Банківське право України - Навчальний посібник (Фомін Г.Ф.)

§5. порядок створення комерційних банків, їх філій та представництв

Комерційні банки незалежно від форми власності створюються на акціонерних або пайових засадах й виступають у формі акціонерних товариств, товариств з обмеженою відповідальністю або кооперативних банків.

Учасниками банку можуть бути юридичні і фізичні особи, резиденти і нерезиденти, а також держава в особі Кабінету Міністрів України або уповноважених ним органів.

Власники істотної участі у банку повинні мати бездоганну ділову репутацію та задовільний фінансовий стан.

Вся діяльність по створенню банку здійснюється в кілька етапів. На першому етапі засновники готують проекти всіх документів, необхідних для реєстрації. При цьому визначається організаційно-правова форма діяльності майбутнього банку, розмір статутного фонду, необхідного для забезпечення нормальної діяльності комерційного банку і достатнього для виконання запланованого обсягу операцій та угод.

Під час створення акціонерного банку для формування статутного капіталу виконуються безпосередні операції щодо його формування шляхом проведення підписки на акції чи паї згідно з обраною для банку формою господарського товариства.

Засновники комерційного банку скликають установчі збори, за рішенням яких оформлюють всі належні документи, необхідні для реєстрації банку.

Для державної реєстрації комерційного банку у двотижневий строк після перевірки фінансового стану учасників, які матимуть істотну участь у банку, подають до регіонального управління НБУ такі документи:

заяву про реєстрацію банку;

установчий договір (крім державного банку);

статут банку;

рішення про створення банку (протокол установчих зборів) або Постанову Кабінету Міністрів України про створення державного банку;

бізнес-план, що визначає види діяльності, які банк планує здійснювати на найближчий рік, та стратегію діяльності банку на найближчі три роки згідно з установленими НБУ вимогами;

інформацію про фінансовий стан учасників, які матимуть істотну участь у банку. В разі, коли засновником банку є юридична особа, надається інформація про членів ради директорів і осіб, які мають істотну участь у цій юридичній особі;

бухгалтерську і фінансову звітність за останні чотири звітні періоди (квартали) – для учасників – юридичних осіб, які матимуть істотну участь у банку; довідку Державної податкової адміністрації України про доходи за останній звітний період (рік) – для учасників – фізичних осіб, які матимуть істотну участь у банку;

відомості про кількісний склад спостережної ради, правління (ради директорів), ревізійної комісії;

копію платіжного документа про внесення плати за реєстрацію банку;

нотаріально завірені копії установчих документів учасників, які є юридичними особами та матимуть істотну участь у банку;

копії звіту про проведення відкритої підписки на акції для банку, який створюється у формі відкритого акціонерного товариства;

відомості про професійну придатність та ділову репутацію голови та членів правління (ради директорів) і головного бухгалтера банку.

Національний банк України у тижневий термін з дати подання документів для державної реєстрації банку відкриває тимчасовий рахунок для накопичення підписних внесків засновників і учасників банку.

Рішення про державну реєстрацію банку або про відмову у реєстрації приймається НБУ не пізніше тримісячного строку з моменту подання зазначеного пакета документів.

Реєстрація банку здійснюється шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру банків, після чого банк набуває статусу юридичної особи.

НБУ може відмовити в реєстрації комерційного банку в разі порушення порядку створення банку, невідповідності його статуту та інших установчих документів законодавству України, незадовільного фінансового стану засновників, що загрожує інтересам вкладників і кредиторів банку, а також у разі професійної непридатності рекомендованого керівництва банку.

Для створення банку з іноземним капіталом або для набуття банком статусу банку з іноземним капіталом необхідно отримати попередній дозвіл НБУ, для чого треба подати йому такі документи:

клопотання про надання попереднього дозволу;

інформацію про склад засновників, їх ділову репутацію та наявність необхідних коштів для заснування банку;

дозвіл іноземного контролюючого органу на участь у створенні банку в Україні або письмове запевнення іноземного засновника про відсутність у законодавстві країни його походження вимог щодо отримання такого дозволу;

інформацію про андеррайтера та його ділову репутацію, угоду з андеррайтером, якщо банком прийнято рішення про продаж акцій банку на міжнародних ринках шляхом андеррайтингу.

При будь-якому набутті банком статусу банку з іноземним капіталом, за умови, що іноземний інвестор набуває істотної участі, для державної реєстрації банку з іноземним капіталом додатково до зазначених документів, необхідних для реєстрації банку, статутний фонд якого формується в національній валюті, іноземний інвестор або за його дорученням банк-емітент акцій, андеррайтер чи будь-яка інша юридична або фізична особа, що має доручення від іноземного інвестора, подає такі документи:

нотаріально засвідчену за місцем видачі копію рішення уповноваженого органу управління іноземного інвестора про участь у банку в Україні;

письмову згоду на участь іноземного інвестора у банку в Україні, видану державним або іншим уповноваженим контролюючим органом країни, в якій зареєстровано головний офіс іноземного інвестора;

нотаріально засвідчений за місцем видачі витяг з торгового (банківського) реєстру або інший офіційний документ, що підтверджує реєстрацію іноземного інвестора в країні, в якій зареєстровано головний офіс іноземного інвестора;

нотаріально засвідчену за місцем видачі копію висновку іноземної аудиторської організації про фінансовий стан іноземного інвестора на кінець останнього календарного року.

У випадку, якщо іноземний інвестор є фізичною особою, він подає:

письмову згоду на участь іноземного інвестора у банку в Україні, видану державним або іншим уповноваженим контролюючим органом країни;

анкету, яка повинна містити, зокрема, інформацію про відсутність судимості.

НБУ має право відмовити у державній реєстрації банку з істотною іноземною участю за умови відсутності принаймні одного з вищезазначених документів або неналежного оформлення будь-якого з них.

Банки мають право здійснювати банківську діяльність після отримання банківської ліцензії. Без її отримання не дозволяється здійснювати одночасно діяльність по залученню вкладів та інших коштів, що підлягають поверненню, і наданню кредитів, а також вести рахунки.

Банківська ліцензія надається НБУ на підставі клопотання банку за наявності документів, що підтверджують:

наявність сплаченого та зареєстрованого підписного капіталу банку у розмірі, що встановлюється Законом України «Про банки і банківську діяльність»;

забезпеченість банку належним банківським обладнанням, комп’ютерною технікою, програмним забезпеченням, приміщеннями відповідно до вимог НБУ;

наявність як мінімум трьох осіб, призначених членами правління (ради директорів) банку, які мають відповідну освіту та досвід, необхідний для управління банком.

НБУ може відмовити у наданні ліцензії, якщо зазначені умови не виконані банком протягом 1 року з дати державної реєстрації банку. В такому разі державна реєстрація банку скасовується, і банк ліквідується.

На здійснення валютних операцій НБУ, відповідно до ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», видає уповноваженим банкам та іншим кредитно-фінансовим установам індивідуальні та генеральні ліцензії.

Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим кредитно-фінансовим установам України на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання. Установи, що одержали генеральну ліцензію НБУ на здійснення операцій, пов’язаних з торгівлею іноземною валютою, мають право відкривати на території України пункти обміну іноземних валют, у тому числі на підставі агентських угод з іншими юридичними особами – резидентами.

Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення наступних разових валютних операцій:

а) вивезення, переказування і пересилання за межі України валютних цінностей, за винятком:

вивезення, переказування і пересилання за межі України фізичними особами – резидентами іноземної валюти на суму, що визначається НБУ;

вивезення, переказування і пересилання за межі України фізичними особами – резидентами і нерезидентами іноземної валюти, яка була раніше вивезена ними в Україну на законних підставах;

платежів у іноземній валюті, що здійснюються резидентами за межі України на виконання зобов’язань у цій валюті перед нерезидентами щодо оплати продукції, послуг, робіт, прав інтелектуальної власності та інших майнових прав, за винятком оплати валютних цінностей;

платежів у іноземній валюті за межі України у вигляді процентів за кредити, доходу (прибутку) від іноземних інвестицій;

вивезення за межі України іноземної інвестиції в іноземній валюті, раніше здійсненої на території України, в разі припинення інвестиційної діяльності;

б) ввезення, переказування, пересилання в Україну валюти України, за винятком випадків, коли йдеться про суми у валюті України, що були вивезені, переказані, переслані на законних підставах за кордон;

в) надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі;

г) використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави;

д) розміщення валютних цінностей на рахунках і вкладах за межами України, за винятком:

відкриття фізичними особами – резидентами рахунків у іноземній валюті на час її перебування за кордоном;

відкриття кореспондентських рахунків уповноваженими банками;

відкриття рахунків у іноземній валюті резидентами: консульськими, дипломатичними, торговельними та іншими офіційними представництвами України за кордоном, які користуються імунітетом і дипломатичними привілеями;

е) здійснення інвестицій за кордон, у тому числі шляхом придбання цінних паперів, за винятком цінник паперів або інших корпоративних прав, отриманих фізичними особами – резидентами як дарунок або у спадщину.

Одержання індивідуальної ліцензії однією із сторін валютної операції означає також дозвіл на її здійснення іншою стороною або третьою особою, яка має відношення до цієї операції, якщо інше не передбачено умовами індивідуальної ліцензії.

Ліцензію НБУ на право здійснення операцій з валютними цінностями можуть отримувати банки, які здійснюють свої операції не менше як один рік, з розміром статутного фонду та власних коштів, що встановлюються НБУ. Рішення про надання банківської ліцензії чи про відмову у її наданні приймається НБУ протягом одного місяця.

Комерційні банки можуть відкривати на території України та за її межами філії та представництва після отримання відповідної ліцензії НБУ. Філії та представництва не є юридичними особами, але мають свої повноваження і виступають від імені головного банку.

Філією комерційного банку є відокремлений підрозділ, розміщений поза місцем знаходження банку, який здійснює від його імені банківські операції згідно з отриманою на них ліцензією НБУ. Філії мають право здійснювати банківські операції в межах, зазначених в положенні про філію, але в рамках спеціальної правоздатності. Керівник філії може укладати угоди від імені банку на підставі довіреності.

Представництвом комерційного банку є відокремлений підрозділ банку, розміщений поза місцем його знаходження, який не має права здійснювати банківські операції. Воно створюється для захисту інтересів комерційних банків.

Філії банків відкриваються за згодою НБУ, яка надається на підставі таких документів:

клопотання банку про відкриття філії із зазначенням місцезнаходження та основних видів діяльності філії;

рішення спостережної ради банку про відкриття філії;

положення про філію, затвердженого спостережною радою банку;

інформації про керівника та головного бухгалтера філії.

Законодавством України передбачено підстави, які надають право НБУ відмовити у наданні згоди на відкриття філії.

Реєстрація філії банку здійснюється НБУ протягом одного місяця з моменту надання всіх необхідних документів шляхом внесення відповідної інформації до Державного реєстру банків.

Реєстрація представництв банків-нерезидентів здійснюється НБУ на підставі таких документів:

клопотання про реєстрацію представництва іноземного банку;

витягу з банківського (торговельного) реєстру або інших офіційних документів, що підтверджує реєстрацію іноземного банку;

положення про представництво;

доручення від іноземного банку на здійснення представницьких функцій.

Відмова у реєстрації представництва іноземного банку можлива у разі порушення порядку реєстрації, невідповідності наданих документів законодавству України, недостовірності інформації, а також перевищення повноважень щодо сфери діяльності представництва.

Українські банки мають право створювати дочірні банки, філії чи представництва на території інших держав на підставі дозволу НБУ. До таких банків пред’являються такі самі вимоги, які встановлені для відкриття філій чи представництв банків на території України.

Для створення дочірнього банку, філії чи представництва українського банку за кордоном цей банк подає до НБУ бізнес-план та економічне обґрунтування доцільності створення дочірнього банку, філії чи представництва банку за кордоном. Дочірній банк, філія чи представництво українського банку на території іншої держави реєструється відповідно до вимог законодавства цієї держави і в разі реєстрації у місячний термін повідомляється про це НБУ.

Отже, процес створення та реєстрації комерційних банків, їх філій та представництв є досить складною процедурою, пов’язаною з оформленням чисельних документів, підбором кваліфікованих кадрів та дотриманням інших вимог, передбачених законами України та іноземних держав, з якими вона налагоджує зовнішньоекономічні відносини.

§6. Припинення діяльності комерційного банку

Припинення юридичної особи в Україні, в тому числі і комерційного банку, згідно зі ст. 104 Цивільного кодексу України відбувається шляхом реорганізації або ліквідації. У випадку реорганізації всі права та обов’язки банку переходять до правонаступника – іншої юридичної особи. У випадку ліквідації комерційного банку припиняється його діяльність як юридичної особи з ліквідацією його прав і майна, банк перестає існувати.

Реорганізація банку здійснюється добровільно за рішенням його власників або примусово за рішенням НБУ шляхом злиття, приєднання, поділу, перетворення, або за рішенням суду.

Злиття означає припинення діяльності двох або кількох банків як юридичних осіб та передачу належних їм майна, коштів, прав та обов’язків до банку – правонаступника, який створюється у результаті злиття.

Приєднання означає припинення діяльності одного або більше банків як юридичних осіб та передачу належних їм майна, коштів, прав та обов’язків до іншого банку.

Поділ означає припинення діяльності одного банку як юридичної особи та передачу належних йому майна, коштів, прав та обов’язків у відповідних частинах до банків, які створюються внаслідок реорганізації цього банку шляхом поділу.

Перетворення передбачає зміну організаційно-правової форми банку.

Для одержання дозволу на реорганізацію банку за рішенням його власників до НБУ подається заява з доданням необхідного обґрунтування та розрахунків, які б засвідчували настання позитивних наслідків для вкладників та інших кредиторів банку. НБУ не дає дозволу на реорганізацію банку у разі, якщо є достатні підстави вважати, що реорганізація загрожує інтересам вкладників та інших кредиторів і банк, створений у результаті реорганізації, не буде відповідати вимогам щодо економічних нормативів його діяльності, порядку реєстрації банків і ліцензування їх діяльності. НБУ надає дозвіл чи відмовляє у реорганізації банку протягом одного місяця з моменту отримання заяви банку на реорганізацію.

Реорганізація за рішенням НБУ здійснюється у разі істотної загрози платоспроможності. Примусова реорганізація розпочинається після затвердження НБУ плану реорганізації, який, крім інших необхідних заходів, повинен передбачати подання Національному банку відповідних документів, необхідних для державної реєстрації нового банку або для реєстрації змін і доповнень до установчих документів існуючого банку.

Угода про злиття або приєднання укладається банками, що реорганізуються шляхом злиття або приєднання, і набирає законної сили з моменту затвердження її більшістю у дві третини голосів акціонерів (учасників) на загальних зборах кожного з банків.

Банк вважається реорганізованим з моменту внесення Національним банком України змін до Державного реєстру банків.

На сьогодні реорганізація комерційних банків, як правило, здійснюється шляхом злиття, коли один банк зливається з іншим або перетворюється в філію іншого банку, втрачаючи статус юридичної особи. В багатьох випадках це трапляється тоді, коли комерційний банк не спроможний підняти розмір статутного фонду до мінімального рівня, визначеного НБУ.

Ліквідація банку – це процедура припинення функціонування банку як юридичної особи. Вона здійснюється з ініціативи власників банку і з ініціативи НБУ. Ліквідація банку з ініціативи власників здійснюється в порядку, передбаченому законами України «Про господарські товариства» і «Про банки і банківську діяльність» та за згодою НБУ.

Ліквідація комерційного банку з ініціативи НБУ можлива в таких випадках:

на підставі рішення НБУ про відкликання у банку ліцензії за будь-які порушення, які не пов’язані зі платоспроможністю;

на підставі рішення НБУ про відкликання у банку ліцензії в зв’язку з його неплатоспроможністю та рішення арбітражного суду про визнання його банкрутом;

у відповідності до ст. 88 Закону України «Про банки і банківську діяльність» право звернення до суду із заявою про визнання банку неплатоспроможним та його ліквідацію мають кредитори банку та НБУ. Особи, які ініціюють ліквідацію банку, направляють до НБУ заяву про ліквідацію банку при настанні ознак неплатоспроможності банку з доданням документально підтверджених доказів наявності невиконання грошових зобов’язань банку перед ними. Якщо протягом одного місяця з дня направлення заяви зазначені особи не отримали відповіді НБУ, вони мають право звернутися до суду із заявою про признання банку неплатоспроможним.

Під час підготовки справи до розгляду суддя отримує обґрунтований висновок НБУ щодо доцільності ліквідації банку або рішення НБУ про відкликання банківської ліцензії та призначення ліквідатора. НБУ зобов’язаний надати один із зазначених документів протягом місяця з дня отримання запиту суду. Негативний висновок НБУ щодо доцільності відкликання банківської ліцензії та ліквідації банку є підставою для залишення заяви без розгляду.

Справа про визнання банку неплатоспроможним може бути порушена лише після відкликання банківської ліцензії. Після відкликання банківської ліцензії санація банку не допускається.

Орган, який ініціював рішення про ліквідацію, призначає ліквідатора, який повинен негайно приступити до виконання обов’язків.

Протягом одного місяця з дня прийняття справи до розгляду суд повинен визначитися стосовно позову про ліквідацію банку. Єдиним питанням, що приймається до розгляду судом, є висновок НБУ щодо доцільності ліквідації банку та відповідності застосування процедури ліквідації з боку НБУ вимогам банківського законодавства України. У своєму рішенні суд повинен підтвердити кандидатуру ліквідатора або призначити такого, який відповідає вимогам Закону України «Про банки і банківську діяльність».

Розгляд справи в суді щодо ліквідації банку не зупиняє діяльності ліквідатора, призначеного НБУ. Процедура ліквідації банку повинна бути завершена не пізніше трьох років з дня відкликання ліцензії.

Ліквідатором здійснюється опублікування відомостей про відкриття ліквідаційної процедури, після чого протягом одного місяця з дня опублікування оголошення кредитори мають право заявити ліквідатору про свої вимоги до банку.

Згідно з діючим законодавством ліквідатором банку може бути призначено:

1) фізичну особу, яка відповідає вимогам, що висуваються до тимчасового адміністратора;

2) юридичну особу, яка здійснює професійну діяльність щодо тимчасової адміністрації та ліквідації банків, щодо надання аудиторських, юридичних або консалтингових послуг і має не менше трьох працівників з сертифікатом НБУ на право здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банку.

Законодавством України забороняється призначати ліквідатором банку фізичну або юридичну особу, яка виконує функції тимчасового адміністратора цього банку.

З дня прийняття рішення про відкликання ліцензії та призначення ліквідатора:

припиняються повноваження загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) банку та тимчасового адміністратора, який негайно передає ліквідатору всі справи;

банківська діяльність банку завершується закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню або збільшенню ліквідаційної маси;

строк виконання всіх грошових зобов’язань банку та зобов’язань щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів) вважається таким, що настав;

припиняється нарахування процентів неустойки (штрафу, пені) та інших економічних санкцій по всіх видах заборгованості банку;

відомості про фінансовий стан банку перестають бути конфіденційними чи становити банківську таємницю;

укладення угод, пов’язаних з відчуженням майна банку чи передачею його майна третім особам, допускається в порядку, передбаченому банківським законодавством;

скасовується арешт, накладений на майно банку, чи інші обмеження щодо розпорядження його майном;

вимоги за зобов’язаннями банку, що виникли під час проведення ліквідації, можуть пред’являтися тільки в межах ліквідаційної процедури.

Ліквідатор з дня свого призначення здійснює такі повноваження:

приймає до свого відання майно банку і вживає заходів щодо забезпечення його збереження та виконує функції з управління і розпорядження майном банку;

здійснює інвентаризацію та оцінку майна банку;

виконує повноваження органів управління банку та очолює ліквідаційну комісію;

пред’являє вимоги щодо заборгованості банку, у тому числі і через судові органи, та вживає заходів, спрямованих на виявлення та повернення майна банку, що знаходиться у третіх осіб;

повідомляє про своє призначення державний орган з питань банкрутства та здійснює інші повноваження, передбачені банківським законодавством України.

З дня призначення ліквідатора до нього переходять права керівника банку. Під час виконання своїх обов’язків ліквідатор за своїм статусом прирівнюється до представника НБУ. А будь-яка особа, що навмисно перешкоджає доступу ліквідатора до банку, його активів та документів, несе адміністративну або кримінальну відповідальність. У процесі своєї діяльності ліквідатор протягом трьох місяців з дня опублікування оголошення про початок ліквідаційної процедури здійснює такі заходи щодо задоволення вимог кредиторів:

протягом одного місяця приймає та розглядає вимоги кредиторів банку;

визначає суму заборгованості кожному кредитору та відносить вимоги до певної черги погашення;

передає Фонду гарантування вкладів фізичних осіб реєстр вкладників банку;

сповіщає кредиторів про акцептування вимог та інше.

Кредитори банку мають право надіслати ліквідатору свої заперечення щодо визначених вимог протягом одного місяця з дня отримання повідомлення. Ліквідатор має право з дозволу НБУ погашати вимоги до банку до моменту завершення складання переліку виплат та його затвердження НБУ лише за угодами, що забезпечують здійснення ліквідаційної процедури.

Ліквідатор зобов’язаний у двомісячний строк з дня призначення надіслати повідомлення всім клієнтам, які користуються послугами відповідного зберігання, про необхідність вилучити свої цінності протягом трьох місяців з дня оголошення про початок ліквідаційної процедури. Матеріальні цінності, що перебували на відповідальному зберіганні банку і не були вилучені власниками в зазначений строк, вважаються фондами, на які не можуть претендувати кредитори банку. Такі цінності переходять у розпорядження НБУ для повернення законним власникам.

Після проведення інвентаризації та оцінки майна банку ліквідатор розпочинає продаж майна на відкритих торгах, якщо НБУ не буде встановлено інший порядок його продажу. Порядок продажу погоджується з НБУ та повідомляється через засоби масової інформації. Ліквідатор має право виставити на торги цінні папери та вимоги банку, якщо інший спосіб продажу (уступки) вимог банку не встановлено НБУ.

Кошти, одержані в результаті ліквідаційної процедури, спрямовуються на вимоги кредиторів у такій черговості:

1) в першу чергу задовольняються:

а) вимоги, забезпечені заставою;

б) вимоги Фонду гарантування вкладів фізичних осіб;

в) виплата вихідної допомоги звільненим працівникам банку;

г) витрати, пов’язані з роботою ліквідатора;

д) зобов’язання, що виникли внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров’ю громадян;

2) в другу чергу задовольняються вимоги вкладників – фізичних осіб у частині перевищення суми, передбаченої системою гарантування вкладів фізичних осіб; вимоги, що виникли із зобов’язань банку перед працівниками;

3) у третю чергу задовольняються інші вимоги.

Вимоги кожної наступної черги задовольняються в міру надходження на рахунок коштів від продажу майна банку після повного задоволення вимог попередньої черги.

У разі недостатності коштів, одержаних від продажу майна банкрута, для повного задоволення всіх вимог однієї черги вимоги задовольняються пропорційно сумі вимог, що належать кожному кредиторові однієї черги. У разі відмови кредитора від задоволення визнаної в установленому порядку вимоги ліквідатор не враховує суму грошових вимог цього кредитора. Вимоги, заявлені після строку, встановленого для їх подання, не розглядаються і вважаються погашеними. Також вважаються погашеними, згідно зі ст. 96 Закону України «Про банки і банківську діяльність», вимоги, не задоволені за недостатністю майна банку, який ліквідується.

Рішення про ліквідацію комерційного банку приймається Правлінням НБУ та оформлюється відповідною постановою. Ліквідація банку вважається завершеною, а банк ліквідованим з моменту внесення про це запису до Державного реєстру банків після ухвалення звіту ліквідатора.

 

Контрольні запитання

Нормами яких галузей права визначається правовий статус комерційних банків?

Які види комерційних банків створюються в Україні?

Які форми управління комерційного банку?

Які банківські операції мають право здійснювати комерційні банки на підставі банківської ліцензії?

Що слід вважати банківською таємницею та який порядок її розкриття?

Який порядок створення комерційних банків?

Які документи необхідно подати в НБУ для реєстрації комерційного банку?

Яким шляхом в Україні відбувається припинення діяльності комерційного банку?

 

Нормативно-правові акти та література

Конституція України: Основний Закон України // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.

Цивільний Кодекс України від 16.01.2003 р.

Господарський Кодекс України від 16.01.2003 р.

Закон України «Про Національний банк України» від 20.05.1999 р. зі змінами та доповненнями // www.rada.gov.ua

Закон України «Про банки та банківську діяльність» від 7.12.2000 р. зі змінами та доповненнями // www.rada.gov.ua

Положення про порядок створення і державної реєстрації банків, відкриття їх філій, представництв, відділень від 31.08.2001 р.: Постанова Правління НБУ № 375 // Вісник НБУ. – Вип. 3 (93). – С. 17-61.

Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій від 17.07.2001р.: Постанова Правління НБУ №275 // Вісник НБУ. – Вип. 2 (93). – С. 21-56.

Агарков М. М. Основы банковского права: Курс лекций. Учение о ценных бумагах. Изд. 2-е. – М.: БЕК, 1994. – 276 с.

Банківське право України / За заг.ред. Селіванова А. О; – К., 2000. – 384 с.

Банківські операції / За ред. А.М. Мороза. – К.: КНЕУ, 2002. – 476 с.

Ефимова Л. Г. Банковское право – М.: БЕК, – 1994. – 360 с.

Качан О. О. Банківське право – К.: Школа, 2004. – 328 с.

Костюченко О. А. Банківське право: Підручник. – К.: АСК, 2003. – 928с.

Орлюк О.П. Банківське право. − К.: Юрінком Інтер, 2005. – 376 с.

Гавалда К., Стуфле Ж. Банковское право (учреждения – счета– операции – услуги) / Пер с фр. / Под ред. В. Я Лисняка. – М.: Статут, 1996. − 278с.

16. Олейник О.М, Основы банковского права: Курс лекций. – М.: Юрист, 1999. – 424с.