Банківське право України - Навчальний посібник (Фомін Г.Ф.)

§ 4. правове регулювання договірного, примусового списання та арешту коштів з банківських рахунків

За загальним правилом безготівкові розрахунки здійснюються з ініціативи та за дорученням власників банківських рахунків. Проте мають місце випадки, коли банки зобов’язані списувати кошти з рахунків їх власників за їх дорученням (договірне списання) та на вимогу (розпорядження) державних органів, яким надане таке право (примусове списання). Відповідно до ст. 1071 Цивільного кодексу України кошти можуть бути списані з рахунків клієнта-боржника, кореспондентського рахунка банку-боржника без його розпорядження на підставі рішення суду.

Правове регулювання договірного, примусового списання та арешту коштів у національній та іноземних валютах здійснюється у відповідності до законів України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні», «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», «Про виконавче провадження», нормативно-правових актів НБУ – Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті від 21.01.2004 р., Інструкції про міжбанківські розрахунки в Україні від 27.12.1999 р., Положення про зупинення операцій, арешт та примусове списання коштів в іноземних валютах та банківських металів від 3.12.2003 р. та Порядку примусового списання (стягнення) коштів з рахунків установ і організацій, відкритих в органах Державного казначейства, затвердженого Наказом Державного казначейства України від 5.10.2003 р.

Фізичні та юридичні особи, що укладають між собою договори, передбачають у них право утримувача на договірне списання коштів з рахунка платника за його дорученням. Це право утримувач може використати в разі настання строку платежу, обумовленого в договорі з платником, або прострочення платником цього строку. Право банку на здійснення договірного списання з рахунка платника за його дорученням обумовлюється в договорі про розрахунково-касове обслуговування або іншому договорі про надання банківських послуг.

Примусове списання, а в деяких діючих законодавчих актах безспірне стягнення є суттєвим обмеженням прав власника рахунка розпоряджатися своїми коштами. Тому застосування його обмежене і може мати місце лише у випадках, коли таке право прямо передбачене в законі.

Ст. 59 Закону України «Про банки і банківську діяльність» визначає загальні підстави на застосування арешту, стягнення та зупинення операцій за рахунками. Так, арешт на майно або кошти банку, що знаходяться на його рахунках, а так само арешт на кошти та інші цінності юридичних або фізичних осіб, що знаходяться в банку, накладається виключно за санкціонованою прокурором постановою слідчого, за постановою державного виконавця у випадках, передбачених законами України, або за рішенням суду. А звільнення майна з-під арешту здійснюється за постановою органу, який прийняв рішення про накладення арешту, або за рішенням суду.

Зупинення власних видаткових операцій банку за його рахунками, а так само зупинення видаткових операцій банку за рахунками юридичних або фізичних осіб здійснюється уповноваженими державними органами.

Забороняється накладати арешт на кореспондентські рахунки банку та зупиняти операції за цими рахунками.

Стягнення на власні кошти банку, грошові кошти та інші цінності фізичних чи юридичних осіб, що знаходяться у банку, може бути звернене за виконавчими документами, передбаченими законами України. Рішення суду про стягнення на кошти, які знаходяться на рахунках юридичних чи фізичних осіб, видаткові операції за якими зупинені уповноваженим органом, підлягають легальному і безумовному виконанню, за винятком випадків введення мораторію відповідно до ст. 85 Закону України «Про банки і банківську діяльність».

Спеціальним Законом з питань оподаткування в Україні «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2001 р. встановлений порядок погашення податкових зобов’язань юридичними і фізичними особами перед бюджетами та державними цільовими фондами. Зокрема, ст. 3 цього Закону визначає підстави для примусового стягнення активів платника податків. Активи платника податків можуть бути тимчасово стягнені в рахунок погашення його податкових зобов’язань виключно за рішенням господарського суду. В інших випадках платники податків самостійно визначають черговість та форми задоволення претензій кредиторів за рахунок активів, вільних від заставних зобов’язань забезпечення боргу.

Найбільш суттєво на функціонування рахунків юридичних та фізичних осіб впливають такі заходи, як арешт коштів та зупинення операцій на рахунках. Як зазначалось, застосування цих обмежень здійснюється згідно зі ст. 59 Закону України «Про банки і банківську діяльність».

Під час погашення податкових зобов’язань законодавець використовує спосіб адміністративного арешту активів (ст. 9 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»), підкреслюючи при цьому, що він є виключним способом забезпечення можливості погашення податкового боргу. Арешт активів платника податків, частина яких може знаходитися на рахунку в комерційному банку, може бути повним або умовним. Повним арештом активів називається виключна заборона платників податків на реалізацію прав розпорядження або користування його активами з їх тимчасовим вилученням або без такого. Умовним арештом активів називається обмеження платника податків щодо реалізації прав власності на такі активи, яке полягає в обов’язковому попередньому отриманні від керівника відповідного податкового органу згоди на здійснення будь-якої операції платника податків з такими активами.

Рішення про застосування арешту активів платника податків може прийняти за поданням відповідного підрозділу податкової міліції керівник податкового органу, яке надсилається:

банку, який обслуговує платника податків, з вимогою тимчасового зупинення активних операцій з рахунками такого платника податків, крім операцій з погашення податкових зобов’язань та податкового боргу; сплати боргу за виконавчими документами або за претензіями у порядку господарського врегулювання спорів, якщо такі виконавчі документи або претензії набули юридичної сили до моменту виникнення права податкової застави;

платнику податків з вимогою тимчасової заборони відчуження його активів;

іншим особам, у володінні, розпорядженні, користуванні яких перебувають активи такого платника податків, з вимогою тимчасової заборони їх відчуження.

На сьогодні арешт коштів на банківських рахунках застосовується для забезпечення цивільного позову відповідно до статей 66–67 Господарського процесуального кодексу України судами загальної юрисдикції та господарськими судами. Крім того, згідно зі ст. ст. 5, 50, 51 Закону України «Про виконавче провадження» арешт може накладатися державним виконавцем.

Залежно від рішення суду, санкціонованої прокурором постанови слідчого, постанови державного виконавця арешт може накладатися на всі кошти, що є на всіх рахунках клієнта банку, або на кошти на будь-якому конкретному рахунку і на конкретно визначену суму.

Інструкція «Про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті» визначає механізм виконання банками ухвал суду, постанов слідчого та державного виконавця. Він полягає в тому, що банк сплачує суму, на яку накладено арешт з поточного чи іншого рахунка власника, який зазначений в постанові, і перераховує його на спеціальний рахунок, який відкривається клієнту на час накладення арешту на окремому аналітичному рахунку того самого балансового рахунка, що й рахунок, на який накладено арешт. Якщо необхідної на рахунку суми коштів недостатньо, банк перераховує наявну на цьому рахунку суму коштів на спеціальний рахунок, оприбутковує рішення суду, санкціоновану прокурором постанову слідчого, постанову державного виконавця на відповідному позабалансовому рахунку та повідомляє про недостатність коштів з метою прийняття відповідного рішення. А в разі відсутності коштів на рахунку банк письмово повідомляє про відсутність коштів з метою прийняття ними відповідного рішення.

При цьому, у разі надходження коштів на рахунок відповідача, здійснюється їх накопичення на спеціальному рахунку до остаточного вирішення цього питання судом, звільнення з-під арешту або накопичення необхідної суми.

Якщо на кошти на рахунку накладено арешт і на спеціальному рахунку не накопичена сума, що зазначена в рішенні суду, постанові слідчого чи державного виконавця, то банк припиняє виконання доручень платника та розпоряджень стягувачів про списання коштів з рахунків платника, за винятком платіжних вимог на примусове списання коштів, що оформлені на підставі рішень судів.

Кошти, які накопичуються на спеціальному рахунку, забороняється використовувати до отримання рішення суду про їх стягнення або відповідного рішення чи постанови про звільнення їх з-під арешту. Накопичені кошти використовують для забезпечення позову (конфіскації). Будь-які інші перерахування за рахунок коштів, накопичених на ньому, здійснити не можна, за винятком оплати будь-яких платіжних вимог на примусове списання (стягнення) коштів, що оформлені на підставі рішень судів.

У разі надходження до банку такої платіжної вимоги на списання коштів з рахунка, на якому на кошти накладено арешт, і відсутності чи недостатності на ньому коштів для її виконання банк меморіальним ордером перераховує потрібну суму зі спеціального рахунка на рахунок, на якому на кошти накладено арешт, а якщо на спеціальному рахунку накопичена сума менша, ніж необхідна, то всю накопичену суму.

Після прийняття рішення судом і за наявності на спеціальному рахунку коштів банк меморіальним ордером перераховує накопичену суму зі спеціального рахунка на рахунок, з якого вона перераховувалась, а після цього на підставі виконавчого документа та платіжної вимоги стягувача він перераховує кошти на рахунок, зазначений у платіжній вимозі.

У разі прийняття судом рішення, слідчим та державним виконавцем постанови про звільнення з-під арешту в зв’язку з відмовою у позові або з інших причин банк відновлює проведення операцій в установленому порядку. Банк після скасування арешту за допомогою меморіального ордера перераховує зі спеціального рахунка кошти, накопичені на ньому за час накладення арешту, на той рахунок, з якого вони перераховувалися.

Таким чином, накладення арешту на кошти відповідно до чинного законодавства застосовується як захід забезпечення цивільного позову, а зупинення операцій – як захід впливу на порушників, спонукання їх до усунення порушення.

Деякими законами України передбачається право державним органам зупиняти операції на рахунках, під чим слід розуміти обмеження можливості власника рахунка проводити розрахункові операції. Зупинення є тимчасовим заходом, який передбачає відновлення операцій після усунення обставин, які стали підставою для їх зупинення.

Серед численних законів, що регламентують зупинення (або припинення) операцій на рахунках, на сьогодні діючими є закони України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні», «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні», «Про пенсійне забезпечення».

Так, Законом України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» (п. 6 ст. 8) передбачено, що Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку має право у разі виявлення ознак правопорушення у вигляді випуску в обіг та розміщення незареєстрованих відповідно до чинного законодавства цінних паперів або діяльності на ринку цінних паперів без спеціального дозволу (ліцензії) зупиняти операції за банківськими рахунками відповідної юридичної особи до виконання або скасування в судовому порядку рішення про накладення штрафу. Пункт 2 ст. 10 Закону України «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні» передбачає право цього органу припиняти за рахунками операції у випадках, коли керівництво об’єкта, на якому необхідно провести ревізію або перевірку, перешкоджає працівнику державної контрольно-ревізійної служби виконувати свої обов’язки. Керівником органів Пенсійного фонду та Фонду соціального страхування відповідно до пункту 3 Постанови Верховної Ради України від 17.06.1993 р. «Про порядок введення в дію Закону України «Про внесення змін та доповнень до Закону України «Про пенсійне забезпечення» надано право припиняти операції підприємств, установ, організацій та суб’єктів підприємницької діяльності за рахунками в установах банків у разі відмови їх від реєстрації як платників внесків до зазначених фондів. А ст. 8 Указу Президента України «Про заходи щодо підвищення відповідальності за розрахунки з бюджетами та державними цільовими фондами» від 4.03.1998 р. встановлено, що у разі непогашення платниками податків податкової заборгованості протягом 5 робочих днів органи державної податкової служби приймають рішення про припинення операцій на всіх рахунках (за винятком основного) такого платника, крім операцій із спрямування коштів на основний рахунок, до повного погашення податкової заборгованості та надсилають таке рішення до установ банків, у яких обслуговується платник податків, а також інформують платника податків про прийняте рішення.

Щодо строку, на який можна зупиняти операції, то із змісту законів, що передбачають таке обмеження, можна зробити висновок, що він триває до того часу, поки будуть усунені обставини, які були підставою для його застосування, і до скасування розпорядження про зупинення операцій органом, який прийняв таке рішення, вищим органом або судом. У разі виконання розпорядження про зупинення операцій списання коштів і перерахування їх на інший рахунок не проводиться, а більшість операцій не виконується до скасування розпорядження про зупинення операцій.

Аналізуючи чинне законодавство про застосування обмежень щодо операцій за банківськими рахунками, необхідно також розглянути правову природу договірного та примусового списання коштів.

Примусове списання коштів – це форма розрахунків, коли у випадках, передбачених законами України, банківська установа здійснює платіж з рахунка платника без його згоди на підставі платіжної вимоги отримувача. Воно передбачається законами України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні», «Про банки і банківську діяльність», «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

Розрахунки в порядку договірного списання є самостійною формою розрахунків на відміну від примусового списання коштів. Поняття «договірне списання» визначено в Законі України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні». На підставі ст. 26 зазначеного Закону банк реалізує платіжну вимогу, яка ініціюється отримувачем згідно з угодою між платником і отримувачем, закріпленою в укладеному між ними господарському договорі.

Як уже зазначалось, фізичні та юридичні особи, що укладають між собою договори, передбачають у них право на договірне списання коштів з рахунка платника за його дорученням. Це право отримувач може використати в разі настання строку платежу, обумовленого в договорі з платником, або прострочення платником цього строку.

Право банку на здійснення договірного списання коштів з рахунка платника за його дорученням обумовлюється у договорі про розрахунково-касове обслуговування або в іншому договорі про надання банківських послуг.

Доручення платника банку, що його обслуговує, складається у формі розпорядження про списання коштів зі свого рахунка, яке засвідчується підписами відповідальних осіб платника та відбитком печатки.

Розпорядження про списання коштів має вміщувати інформацію, яка потрібна для належного виконання банком, що обслуговує відповідного платника. Банк, що обслуговує платника, здійснюючи на підставі розпорядження платника договірне списання коштів з його рахунка, оформляє відповідний меморіальний ордер.

Найпоширенішими випадками застосування примусового списання є:

стягнення податкового боргу до бюджетів та державних цільових фондів;

стягнення за виконавчими документами судів загальної юрисдикції та господарських судів;

стягнення за визнаними претензіями згідно зі ст. 8 Господарського процесуального кодексу.

Примусове списання здійснюється на основі розрахункових документів на паперових носіях та в електронному вигляді у формі платіжної вимоги згідно з Інструкцією «Про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті», затвердженою постановою Правління НБУ від 21.01.2004 р.

Платіжна вимога – це розрахунковий документ, що містить письмове доручення платника обслуговуючому банку про списання зі свого рахунка зазначеної суми коштів та її перерахування на рахунок одержувача.

Порядок виконання платіжних вимог на примусове списання коштів платників, рахунки яким відкриті в органах Державного казначейства, визначається Порядком примусового списання (стягнення) коштів з рахунків установ і організацій, відкритих в органах Державного казначейства, затвердженим наказом Держказначейства України від 5.10.2001 р.

У разі надходження до банку платіжних вимог на примусове списання коштів з цих рахунків вони передаються для виконання відповідному органу Державного казначейства, якщо це не передбачено договором між банком та цим органом Державного казначейства.

Примусове списання коштів з рахунків платників дозволяється лише у випадках, передбачених законами.

Примусове стягнення суми боргового зобов’язання за кредитним договором здійснюється банком на підставі відповідного наказу в разі несвоєчасного погашення позичальником, що є клієнтом цього банку, кредиту або відсотків за його користування.

Списання коштів з рахунка боржника на підставі наказу про примусову сплату боргового зобов’язання банк оформляє меморіальним ордером.

Наказ про примусову сплату боргового зобов’язання може бути пред’явлений до виконання протягом 1 року з наступного дня після його видачі банком. Банк-кредитор має право скасувати свій наказ до часу стягнення суми боргового зобов’язання і вжити до позичальника інших заходів щодо повернення цієї суми.

Платіжна вимога на примусове списання коштів на підставі виконавчого документа оформлюється та передається державним виконавцем, а списання податкового боргу за рішенням податкового органу на підставі визнаної претензії – підприємством-кредитором, при договірному списанні – отримувачем коштів.

Банки виконують платіжні вимоги на примусове списання коштів з рахунків усіх підприємств (у т.ч. поточних, депозитних, відкритих за рахунок цього підприємства для здійснення розрахунків за акредитивами) та платіжні вимоги на примусове списання з поточних і депозитних рахунків фізичних осіб.

Стягувач несе відповідальність за обґрунтованість примусового списання коштів і правильність даних, що внесені в платіжну вимогу на примусове списання коштів. Реквізит «Призначення платежу» платіжної вимоги стягувач заповнює залежно від конкретного випадку примусового списання коштів, а саме:

у разі примусового списання коштів на підставі виконавчого документа зазначається його назва, № і дата;

у разі списання коштів на підставі рішення податкового органу стягувач зазначає в цьому реквізиті назву, № і дату цього рішення, а також назву та статтю закону, що передбачає списання коштів;

якщо примусове списання коштів здійснюється за статтею 8 ГПК України, то цей реквізит повинен містити назву, №, дату листа – відповіді платника про визнання претензії та суму визнаної претензії.

Сума платіжної вимоги визначається стягувачем, але банк не приймає платіжну вимогу до виконання, якщо її сума перевищує суму, яка підлягає сплаті.

Банк стягувача приймає платіжні вимоги протягом 10 календарних днів з дати їх скасування, а банк платника – протягом 30 календарних днів з дати їх складання. Банк стягувача приймає від стягувача платіжні вимоги, супровідні документи та реєстри платіжних вимог, перевіряє наявність усіх супровідних документів та відповідність назви, підписів та відбитка печатки стягувача. Платіжні вимоги стягувачів приймаються банком до виконання незалежно від наявності залишку коштів на рахунку платника. Ці платіжні вимоги виконуються банком частково в межах наявного залишку коштів платника, а в невиконаній сумі повертаються разом із супровідними документами, що надавалися разом з платіжними вимогами.

Примусове списання коштів з кореспондентських рахунків банків здійснюється у відповідності до Положення про зупинення операцій, арешт та примусове списання коштів в іноземних валютах та банківських металах та Інструкції про міжбанківські розрахунки в Україні.

Платіжні вимоги та супровідні документи на примусове списання коштів з кореспондентського рахунка банку стягувач подає до банку, що його обслуговує. Банк стягувача надсилає отримані документи до банку, в якому відкритий кореспондентський рахунок банку-платника, а у відповідних випадках передає отримані документи стягувачу. Якщо стягувач є одночасно клієнтом банку, з кореспондентського рахунка якого він примусово списує кошти, то стягувач може надіслати розрахункові та супровідні документи безпосередньо до банку, в якому відкритий кореспондентський рахунок цього банку-платника.

Механізм примусового списання та договірного списання коштів з валютних рахунків аналогічний механізму списання з рахунків в національній валюті. Проте він має певні особливості, які обумовлені специфікою валютного регулювання, а саме:

заборона обігу і використання іноземної валюти як засобу платежу між резидентами України;

примусове списання та договірне списання коштів в іноземній валюті здійснюється лише в межах наявних коштів на рахунку боржника;

конвертація іноземної валюти в національну валюту.

Списання коштів з рахунків в іноземній валюті допускається у тих випадках, якщо це не випливає з чинного законодавства.

Так, примусове списання з рахунка в іноземній валюті можливе у разі визнання платником претензії згідно зі ст. 8 ГПК України. На користь резидента списання за визнаною претензією допускається за операціями, які передбачені чинним законодавством такими, що можуть здійснюватися між резидентами на території України в іноземній валюті. Нерезиденти України мають право на примусове списання за визнаною претензією у тому разі, якщо в договорі між ними і резидентом України передбачено, що спори, які виникають у процесі виконання цього договору, розглядаються господарськими судами України відповідно до чинного законодавства. Саме на відносини між нерезидентом і резидентом-боржником поширюються положення зазначеної статті щодо права примусового списання коштів.

Примусове списання з рахунків в іноземній валюті здійснюється на підставі рішень виконавчих судів України, виданих на виконання рішень про списання коштів у іноземній валюті, прийнятих судами України та судами інших країн, які є обов’язковими до виконання на території України відповідно до міжнародних угод або чинного законодавства України.

Ст. 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» передбачено примусове списання уповноваженими банками коштів з рахунків платників (позичальників) в іноземній валюті в разі несвоєчасного погашення кредиту в іноземній валюті або відсотків за його користування. Крім того, при наявності у платника податків податкового боргу до бюджетів та державних цільових фондів списується узгоджена сума з розрахунків в іноземній валюті на підставі платіжних вимог, що подаються органами Державної податкової служби України.

Контрольні запитання

В чому полягає зміст розрахункових правовідносин?

На яких принципах ґрунтується організація безготівкових розрахунків?

Які форми платіжних інструментів використовуються при здійсненні безготівкових розрахунків?

Які істотні, звичайні та випадкові умови договору на здійснення розрахунково-касового обслуговування (договору банківського рахунка)?

На підставі яких документів комерційним банкам відкриваються кореспондентські рахунки?

Що означає договірне та примусове списання коштів з банківських рахунків?

Яка відповідальність настає за порушення умов договору на здійснення розрахунково-касового обслуговування?

 

Нормативно-правові акти та література

Цивільний Кодекс України від 16.01.2003 р.

Закон України «Про Національний банк України» від 20.05.1999 р. зі змінами та доповненнями // www.rada.gov.ua

Закон України «Про банки та банківську діяльність» від 7.12.2000р. зі змінами та доповненнями // www.rada.gov.ua

Закон України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті « від 23.09.94 р. // www.rada.gov.ua

Закон України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні» // ВВР України. – 2002. – № 16. – Ст. 114.

Інструкція про порядок відкриття, використання та закриття рахунків у національній та іноземних валютах» від 12.11.2003 р.: Постанова Правління НБУ № 492 // Вісник НБУ. – Вип. 2 (95). – С. 4-70.

Інструкція про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті від 21.01.2004р.: Постанова Правління НБУ № 22 //Вісник НБУ. – Вип. 5 (98). – С. 97-110.

Положення про порядок ведення касових операцій у національній валюті в Україні від 15.12.2004р.: Постанова Правління НБУ № 637 // Вісник НБУ. – Вип. 3 (108). – С. 107-132.

Правила здійснення операцій на міжбанківському валютному ринку України від 18.03.99р.: Постанова Правління НБУ № 127 // Вісник НБУ. – Вип.1 (91). – С. 26-37.

Інструкція про міжбанківський переказ коштів в Україні в національній валюті» від 16.08.2006р.: Постанова Правління НБУ № 320 // Вісник НБУ. – Вип.10 (127). – С. 8-64.

Постанова про примусове списання (стягнення) та договірне списання коштів в іноземній валюті з рахунків платників (крім банків) на території України від 1.10.01р.: Постанова Правління НБУ № 416 // Вісник НБУ. – Вип.4 (93). – С. 30-41.

Інструкція про організацію роботи з готівкового обігу установами банків України» від 19.02.2001р.: Постанова Правління НБУ № 69 // Вісник НБУ. – Вип. 10 (92). – С. 24-33.

Положення про операції банків з векселями від 28.05.99 р.: Постанова Правління НБУ № 258 // Вісник НБУ. – Вип.4 (91).  – С. 37-49.

Інструкція про порядок організації та здійснення валютно-обмінних операцій на території України від 12.12.2002р.: Постанова Правління НБУ № 502 // Вісник НБУ. – Вип. 4 (94). – С. 18-33.

Агарков М. М. Основы банковского права: Курс лекций. Учение о ценных бумагах. Изд. 2-е. – М.: БЕК, 1994. – 276 с.

Банківське право України / За заг. ред. Селіванова А. О; – К., 2000. – 384 с.

Банківські операції / За ред. А. М. Мороза. – К.: КНЕУ, 2002. – 476 с.

Ефимова Л. Г. Банковское право – М.: БЕК, – 1994. – 360 с.

Качан О. О. Банківське право – К.: Школа, 2004. – 328 с.

Костюченко О. А. Банківське право: Підручник. – К.: АСК, 2003. – 928с.

Орлюк О. П. Банківське право. − К.: Юрінком Інтер, 2005. – 376 с.

Брагинский М.И., Ветрянский В.В. Договорное право: Общие положения – М.: Статут, 1998. – 682 с.

Брагинский М.И., Ветрянский В.В. Договорное право. Книга 5. − М.: Статут. – 2006. − 576с.

Офіційні типові форми договорів / Стефанчук Р. О., Стефанчук М. О. – К.: Юрінком Інтер, 2003. – 640 с.

Олейник О. М. Основы банковского права: Курс лекций. – М.: Юрист, 1999. – 424 с.

Сорбаш С. В. Договор банковского счета: проблемы доктрины и судебной практики. – М.: Статут, 1999. – 272с.