Банківське право України - Навчальний посібник (Фомін Г.Ф.)

§1. форми розрахунків у господарському обігу україни

Банківські розрахунки у господарському обігу України, відповідно до ст. 51 Закону України «Про банки і банківську діяльність», юридичні та фізичні особи здійснюють готівкою та у безготівковій формі через установи банків відповідно до правил виконання касових та розрахункових операцій, затверджених Національним банком України.

Регулювання готівкового обігу між суб’єктами господарювання здійснюється на підставі постанови Правління НБУ від 19.02.2001 р., якою затверджені Положення про ведення касових операцій у національній валюті України та Інструкція про організацію робіт з готівкового обігу установами банків України», Указу Президента України «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівкою» від 12.06.1995 р. зі змінами та доповненнями. А загальні правила і форми безготівкових розрахунків визначаються Інструкцією про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженою постановою Правління НБУ від 21.01.2004 р. та Інструкцією про міжбанківські розрахунки в Україні, затвердженою постановою Правління НБУ від 27.12.1999 р. зі змінами та доповненнями.

Основний зміст розрахункових правовідносин розкривається в принципах, на яких базується організація безготівкових розрахунків, зокрема:

підприємства всіх форм власності повинні зберігати свої грошові кошти – як власні, так і позичкові на рахунках в установах банку, за винятком залишків готівки в їх касах у межах встановленого банком ліміту;

господарюючі суб’єкти мають право вибирати форму розрахунків та способу платежу з числа передбачених чинним законодавством;

момент здійснення платежу повинен бути максимально наближений до відвантаження товарів, виконання робіт чи надання послуг;

платежі з рахунка підприємства здійснюються банком за згодою власника рахунка і з дотриманням черговості, встановленої керівництвом підприємства, та розрахункової і договірної дисципліни;

господарюючі суб’єкти мають право вибору банків для відкриття поточних та депозитних рахунків.

Інструкцією про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, п. 1.13, визначено, що при здійсненні розрахунків може застосовуватися акредитивна, інкасова, вексельна форма розрахунків, а також форма розрахунків за розрахунковими чеками та з використанням розрахункових документів на паперових носіях та в електронному вигляді. Цією Інструкцією, а також іншими нормативно-правовими актами Національного банку України встановлено правила використання під час здійснення розрахункових операцій платіжних інструментів у формі:

меморіального ордера;

платіжного доручення;

платіжної вимоги-доручення;

платіжної вимоги;

розрахункового чека;

акредитива.

банківських платіжних карток;

векселів.

Клієнти банків для здійснення розрахунків самостійно обирають платіжні документи (за винятком меморіального ордера) і зазначають їх під час укладення договорів.

Розрахункові документи складаються на спеціальних бланках, за винятком платіжного доручення платника, що складається в довільній формі. Усі текстові елементи мають бути виконані українською мовою.

Відповідальність за правильність заповнення реквізитів розрахункового документа, у тому числі номерів рахунків і кодів банків, суми податку на додану вартість і кодів бюджетної класифікації, несе особа, яка оформила цей документ і подала його до обслуговуючого банку.

Розрахункові документи, в яких перевірені реквізити заповнено з порушенням вимог, повертаються банком, що здійснив їх перевірку, без виконання.

Клієнт, виходячи з технічних можливостей своїх та обслуговуючого банку, може подавати до банку розрахункові документи як на паперових носіях, так і у вигляді електронних розрахункових документів, що передбачається в договорі між клієнтом та банком про розрахунково-касове обслуговування.

Якщо до банку надійшли разом кілька розрахункових документів, то під час їх виконання додержується такий пріоритет: спочатку виконуються платіжні вимоги, оформлені на підставі рішень судів, потім – розрахункові документи на сплату платежів до бюджетів, після цього – платіжні вимоги, оформлені на підставі інших виконавчих документів. Усі інші документи виконуються у порядку їх послідовного надходження.

Найбільш поширеною правовою формою безготівкового розрахунку є платіжне доручення, яке оформлюється платником за спеціальною формою. Сутність цієї форми полягає в тому, що на бланку відповідної форми власник рахунка дає розпорядження банку, що його обслуговує, на перерахування визначеної суми зі свого рахунка на рахунок одержувача коштів за поставлену продукцію чи надані послуги. Платіжне доручення приймається банком платника до виконання протягом десяти календарних днів з дати його виписки.

Платіжне доручення застосовується в розрахунках:

за фактично відвантажену (продану) продукцію (виконані роботи, надані послуги тощо);

у порядку попередньої оплати;

для завершення розрахунків за актами звірки взаємної заборгованості підприємств;

для перерахування підприємствами сум, які належать фізичним особам (заробітна плата, пенсії тощо), на їх рахунки, що відкриті в банках;

для сплати податків і зборів (обов’язкових) платежів до бюджетів та державних цільових фондів і ін.

Платіжні доручення у довільній формі застосовуються під час розрахунків у разі:

періодичного перерахування платникам фіксованих сум одним і тим самим одержувачам коштів;

перерахування підприємством заробітної плати, пенсії на особисті рахунки одержувачів;

інших випадків відповідно до чинного законодавства та укладених договорів.

Розрахунки із застосуванням платіжних вимог-доручень можуть застосовуватися в розрахунках усіма учасниками безготівкових розрахунків. Платіжна вимога-доручення – це вимога постачальника до платника оплатити на підставі надісланих йому розрахункових та відвантажувальних документів вартість поставленої продукції; виконаних робіт, наданих послуг. Платіжна вимога-доручення складається з двох частин:

верхня частина – вимога – оформлюється одержувачем коштів і передається безпосередньо платнику не менш ніж у двох примірниках;

нижня частина – доручення платника своєму банку про перерахування з його рахунка зазначеної суми до оплати.

Банк платника приймає вимогудоручення від платника протягом 20 календарних днів з дати оформлення її одержувачем. Платіжна вимога-доручення повертається без виконання, якщо сума, що зазначена платником, перевищує суму, що є на рахунку платника.

З метою скорочення розрахунків за отримані товари, виконані роботи та надані послуги підприємствами та фізичними особами використовуються розрахункові чеки. Розрахункові чеки використовуються тільки для безготівкових перерахувань.

Для гарантованої оплати розрахункових чеків чекодавець бронює кошти на окремому аналітичному рахунку у банку-емітенті. Чекову книжку на ім’я чекодавця банк-емітент видає на суму, що не перевищує залишок коштів на рахунку чекодавця. Строк дії чекової книжки – один рік, розрахункового чека, який видається фізичній особі для одноразового розрахунку, – три місяці. Депонування коштів на окремому рахунку забезпечує гарантування правової форми оплати за допомогою чеків.

Банківські правила передбачають обов’язкові реквізити, які повинен мати кожний чек: назву – «розрахунковий чек»; назву власника чекової книжки (для фізичної особи - прізвище, ім’я, по батькові, реквізити паспорта) та номер його рахунка; назву банку-емітента і його номер МФО; ідентифікаційні коди чекодавця та чекодержателя за Єдиним державним реєстром підприємств та організацій в Україні, для фізичних осіб – ідентифікаційні номери, назву чекодержателя, доручення чекодавця банку-емітенту сплатити конкретну суму; призначення платежу; число, місяць та рік складання чека, місце складання чека; підписи чекодавця та відбиток печатки (юридичної особи). Чек, на якому відсутній будь-який із реквізитів, вважається недійсним і повертається банку-чекодавцю без виконання.

Забороняється передавання розрахункового чека або чекової книжки власником будь-якій іншій особі, а також підписання незаповнених бланків розрахункового чека і проставлення на них відбитка печатки юридичними особами.

За бажанням фізичної особи розрахунковий чек може виписуватися на ім’я іншої особи, яка в цьому випадку стає його власником.

Видача розрахункових чеків на пред’явника не проводиться.

Приймаючи розрахунковий чек до оплати за товари, виконані роботи чи надані послуги, чекодержатель перевіряє:

відповідність його встановленому зразку;

правильність заповнення;

відсутність виправлень;

відповідність суми корінця чека сумі, зазначеній на самому чеку;

строк дії;

достатність залишку ліміту за чековою книжкою для оплати чека;

наявність на ньому чіткого відбитка штампа або печатки банку та даних чекодавця.

Після цього чекодержатель установлює особу пред’явника розрахункового чека за документом, що її посвідчує. Після зазначеної перевірки чекодержатель відрізає розрахунковий чек від корінця, ставить на звороті чека та корінці календарний штамп і підписує чек, а також робить відмітку у відомості про прийняття до оплати розрахункового чека.

Чекодержатель здає в банк розрахункові чеки разом з примірниками реєстру чеків. Прийняті на інкасо розрахункові чеки обліковуються за відповідним позабалансовим рахунком групи «Документи та цінності, що прийняті і відіслані на інкасо». Умови інкасування розрахункових чеків мають зазначатися в договорі на розрахунково-касове обслуговування клієнтів.

При зарахуванні за призначенням банком чекодержателя коштів, що надходять за оплаченим розрахунковим чеком, сума цього чека списується з відповідного позабалансового рахунка «Документи та цінності, що прийняті і відіслані на інкасо».

Невиконані розрахункові чеки після закінчення строку дії чекової книжки або використання ліміту підлягають поверненню до банку-емітента, який їх погашає. За бажанням клієнта банк може продовжити строк дії чекової книжки або клієнт може поповнити її ліміт у разі його використання.

Чекодавець має періодично перевіряти правильність використання уповноваженими ним особами розрахункових чеків і відповідність оплачених розрахункових чеків документам постачальника, на оплату яких вони видавались.

У разі відмови банку-емітента оплатити розрахунковий чек чекодержатель має право пред’явити до чекодавця претензію в установленому порядку, а в разі часткового або повного відхилення чекодавцем – звернутися з позовом до суду.

Чекодавець, якому видана чекова книжка (розрахунковий чек), відповідає за неправильне використання розрахункових чеків, за збитки у разі передавання чекової книжки або окремих розрахункових чеків іншій особі, втрати або крадіжок, а також через зловживання осіб, уповноважених на підписання розрахункових чеків.

У разі порушення клієнтом порядку розрахунків розрахунковими чеками банк може позбавити його права користування цим платіжним інструментом, якщо це передбачено умовами договору про розрахунково-касове обслуговування.

У платіжному обороті України використовуються розрахунки за акредитивами, умови та порядок проведення яких передбачаються в договорі між бенефіціаром і заявником акредитива.

Акредитив за своєю природою є договором, що відокремлений від договору купівлі-продажу або іншого контракту, на якому він може базуватися. За операціями з акредитивами всі зацікавлені сторони мають справу тільки з документами, а не з товарами, послугами або іншими видами виконання зобов’язань, з якими можуть бути пов’язані ці документи. Розрахунки за акредитивами регулюються Уніфікованими правилами та звичаями для документарних акредитивів у редакції 1993 р. (публікація Міжнародної торгової палати №500) та Інструкцією НБУ «Про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті».

Банк-емітент може відкривати такі види акредитивів:

непокритий – акредитив, оплата за яким, у разі тимчасової відсутності коштів на рахунку платника, гарантується банком-емітентом за рахунок банківського кредиту;

покритий – акредитив, для здійснення платежів за яким завчасно бронюються кошти платника в повній сумі на окремому рахунку в банку.

Акредитив може бути відкличним або безвідкличним, про що повинно зазначатися на кожному акредитиві. У разі відсутності такої відмітки акредитив вважається безвідкличним.

Відкличний акредитив може бути змінений або анульований банком-емітентом у будь-який час без попереднього повідомлення бенефіціара, на відміну від безвідкличного акредитива, який може бути анульований або умови якого можуть бути змінені за згодою на це бенефіціара.

Безвідкличний акредитив – це тверде зобов’язання банку-емітента сплатити кошти в порядку та в строки, визначені умовами акредитива. Умови акредитива є дійсними для бенефіціара, поки він письмово не повідомить про згоду на внесення змін до них банку, який авізував йому ці зміни.

Відносини між банком-емітентом та авізуючим або виконуючим банком регулюються договорами, в яких передбачається розмір комісійних за авізування та інші витрати, пов’язані з відкриттям і виконанням акредитива, відповідальність сторін щодо оплати документів згідно з умовами акредитива тощо.

Для відкриття акредитива клієнт подає обслуговуючому банку-емітенту заяву, яка містить умови акредитива, і складається так, щоб, з одного боку, вони давали змогу банком без ускладнень їх проконтролювати, з іншого – забезпечували б інтереси сторін, які використовують акредитив. Акредитив має містити ті умови, які банк може перевірити документально.

Акредитив вважається відкритим після того, як здійснено відповідні бухгалтерські записи за рахунками та надіслано повідомлення про відкриття та умови акредитива бенефіціару.

Після відвантаження продукції, надання послуг тощо бенефіціар подає виконуючому банку потрібні документи, що передбачені умовами акредитива, разом з реєстром за акредитивом.

Після ретельної перевірки поданих бенефіціаром документів і відповідності їх умовам акредитива банк проводить виплату акредитива. Якщо своєчасно одержати кошти з рахунка заявника акредитива неможливо, то банк-емітент до вирішення цього питання згідно з умовами договору обліковує заборгованість заявника акредитива за балансовим рахунком, що призначений для обліковування короткострокових кредитів. Одночасно банк-емітент списує з відповідного позабалансового рахунка, що призначений для обліку акредитивів, ту суму, що була виписана за акредитивом бенефіціару.

У день закінчення строку дії акредитива, кошти за яким заброньовані у виконуючому банку, останній списує кошти з аналітичного рахунка «Розрахунки за акредитивами» та перераховує в банк-емітент на рахунок, з якого вони надійшли. Виплати за акредитивом готівкою не допускаються.

На банк покладається контроль за дотриманням умов акредитування. Претензії до бенефіціарів, крім тих, що виникли з вини банку, розглядаються без участі банку.

Відносно новою формою безготівкових розрахунків в Україні є вексель. Правове застосування векселя як платіжного інструменту визначається Законом України «Про обіг векселів в Україні» від 5.04.2001 р.

Векселі поділяються на прості та переказні і можуть бути виставлені як у національній, так і в іноземній валюті. Простий вексель – це документ, який містить просте і нічим не обумовлене зобов’язання векселедавця сплатити власнику векселя в зазначений строк визначену суму. Переказний вексель – це складений за суворо визначеною формою документ, який містить письмовий наказ векселедавця, адресований платнику, сплатити третій особі певну суму грошей у зазначений строк. Платник стає боржником за векселем лише після того, як акцептує вексель, тобто дає згоду на його оплату, поставивши на ньому свій підпис.

Останнім часом у безготівкових розрахунках поширюються розрахунки платіжними картками. Згідно з Положенням НБУ «Про порядок емісії платіжних карток і здійснення операцій з їх застосуванням», затвердженим Правлінням НБУ від 27 серпня 2001 р., банківська платіжна картка – це пластиковий ідентифікаційний засіб, за допомогою якого утримувачу картки надається змога здійснювати операції оплати за послуги чи товари та отримувати готівку.

Розрізняють такі види банківських пластикових карток:

власна, яка надає змогу фізичній особі розпоряджатися власним картковим рахунком;

корпоративна, яка дає змогу фізичній особі розпоряджатися картковим рахунком юридичної особи;

– дебетна, яка дає змогу розпоряджатися картковим рахунком у межах залишку коштів на ньому;

кредитна, яка дає змогу здійснювати операції за дебетом картрахунка в межах установленого банком-емітентом ліміту кредиту.

Учасником платіжної системи може стати фізична або юридична особа, яка має договірно-правові відносини з членами платіжної системи, тобто з юридичними особами, які одержали ліцензію міжнародної платіжної системи на емісію карток цієї системи та на їх обслуговування і відповідно до законодавства України мають право здійснювати на території України зазначені операції.