§4. операції національного банку україни

Національний банк України відповідно до ст. 2 Закону України «Про Національний банк України» є центральним банком та особливим центральним органом державного управління, а відповідно до ст. 4 цього Закону – економічно самостійним органом, який здійснює видатки за рахунок власних доходів, тобто здійснює господарську діяльність. Здійснення Національним банком господарської діяльності та виконання ним одночасно адміністративно-наглядових повноважень проводиться незалежно одне від одного. Укладаючи цивільно-правові угоди з комерційними банками, з метою реалізації свого господарського інтересу і отримання прибутку Національний банк перш за все цілеспрямовано сприяє розвитку системи кредитних установ і визначає кредитну політику в державі. Умови, на яких укладаються такі угоди, визначаються Національним банком у межах загальної грошово-кредитної політики, яку він здійснює двома способами: за допомогою власних приписів та шляхом здійснення різних операцій та угод з комерційним банком та іншими установами.

Відповідно до ст. 42 Закону України «Про Національний банк України» Національний банк для забезпечення виконання покладених на нього функцій здійснює наступні операції:

надає кредити комерційним банкам для підтримки ліквідності за ставкою не нижче ставки рефінансування Національного банку;

надає кредити Фонду гарантування вкладів фізичних осіб під заставу цінних паперів за ціною не нижче індексу інфляції терміном на 5 років;

здійснює дисконтні операції з векселями і чеками;

купує та продає на вторинному ринку цінні папери;

купує та продає валютні цінності з метою монетарного регулювання;

зберігає, купує та продає банківські метали, дорогоцінні метали та камені і коштовності;

відкриває власні кореспондентські рахунки в закордонних банках і веде рахунки банків-кореспондентів;

розміщує золотовалютні резерви і виконує операції з золотовалютними резервами України;

приймає на зберігання та управління державні цінні папери й інші цінності;

видає гарантії і поруки;

веде рахунок державного казначейства України без сплати і нарахування відсотків;

виконує операції по обслуговуванню державного боргу;

веде особові рахунки працівників Національного банку;

веде рахунки міжнародних організацій;

здійснює безспірне стягнення коштів з рахунків своїх клієнтів та інші операції.

Аналізуючи склад операцій НБУ, слід відзначити, що всі вони спрямовані на використання традиційних інструментів регулювання грошово-кредитної політики, а саме регулювання обов’язкового резервування комерційними банками, рефінансування комерційних банків, політики відкритого ринку.

Нормативи обов’язкового резервування коштів комерційних банків установлюються НБУ з метою підтримки на певному рівні грошової маси в обігу. Якщо НБУ підвищує норму обов’язкових резервів, то такою мірою збільшується сума обов’язкових резервів і зменшується кредитний потенціал кожного комерційного банку, і ще більшою мірою збільшується розмір депозитів банківської системи й загальна маса грошей в обігу.

Процентна політика полягає в тому, що Національний банк визначає рівень процентних ставок за ломбардними та вексельними кредитами, які він надає комерційним банкам у порядку їх рефінансування. Якщо НБУ підвищує процентні ставки, в державі зменшується попит на кредитні гроші. У разі зниження рівня процентних ставок за своїми активними операціями НБУ стимулює кредитну діяльність комерційних банків.

Національний банк з метою управління грошово-кредитним ринком, обсягами грошової маси в обігу, виконання функції кредитора останньої інстанції у відповідності до «Положення про процентну політику Національного банку України», затвердженого постановою Правління НБУ від 18.08.2004р., встановлює за своїми операціями такі процентні ставки: облікову; за кредитами овернайт; рефінансування; за депозитами овернайт; залучення тимчасово вільних коштів банків.

Розміри процентних ставок за своїми пасивними та активними операціями НБУ оголошує щоденно в залежності від ситуації на грошово-кредитному ринку.

Для ефективного регулювання ліквідності комерційних банків, виконання функції кредитора останньої інстанції НБУ згідно з Положенням про регулювання Національним банком України ліквідності банків України шляхом рефінансування, депозитних та інших операцій, затвердженим постановою Правління НБУ від 24.12.2003 р., застосовує такі інструменти:

операції рефінансування, шляхом застосування постійно діючої лінії рефінансування для надання банком кредитів овернайт, кредитів рефінансування строком до 14 і до 365 днів та операції прямого репо;

надання стабілізаційного кредиту;

депозитні операції, шляхом укладання депозитних договорів, емісії депозитних сертифікатів Національного банку та операцій зворотного репо;

операції на відкритому ринку з державними цінними паперами.

Використання Національним банком відповідних інструментів рефінансування можливе, якщо банк дотримується таких основних вимог:

має ліцензію Національного банку на здійснення відповідних банківських операцій і письмовий дозвіл, у тому числі на операції з валютними цінностями та з цінними паперами за дорученням клієнтів або від свого імені;

строк діяльності не менший одного року після отримання ліцензії Національного банку на здійснення банківських операцій і відповідного письмового дозволу;

має активи, які можуть бути прийняті Національним банком у заставу;

виконує такі економічні нормативи: мінімального розміру регулятивного капіталу; адекватності основного капіталу; максимального розміру кредитного ризику на одного контрагента;

сформував резерв для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями;

здійснює своєчасне погашення одержаних від НБУ кредитів та сплачує проценти за користування ними;

є учасником інформаційної системи міжбанківського кредитного ринку.

Для оперативного забезпечення платоспроможності та ліквідності комерційного банку і підтримки заходів його фінансового оздоровлення Правління НБУ може надавати стабілізаційну позику.

Класичним методом регулювання банківської діяльності є дисконтні операції Національного банку, який купує у комерційних банків векселі за офіційною обліковою ставкою. Ця ставка застосовується НБУ у двох випадках: під час обліку державних короткотермінових зобов’язань (казначейських векселів) та під час переобліку комерційних векселів. Суть дисконтної політики полягає в підвищенні або зниженні Національним банком офіційної облікової ставки. Підвищення ставки створює не вигідні для комерційних банків умови продажу векселів Національному банку, бо підвищується дисконт (плата Національному банку за облік векселя). І, навпаки, зменшення облікової ставки робить вигідним для комерційних банків продаж векселів Національному банку, внаслідок чого у комерційного банку збільшується пропозиція грошей в економіку.