосування примусовою силою держави. Приписи, що містяться в нормі та набувають чинності офіційно, повинні виконуватися кожним суб’єктом, якщо він опиняється в умовах, що передбачені правилом. Кожна правова норма містить чітко визначені юридичні права і обов’язки. Якщо правило, визначене в нормі, не виконується добровільно, держава або уповноважений нею орган змушують до цього, застосовуючи передбачені санкції та заходи.

Категоричний вираз банківсько-правових норм стосується відносин, які виникають між НБУ і комерційними банками та іншими кредитними установами під час їх реєстрації та ліцензування банківських операцій, дотримання ними обов’язкових економічних нормативів. При добровільному методі категоричність виражається дещо інакше. Наприклад, громадянин або підприємство на добровільних засадах купують державні позики, однак вони не можуть змінити умов, встановлюваних в імперативному порядку, на яких випускається і реалізується позика.

У сфері впливу держави на відносини, що виникають у процесі банківської діяльності, виникають, змінюються і припиняються банківські правовідносини. Банківські правовідносини – це урегульовані нормами приватного та публічного права суспільні (майнові та грошові) відносини, що встановлюються в процесі діяльності банків та інших кредитних організацій, які реалізують свій правовий статус і використовують кошти, цінні папери та майно як засіб обігу, збереження і як товар, тобто у процесі банківських операцій.

Банківські правовідносини в механізмі правового впливу виконують три основні функції;

вказують коло осіб, на яких розповсюджується дія норм банківського права;

закріплюють конкретну поведінку юридичних осіб і громадян, якої вони повинні дотримуватися під час здійснення банківських операцій;

слугують приведенню в дію юридичних засобів забезпечення суб’єктивних прав і юридичних обов’язків учасників банківських правовідносин.

Банківські правовідносини можуть бути визначені через сукупність специфічних ознак:

наявність спеціального суб’єкта – банку або іншої кредитної організації;

наявність спеціального об’єкта – коштів, цінних паперів, майна, дій громадян та юридичних осіб (здійснення платежів, операцій з валютою та інше);

опосередкованість за допомогою банківських правовідносин кредитно-грошової політики держави.

Види банківських правовідносин виділяють у залежності від суб’єктного складу:

між банками та клієнтами;

між комерційними банками;

між НБУ та комерційними банками;

між НБУ та Верховною Радою України, Кабінетом Міністрів України, Податковою службою, Державним казначейством.

У залежності від якісного складу банківські правовідносини можуть бути класифіковані так:

майнові, пов’язані з грошовими коштами як видами майна;

немайнові, пов’язані із забезпеченням режиму банківської таємниці, захисту ділової репутації банку та ін.;

організаційні, пов’язані з внутрішньою структурою самого банку та банківської системи в цілому.

Банківські правовідносини за змістом регулювання можна класифікувати на ті, що регулюють:

порядок створення, реєстрації та ліквідації комерційних банків, їх філій, представництв і відділень;

ліцензування банківської діяльності;

порядок банківського нагляду;

правовідносини з приводу залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб;

розрахункові відносини;

кредитні правовідносини;

правовідносини з приводу обігу цінних паперів;

валютні правовідносини;

правовідносини з приводу запобігання легалізації (відмиванню) доходів, отриманих злочинним шляхом.

Матеріальним змістом банківських правовідносин є поведінка суб’єктів, що складається із суб’єктивних прав і обов’язків, встановлених правовими нормами. Виникнення, зміна і припинення банківських правовідносин пов’язані з юридичними фактами, передбаченими банківським законодавством. Так, виникненням правовідносин юридичної особи з комерційним банком є факт відкриття банківського рахунка. А необхідною умовою цього є подання установам банків необхідних документів, перелік яких регламентується Інструкцією «Про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах», затвердженою постановою Правління НБУ від 12.11.2003 р. Для виникнення кредитних правовідносин правовим фактом є укладення кредитного договору, яке регламентується Цивільним кодексом України. Зміна або припинення банківських правовідносин може настати на підставі нового нормативного акта або протиправних дій, що порушують вимоги чинних нормативних актів, наприклад при зміні облікової ставки НБУ чи мінімального розміру статутного фонду діючого комерційного банку.

Суб’єктами банківських правовідносин є:

Національний банк України як центральний банк, як особливий орган державного управління та юридична особа;

комерційні банки, фінансові установи та інші кредитні організації;

клієнти банків – фізичні особи, юридичні особи, їх відокремлені підрозділи, інші організації;

органи влади, які здійснюють функції державного регулювання банківської діяльності і взаємодії з банківською системою.

Цільове призначення банківських правовідносин, яке засноване на правових зв’язках між клієнтами, виникає та існує тільки за умови наявності клієнтури банків, чиї інтереси повинні враховуватися та захищатися.

Банківські правовідносини мають ті самі характерні риси, що властиві усім видам правовідносин, але вони мають і свої специфічні ознаки.

Стосовно банківських правовідносин перш за все потрібно визначити принципову можливість виникнення суб’єктивних прав і обов’язків, яка полягає в тому, що в одній і тій самій матеріальній поведінці поєднуються права і обов’язки, які мають різне походження. Частина цих прав та обов’язків виникає в умовах вільного волевиявлення і правової рівності, а їх зміст визначається договором, проте друга частина установлюється законом чи іншим нормативно-правовим актом і носить публічно-правовий характер.

Що стосується клієнтів банку, можна говорити про суб’єктивні права вносити гроші на рахунки і у вклади кредитних організацій, давати вказівки у разі списання грошей, отримувати інформацію про операції на рахунках. Клієнт вправі також вимагати від банку укладення договору банківського рахунка, дотримання термінів проведення операцій, виконання їх відповідно до договору та банківських правил. У випадках, коли права клієнта порушені, він набуває права звернення до органів державного примусу з вимогами виконати передбачені обов’язки та відшкодувати завдані збитки.

Водночас суб’єктивним обов’язком клієнта є дотримання банківських правил та звичаїв, наприклад, установлених форм розрахунків-лімітів касової готівки та ін. Суб’єктивні права і обов’язки банку є другою стороною прав і обов’язків клієнта. Але до суб’єктивних обов’язків банку, перш за все, слід віднести публічно-правовий обов’язок банку виявляти розумну дбайливість і сумлінність щодо інтересів своїх клієнтів. З огляду на це банк зобов’язаний здійснювати необхідні дії по розміщенню грошових коштів клієнта – найбільш зручний для клієнта режим банківських операцій. В той же час банки володіють і публічними правами, існування котрих викликане необхідністю забезпечити єдність банківської системи, ліквідність даного банку як її елементу, інтереси держави. Так, банк зобов’язаний повідомляти державні органи про відкриття банківських рахунків – здійснювати операції в певному порядку та строки.

Регламентація банківських правовідносин за допомогою правових норм, що виникають і відбуваються з обов’язковою участю комерційних банків і в зв’язку з виконанням ними своїх функцій, сприяє підвищенню ефективності кругообігу грошових коштів у господарстві і зростанню валового внутрішнього продукту та національного доходу країни.