§1. правове забезпечення протидії легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом

Останнім часом однією з актуальних світових фінансових проблем є зростання випадків участі банків у процесі легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом. Відмивання доходів, одержаних злочинним шляхом, – це багатостадійний процес, який включає банківські та інші операції з фінансовими інструментами, здійснювані в різноманітних формах.

На першій стадії відбувається попереднє відмивання «брудних» грошей. В банківському секторі воно виявляється у діях, спрямованих на уникнення ідентифікації клієнтів. Основні форми відмивання «брудних» грошей на цій стадії такі:

шахрайство з використанням підставних осіб і фірм;

підробка платіжних документів з метою приховування справжнього джерела надходження або їх місцезнаходження;

підкуп банківського персоналу, відповідального за здійснення ідентифікації клієнтів;

переказ грошових коштів у банківські чеки, облігації, цінні папери на пред’явника тощо.

На другій стадії метою відмивання грошей є відокремлення злочинних доходів від джерела їх надходження шляхом проведення низки фінансових операцій, після яких обривається ланцюжок слідів і забезпечується анонімність майнових цінностей. Операції на цій стадії, як правило, мають міжнародний характер. Їх часто здійснюють підставні особи і фірми, які виставляють фіктивні рахунки як основу для здійснення грошових переказів. Характерною для цієї стадії процесу відмивання грошей є купівля на вторинному ринку цінних паперів та продаж із залученням брокерів або дилерів, а також електронний переказ коштів.

Правоохоронні і податкові органи багатьох країн занепокоєні проблемою електронних платежів, які можна здійснювати анонімно і на будь-які відстані, що створює відповідні умови для уникнення сплати податків та відмивання «брудних» грошей. У проведенні операцій другої стадії «велику» роль відіграють офшорні зони та країни зі слаборозвиненою системою фінансового контролю.

На третій стадії гроші інвестуються в легальну економіку і набувають нового, легального джерела надходження, і якщо факт відмивання грошей на перших двох стадіях не був виявлений, то на третій стадії відокремити «брудні» гроші від законно отриманих надзвичайно складно.

Звісно, цілковита відсутність інформації про клієнтів банків відкриває шлях для зловживань у фінансовій сфері та легалізації доходів, отриманих злочинним шляхом, а тому міжнародна спільнота такої практики не схвалює. Зазначені проблеми знайшли відображення в національному і міжнародному праві, про що свідчить укладення багатосторонніх договорів у сфері боротьби з відмиванням «брудних» грошей.

У 1989 р. країнами Великої сімки було створено Financial Action Task Force on Money Laundering (FATF) – міжнародну організацію, основною метою якої є розробка заходів протидії відмиванню грошей. В квітні 1990 р. FATF опублікувала рекомендації, що визначають напрямки протидії держав та фінансових установ відмиванню грошей, а також загальні риси операцій, яким фінансові установи повинні приділяти особливу увагу1.

Вагомими розробками FATF в 2002 р. були «Настанова фінансовим установам по відстеженню фінансування терористів» та Всесвітні принципи по відмиванню (легалізації) грошей для приватних банків, що визначили міжнародні стандарти в зазначеній сфері.

Україна, яка ставить перед собою перспективу входження у Європейський Союз, поступово створює умови для реформування національного законодавства. Зокрема, в грудні 2001 р. був прийнятий Указ Президента України «Про заходи щодо запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом». А в зв’язку з тим, що Україну у вересні 2001 р. FATF було внесено до списку країн, що не співпрацюють у сфері боротьби з відмиванням грошей, КМ України було визначено ряд відповідних заходів органів державної влади, в т.ч. СБУ, МВС, ДПА, НБУ, Мінфіну тощо2. Серед таких заходів – вимога посилити контроль за діяльністю банків та інших фінансових установ, що здійснюють первинний фінансовий контроль у частині повного забезпечення ідентифікації їх клієнтів, які проводять сумнівні та значні операції, своєчасного надання уповноваженим державним органам згідно із законодавством, що регулює питання боротьби з організованою злочинністю, інформації про такі операції. З 2002 р. в Україні створено спеціалізований орган – Державний департамент фінансового моніторингу, який діє на підставі відповідної постанови КМ України1 і якому банківські установи повинні передавати інформацію щодо сумнівних операцій. У межах зазначених заходів 29 травня 2002 р. було прийнято Постанову КМ України №700 «Про визначення критеріїв віднесення операцій до сумнівних та незвичних» і пов’язану з нею постанову Правління НБУ №164 «Про схвалення «Методичних рекомендацій з питань розроблення банками України програм з метою протидії легалізації (відмиванню) грошей, отриманих злочинним шляхом» від 30.04.2002 р. В постанові НБУ вказувалося, зокрема, що легалізація доходів, одержаних злочинним шляхом, становить серйозну небезпеку для розвитку національної економіки та послаблює міжнародний авторитет України.

У разі визначення операції як сумнівної банки зобов’язані повідомити про неї правоохоронні органи. Повідомлена банком інформація може бути підставою для порушення оперативно-розшукової справи. Згідно з рекомендаціями НБУ банки мають призначити спеціальну особу або спеціальний відділ для роботи з сумнівними операціями. Відповідно до вимог НБУ інформація повинна надходити оперативно, не пізніше, ніж увечері наступного дня після проведення операції, яка викликає сумнів працівника банку. Останній отримав розширені права – фактично до тимчасового зупинення переказу грошових коштів за такою операцією.

На виконання законів України «Про Національний банк України», «Про банки і банківську діяльність», «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом» з метою запобігання використання банківської системи для легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, Національним банком України розроблено Положення про здійснення банками фінансового моніторингу, затверджене постановою Правління НБУ від 14.05.2003 р. №189.

Слід зазначити, що в банківській системі поява цих актів сприймається неадекватно, оскільки у банків виникають додаткові витрати на створення відповідних служб та на обробку інформації про сумнівні операції, які фактично проходять через банк транзитом. Не чітко сформульовані і ознаки сумнівних операцій, що може викликати неузгодженість у діях банківських працівників, правоохоронних органів та клієнтів, що перевірятимуться.

Законодавче визначення сумнівних операцій та запобігання легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом, було подано в законах України. Закон України «Про банки і банківську діяльність» у ст. 63 під легалізацією грошей, набутих злочинним шляхом, визнав внесення до банку грошей чи іншого майна, набутих з порушенням вимог законодавства України, або переказ таких грошей чи майна через банківську систему України з метою приховання джерел походження цих коштів чи створення видимості їх легальності. Згідно зі ст. 64 цього ж Закону на банки було покладено обов’язок ідентифікації осіб, які здійснюють безготівкові розрахунки за угодами на суми, що перевищують еквівалент 50 тис. євро, або угоди з готівкою на суми, що перевищують еквівалент 10 тис. євро за офіційним курсом гривні до іноземної валюти, встановленим НБУ. Банки зобов’язані ідентифікувати також осіб, які здійснюють розрахунки за угодами на суму меншу, ніж вищезазначена, якщо угода явно пов’язана з іншою угодою і загальна сума сплати за цими угодами перевищує встановлену межу, або у разі обґрунтованої підозри в тому, що кошти набуті злочинним шляхом.

Згідно зі ст. 18 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» фінансові установи зобов’язані повідомляти відповідні уповноважені державні органи про сумнівні та незвичні операції своїх клієнтів. Таке повідомлення здійснюється без інформування осіб, яких стосується відповідне повідомлення. Посадові особи фінансової установи у випадку неповідомлення про сумнівні та незвичні операції несуть відповідальність, установлену законом. Фінансові установи та їх посадові особи не несуть відповідальності за порушення комерційної таємниці внаслідок повідомлення про сумнівні та незвичні операції. Фактично у разі завдання збитків від проведення перевірки або оперативних дій правоохоронних органів внаслідок отриманої інформації про сумнівні операції підприємець має право оскаржити дії контролюючих або правоохоронних органів, а не дії банків з надання інформації.

Прийняті Україною в останні роки підзаконні акти не змогли чітко визначити вимоги щодо віднесення операцій до сумнівних. Залишається проблемою обробка інформації, отриманої від банківських установ, щодо визнання операцій сумнівними та встановлення відповідальності за її розголошення з боку державних органів. Ці фактори сприяли прийняттю 28 листопада 2002 р. відповідного Закону «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом», в який 24 грудня 2002 р. були внесені деякі зміни.

Однак у експертів Світового ринку й FATF прийнятий Закон викликав ряд суттєвих зауважень, що потягло за собою розгляд Верховною Радою України змін до змісту цього, а також інших законів України. 16 січня 2003 р. були внесені зміни в Кримінальний та Кримінально-процесуальний кодекси України. 6 лютого 2003 р. було прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законів України з питань запобігання використанню банків та інших фінансових установ з метою легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом», згідно з яким грошовий ценз операцій, що підлягають фінансовому моніторингу, знижений з 300 до 80 тис. грн.