§3. правове регулювання кореспондентських відносин і розрахунків з іноземними банками

Кореспондентські відносини між банками встановлюються шляхом підписання міжбанківських кореспондентських договорів. На їх підставі банки відкривають кореспондентські рахунки один одному, або один з цих банків відкриває кореспондентський рахунок в іншому банку-кореспонденту. Кореспондентські відносини українських банків з іноземними банками можуть встановлюватись через кореспондентські рахунки, які відкриті в третьому банку. Метою кореспондентських договорів є здійснення одним банком різних послуг іншому банку.

Банки можуть будувати свої кореспондентські відносини по-різному.

Банк може встановлювати кореспондентські відносини тільки для виконання через банк–кореспондент доручення власних клієнтів. Причини, з яких один банк вдається до послуг іншого, бувають різними: або цей банк може надати послуги краще, швидше та дешевше, або перший банк не може самостійно надавати власним клієнтам певний вид послуг. Банки можуть встановлювати дійсно партнерські відносини, коли предметом їх співробітництва стають не тільки послуги з обслуговування клієнтури, але і власні міжбанківські операції. До виконання цих операцій банк–кореспондент звертається тоді, коли це необхідно для реалізації власних інтересів банку–партнера, які напряму не пов’язані з обслуговуванням його клієнтури. Характерним прикладом можуть бути угоди з купівлі–продажу валюти, міжбанківські кредитні операції.

Комерційні банки встановлюють кореспондентські відносини, керуючись, головним чином, інтересами своєї клієнтури. Коли потрібний банк визначено, йому направляється пропозиція про встановлення кореспондентських відносин, яка включає пакет документів, серед яких копія статуту та ліцензія НБУ на виконання банком валютних операцій.

Кореспондентські відносини встановлюються шляхом відкриття рахунка. В цьому випадку банки взаємно обмінюються підписами осіб, уповноважених розпоряджатися рахунком і кодами, застосування котрих виключає різного роду зловживання.

Кореспондентські рахунки відкриваються комерційним банком на підставі укладених кореспондентських договорів. Для відкриття кореспондентських рахунків комерційні банки подають до НБУ такі документи: заяву на відкриття кореспондентського рахунка встановленого зразка; копію належним чином зареєстрованого статуту; копію ліцензії НБУ на здійснення банківських операцій; копію документа про реєстрацію в органах Пенсійного фонду України; копію довідки органу державної статистики про включення до Державного реєстру; картку із зразками підписів керівника та головного бухгалтера та відбитком печатки.

Комерційні банки можуть встановлювати кореспондентські відносини з іншими комерційними банками шляхом відкриття кореспондентських рахунків «Лоро» та «Ностро», але тільки після отримання відповідної ліцензії НБУ.

Кореспондентський рахунок «Лоро» відкривається на підставі аналізу поданих банком–кореспондентом таких документів:

заяви на відкриття кореспондентського рахунка, підписаної керівником та головним бухгалтером комерційного банку;

копії статуту комерційного банку, засвідченої нотаріально;

копії ліцензії Національного банку на здійснення банківських операцій, засвідченої нотаріально;

картки із зразками підписів керівника та головного бухгалтера та відбитком печатки, засвідченої нотаріально.

При відкритті (закритті) комерційному банку кореспондентського рахунка «Лоро» банк-кореспондент зобов’язаний повідомити про це територіальне управління Національного банку, в якому відкритий кореспондентський рахунок цього комерційного банку, протягом трьох робочих днів, включаючи день відкриття (закриття) рахунка. При здійсненні розрахунків між банками-кореспондентами обов’язковим є кодування інформації з метою забезпечення її конфіденційності.

На підтвердження зарахування або списання коштів з рахунка «Лоро» банк-кореспондент надсилає комерційному банку виписку за цим рахунком. Банки-кореспонденти зобов’язані забезпечувати ідентичність залишків на рахунках «Лоро» і «Ностро» у своїх балансах. Для цього щомісячно у строк та спосіб, визначений за згодою сторін, банки-кореспонденти здійснюють звірення залишків коштів на кореспондентських рахунках «Лоро» і «Ностро».

Кореспондентськими рахунками є також клірингові та інші рахунки, які відкриваються на підставі окремих міжбанківських угод. На кліринговому рахунку зараховуються взаємні вимоги банків один до одного і здійснюється зарахування цих вимог. Кореспондентські рахунки можуть відкриватись у вільно конвертованій валюті, в замкнутій валюті, в валюті клірингових рахунків.

Міжнародні розрахунки здійснюються переважно в безготівковій формі. Головними чинниками, що виражають стан міжнародних розрахунків, є: умови зовнішньоекономічних контрактів, міжнародні правила і звичаї. Правильність визначення валютних умов при укладенні зовнішньоекономічного контракту обумовлює ефективність здійснення банківських операцій.

Умови міжнародних розрахункових операцій передбачають готівковий платіж або розрахунок у кредит. Під готівковим платежем розуміють повну оплату товару до строку або в момент переходу товару чи товаророзпорядчих документів у розпорядження покупця, а під розрахунком у кредит – кредит експортера імпортеру.

Вибір конкретної іноземної валюти та форми розрахунків за зовнішньоекономічними контрактами визначається за угодою сторін та фіксується в умовах контракту.

Серед форм міжнародних розрахунків найпоширенішими є акредитив, інкасо, банківський переказ тощо.

Акредитив у зовнішньоекономічних угодах є одностороннім грошовим зобов’язанням банку здійснювати за дорученням клієнта-імпортера на користь експортера платежі чи оплачувати або акцептувати перевідні векселі експортера. Під час міжнародних розрахунків за допомогою акредитивів банк-емітент взаємодіє з авізуючим банком, що знаходиться в країні експортера. Після відвантаження товарів експортер повинен надати в авізуючий банк документи, які відповідають умовам акредитива.

За допомогою інкасо експортер в одній країні може отримати платіж від боржника в іншій країні або акцепт за цінними паперами (векселі, чеки, платіжні розписки та інше) і товарні документи. Інкасо означає інкасацію документів, але не інкасацію боргу.

Під час здійснення розрахункових операцій за допомогою акредитива та інкасо банки та їхні клієнти – учасники експортно-імпортних операцій керуються відповідно Уніфікованими правилами і звичаями для документарних акредитивів у редакції 1993 р. та Уніфікованими правилами по інкасо за редакцією 1978 р.

Банківські переказні операції в міжнародних розрахунках здійснюються за допомогою автоматизованої системи платежів SWIFT.

Міжнародні розрахунки в іноземній валюті між резидентами і нерезидентами здійснюються уповноваженими банками через кореспондентські рахунки «Ностро». На уповноважені банки покладено функції агентів валютного контролю за здійсненням міжнародних розрахунків їхніми клієнтами.

Розрахунки за експортно-імпортними операціями резидентами України здійснюються згідно з Законом України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» від 23.09.1994р. зі змінами та доповненнями.

Виручка резидентів в іноземній валюті підлягає зарахуванню на їх валютні рахунки в уповноважених банках у строки виплати заборгованостей, визначених контрактами, але не пізніше 90 календарних днів з дати митного оформлення експортованої продукції, а у випадках експорту продукції або послуг – з моменту підписання акта або іншого документа, який засвідчує виконання робіт чи надання послуг.

Імпортні операції резидентів, які здійснюються на умовах відстрочки поставки, в умовах, коли така відстрочка перевищує 90 календарних днів з моменту здійснення авансового платежу або виставлення векселя на користь поставника продукції чи послуг, потребують індивідуальної ліцензії НБУ.

Резиденти, які купують іноземну валюту через уповноважені банки для забезпечення зобов’язань перед нерезидентами, повинні здійснювати перерахування таких сум у термін 5 робочих днів з моменту зарахування їх на валютні рахунки резидентів.

Порушення встановлених термінів розрахунків тягне за собою стягнення пені за кожний день прострочки в розмірі 0,3 відсотка від суми неотриманої виручки в іноземній валюті, перерахованої в грошовій одиниці України за валютним курсом НБУ на день виникнення заборгованості.

Уповноважені банки нараховують пеню за прострочення термінів розрахунків і 20 числа поточного місяця повідомляють про це державну податкову службу. Податкова служба дає розпорядження на перерахування уповноваженим банком до відповідного бюджету суми нарахованої пені.

Стягнення пені безпосередньо податковими органами здійснюється у тому разі, якщо встановлено, що уповноважений банк не виконує покладених на нього функцій агента валютного контролю. При цьому податкові органи зобов’язані повідомляти обласне управління НБУ про ухилення банку від здійснення контрольної функції за експортно-імпортними операціями своїх клієнтів для притягнення їх до відповідальності.

Уповноважені банки для забезпечення контролю за проведенням розрахунків, пов’язаних з експортом-імпортом товарів, робіт, послуг, зобов’язані при списанні коштів з поточного валютного рахунка резидента вимагати від останнього документи, що підтверджують мету операції (договори, контракти тощо). У разі, якщо резидент здійснює авансовий платіж або попередню оплату за продукцію, що імпортується в Україну, банк реєструє цю операцію в спеціальному журналі, в якому фіксуються дата перерахування коштів; найменування постачальника продукції; дата і номер контракту, граничний термін надходження продукції з-за кордону на адресу резидента; дата фактичного надходження продукції, яка проставляється на підставі реєстрів вантажних митних декларацій, що свідчать про перетинання імпортованою продукцією митного контролю України.

Експортні операції клієнтів фіксуються уповноваженими банками після одержання реєстрів вантажних митних декларацій в аналогічному журналі з одночасною вимогою від резидента копії контракту та товаросупровідних документів, які підтверджують момент фактичного перетинання митного кордону України.