Банківське право України - Навчальний посібник (Фомін Г.Ф.)

§3. види та характеристика банківських рахунків

Відповідно до діючого законодавства України юридичні особи, а також громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства, які є суб’єктами підприємницької діяльності, зобов’язані зберігати свої кошти на різних за правовим режимом банківських рахунках. У ст. 51 Закону України «Про банки і банківську діяльність» передбачено, що «банки відкривають та ведуть кореспондентські рахунки у Національному банку України та інших банках України та за її межами, банківські рахунки для фізичних та юридичних осіб у гривнях та іноземній валюті».

Банківські рахунки відкриваються зареєстрованим в установленому законодавством порядку юридичним та фізичним особам – суб’єктам підприємницької діяльності, філіям, представництвам, відділенням та іншим відокремленим підрозділам підприємств, у тому числі структурним підрозділам, виділеним у процесі приватизації, виборчим фондам, представництвам юридичних осіб – нерезидентів, іноземним інвесторам та фізичним особам.

Рахунки для зберігання грошових коштів і здійснення усіх видів банківських операцій відкриваються у будь-яких банках України за вибором клієнта і за згодою цих банків.

Законодавством визначено, що для формування статутного фонду господарського товариства клієнти банку можуть відкривати лише один рахунок в національній або іноземній валюті за кожною угодою спільної діяльності без створення юридичної особи.

У разі відкриття (закриття) або зміни номерів рахунків (крім рахунків фізичних осіб та офіційних представництв) установа банку зобов’язана повідомити про це податковий орган за місцем реєстрації власника рахунка протягом трьох робочих днів від дня відкриття або закриття рахунка. Крім того, повідомлення надсилається також до Національного банку України для включення до зведеного електронного реєстру власників рахунків.

До отримання повідомлення про взяття рахунків суб’єктів підприємницької діяльності на податковий облік на цих рахунках здійснюються лише операції з зарахування коштів.

У разі двох і більше поточних рахунків у національній валюті власник рахунка протягом трьох робочих днів від дня відкриття або закриття наступного рахунка визначає один з рахунків у національній валюті як основний, на якому обліковуватиметься заборгованість, що списується або стягується у безстроковому порядку, і повідомляє номер цього рахунка податковому органу, в якому він обліковується як платник податків, за місцем своєї реєстрації та банкам, в яких відкриті додаткові рахунки в національній валюті, а також рахунки в іноземній валюті. Банки, в яких відкриваються додаткові рахунки, протягом трьох робочих днів повідомляють податкові органи та установу банку, в якій відкрито основний рахунок, про відкриття таких рахунків із зазначенням їх номерів.

Місцезнаходженням власника рахунка вважається адреса, зазначена у картці зі зразками підписів та відбитком печатки, яка має відповідати адресі, що зазначається у статуті та свідоцтві про державну реєстрацію. У разі зміни місцезнаходження власник рахунка протягом трьох днів від дня внесення змін до свідоцтва про реєстрацію суб’єкта підприємницької діяльності зобов’язаний надати установі банку копію свідоцтва про реєстрацію з внесеними змінами, завірену нотаріально чи органом, який його видав.

Документи на відкриття, переоформлення банківських рахунків суб’єктів підприємницької діяльності подають в банк особисто керівник або головний бухгалтер.

Під час отримання документів на відкриття чи переоформлення банківських рахунків банки зобов’язані здійснити перевірку наданих документів на відповідність їх чинному законодавству, зокрема:

підписи осіб на заяві про відкриття рахунка мають бути розшифровані з обов’язковим зазначенням прізвища й ініціалів та ідентифіковані з підписом у картці зі зразками підписів та відбитком печатки;

свідоцтво про державну реєстрацію суб’єктів підприємницької діяльності повинно відповідати Положенню про державну реєстрацію суб’єктів підприємницької діяльності, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 25.05.1998 р.;

посвідчувальні написи нотаріуса на документах повинні відповідати відповідним формам, які затверджено Міністерством юстиції України.

У відповідності до чинного законодавства банки України відкривають клієнтам поточні, депозитні (вкладні) рахунки в національній та іноземних валютах, а також поточні бюджетні рахунки в національній валюті України.

Види, характеристика, порядок відкриття та функціонування банківських рахунків регулюються Цивільним кодексом України, законами України «Про Національний банк України», «Про банки і банківську діяльність», «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні». Найбільш повно інститут банківського рахунка регулюють нормативно-правові акти Національного банку України. Це, передусім, Інструкція «Про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній і іноземних валютах», затверджена постановою Правління НБУ 12.11.2003 р. №492, Положення «Про здійснення банками фінансового моніторингу», затверджене постановою Правління НБУ від 14.05.2003 р., Інструкція «Про безготівкові розрахунки в Україні у національній валюті», затверджена постановою Правління НБУ від 21.01.2004 р., «Інструкція про міжбанківські розрахунки в Україні, затверджена постановою Правління НБУ від 27.12.1999 р.

Правові підстави кодифікації норм, що стосуються інституту банківського рахунка, закладено новим Цивільним кодексом України, яким, на відміну від старого, передбачено такі договори, як договір банківського рахунка (ст. 1066 – 1076 ЦК України) та договір банківського вкладу (ст. 1058 – 1065 ЦК України), що мають широке застосування у банківській діяльності.

За договором банківського рахунка банки відкривають поточні рахунки, а за договором банківського вкладу – вкладні (депозитні) рахунки.

Поточні рахунки відкриваються банком клієнту на договірній основі для зберігання грошей і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства України.

Поточні бюджетні рахунки відкриваються підприємствам, їх відокремленим підрозділам, яким виділяються кошти за рахунок державного або місцевого бюджетів для цільового використання. Особливістю цього виду рахунка є дві ознаки:

цільове призначення коштів, контролювати використання яких повинен власник;

обмежений строк існування рахунка, який складає один рік, оскільки бюджет в Україні затверджується щорічно, а це означає, що в кінці року такі рахунки закриваються, а залишки за ними переходять до нового бюджету.

До поточних рахунків також належать:

поточні рахунки виборчих фондів політичних партій і кандидатів у народні депутати, які відкриваються в порядку, визначеному Законом України «Про вибори народних депутатів України» та Інструкцією «Про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній і іноземних валютах», затвердженою постановою Правління НБУ 12.11.2003 р. №492;

рахунки за спеціальними режимами їх використання, що відкриваються у випадках, передбачених законами України або актами Кабінету Міністрів України;

поточні рахунки типу «П», що відкриваються в національній валюті постійним представництвам;

карткові рахунки, що відкриваються для обліку операцій за платіжними картками. Вони відкриваються фізичним особам на підставі їх заяви про відкриття рахунка і договору про відкриття картрахунка.

Говорячи про поточні бюджетні рахунки, слід зазначити те, що в Україні поступово запроваджується казначейська система виконання Державного бюджету.

Казначейська система виконання бюджету означає акумуляцію всіх бюджетних коштів на єдиних казначейських рахунках, що відкриваються в установах банків на ім’я органів Державного казначейства України.

Зазначені рахунки діють у єдиному режимі, створюючи таким чином загальнодержавну систему єдиного казначейського рахунка. На ньому знаходяться кошти всіх установ і організацій, які переведені на казначейське виконання бюджету. Бюджетні ж рахунки розпорядників коштів в установах банків закриваються, а бюджетним установам в органах казначейства відкриваються реєстраційні рахунки. Такі рахунки не є банківськими, з них безпосередньо не здійснюється перерахування коштів суб’єктам господарської діяльності, які виконали роботи, надали послуги тощо.

Перерахування коштів з єдиного казначейського рахунка здійснюється на підставі документів, підписаних уповноваженим працівником органів Державного казначейства і завірених печатками цього органу. Тому під час розгляду питань, пов’язаних з розрахунками бюджетних установ і організацій, потрібно чітко визначити, який рахунок їм відкрито – поточний бюджетний у банку чи реєстраційний в органі Державного казначейства, оскільки режими їхні суттєво відрізняються. Правовідносини функціонування реєстраційних рахунків регулюються нормативними актами Державного казначейства України, а не Національного банку України. До них належать Інструкція про відкриття реєстраційних рахунків органами Державного казначейства України, Тимчасова інструкція про порядок касового виконання Державного бюджету за видатками та Положення про єдиний казначейський рахунок, затверджені Головним управлінням Державного казначейства України.

У практиці банківського обслуговування застосовуються тимчасові рахунки, що відкриваються підприємствам, які створюються господарським товариством для зарахування частини коштів, що вносяться для формування статутного фонду. Після державної реєстрації господарського товариства та надання йому статусу юридичної особи відкривається постійний поточний рахунок.

Вкладні (депозитні) рахунки відкриваються банком вкладнику на договірній основі для зберігання грошових коштів або банківських металів, що передаються вкладником банку на встановлений строк або без зазначення такого строку під визначений процент і підлягають поверненню відповідно до законодавства України та умов договору.

Для здійснення розрахунків, що їх виконує один банк за дорученням іншого банку, відкриваються кореспондентські рахунки. Порядок їх відкриття та функціонування регулюється Інструкцією про міжбанківські розрахунки в Україні в національній валюті від 29.03.2001 р.

Кореспондентський рахунок – це рахунок одного банку, відкритий в іншому банку для обліку розрахунків, що виконує одна кредитна установа за дорученням і на кошти іншої кредитної установи на підставі укладеного між ними кореспондентського договору. Кореспондентський договір є угодою між двома або кількома кредитними установами про здійснення платежів і рахунків однією з них за дорученням і на кошти іншої.

На підставі кореспондентських рахунків міжбанківські розрахунки можуть здійснюватися такими способами:

відкриття комерційними банками один одному взаємно кореспондентських рахунків «Лоро» і «Ностро». Рахунок «Лоро» – кореспондентський рахунок, відкритий банком-кореспондентом комерційному банку, за яким банк-кореспондент здійснює операції з перерахування і зарахування коштів згідно з укладеним договором. Цей рахунок є кореспондентським рахунком «Ностро» у комерційному банку;

відкриття комерційними банками, що не мають безпосередньо кореспондентських відносин, кореспондентського рахунка в третьому банку. Це розрахунки через кореспондентські рахунки, відкриті в Національному банку України, що здійснюються розрахунково-касовими центрами;

створення спеціальних клірингових палат, учасники яких проводять зарахування взаємних вимог. У платіжній практиці розрізняють внутрішній міжбанківський та міжнародний валютний кліринг. Міжбанківський кліринг передбачає систематичні безготівкові розрахунки між банками взаємних грошових вимог юридичних осіб однієї країни. Міжнародний валютний кліринг – це спосіб розрахунків у зовнішній торгівлі та інших формах економічних відносин між країнами на підставі міжнародних платіжних вимог.

Національний банк України відіграє визначальну роль в забезпеченні міжбанківських відносин за допомогою системи електронних платежів (СЕП НБУ) – програмно-технічних засобів, призначених для виконання міжбанківських розрахунків їх учасників із застосуванням електронних засобів приймання, передачі, обробки і захисту інформації.