Банківське право України - Навчальний посібник (Фомін Г.Ф.)

§1. правова природа банківського рахунка та банківського вкладу

Згідно з чинним законодавством юридичні та фізичні особи, що здійснюють підприємницьку діяльність, розрахунки між собою повинні здійснювати, як правило, у безготівковій формі за допомогою банківських рахунків. Відносини, які виникають між банками та його клієнтами в результаті відкриття та функціонування рахунка, поділяють на відносини зі зберіганням у банку коштів клієнта на депозитних рахунках та відносини зі здійсненням розрахункових операцій банком за дорученням клієнта за допомогою поточних рахунків.

Під час внесення вкладу в банк між ним та його клієнтом укладається відповідний договір. Ці договірні відносини об’єднуються відповідною єдністю змісту, оскільки укладаються в інтересах обох сторін. Банк приймає від клієнта певну грошову суму, якою має намір розпоряджатися на свій розсуд, зобов’язується повернути цю суму у встановлений строк або на першу вимогу клієнта з урахуванням обумовлених відсотків.

Як правовий інститут банківський рахунок за своїм змістом та правовою природою поєднує в собі публічно-правові та приватноправові елементи. З відкриттям банківського рахунка відносини виникають не тільки між сторонами договору – банком і клієнтом, а й між банком та державою, клієнтом і державою.

Інститут банківського рахунка включає в себе:

по-перше, сукупність правових норм, що регламентують правову природу, зміст, мету банківського рахунка, пов’язані з ним права та обов’язки різних осіб, систему правовідносин, що виникають у зв’язку з відкриттям банківського рахунка;

по-друге, договір банківського рахунка, який відповідно до норм цивільного права є угодою про встановлення прав та обов’язків клієнта і банку;

по-третє, правовідносини, що реально виникають між сторонами договору банківського рахунка, між банком і державою, а також операції, які здійснюються за рахунком.

Відповідно до ст. 1066 ЦК України, за договором банківського рахунка банк зобов’язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові, грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

За договором банківського вкладу банк, який прийняв від вкладника або для нього грошову суму, що надійшла, зобов’язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором

Доцільно провести відмежування договору банківського вкладу від договору банківського рахунка.

І за одним і за іншим договором банк відкриває клієнту відповідний рахунок. Договір банківського рахунка є відплатним так само, як і договір банківського вкладу, і той і інший договір передбачає повернення грошових коштів банком по закінченню строку договору. У зв’язку з цим, що заборона на перерахування грошових коштів, які знаходяться у вкладах, спрямована лише на юридичних осіб, можна говорити про те, що сторони як договору банківського рахунка, так і договору банківського вкладу вправі здійснювати розрахунки за допомогою переказу грошових коштів, які знаходяться у вкладах. Можна продовжити перерахування схожості даних договорів, однак значно більший інтерес становлять відмінні риси.

В літературі, яка аналізує операції банків інших країн, вказано на різницю між вкладом і рахунком. Що стосується вкладів, то вони являють собою разовий внесок певної суми грошей у банк на депозит і її разове вилучення. За вкладами, на відміну від поточних рахунків, немає руху надходжень і платежів. За ними банк не здійснює платежів та розрахунків.

Відмежування цих двох категорій правовідносин слід шукати в самій сутності даних договорів. Банківський вклад являє собою різновид позики, де позикодавцем виступає вкладник, а позичальником – банк. Проведення розрахункових операцій за вкладом не є суттю договору, а є побічною послугою. Від цього сутність правовідносин не змінюється.

У договорі банківського рахунка, навпаки, проведення операцій розрахунку є його сутністю, а нарахування відсотків на залишок може бути присутнім, а може й не бути. Знову ж таки сутність договору це не змінює.

Таким чином, сторони порівнюваних договорів мають відмінні цілі, їх інтереси спрямовані на отримання відмінних за правовою природою майнових благ: послуг в одному випадку та прибутку – в другому випадку.

Питання, що стосуються договору банківського рахунка, напрацьовані практикою та узагальнені теорією. Цивільним кодексом передбачено, що за договором банківського рахунка банк зобов’язується прийняти та зарахувати на відкритий клієнтом рахунок кошти, що надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування та видачу відповідних сум з рахунка та здійснювати інші операції за рахунком. Банк може використовувати наявні на рахунку кошти, але не має права визначати та контролювати напрямки використання коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені законом або договором, обмеження його права розпоряджатися коштами на свій розсуд.

Обов’язок вести рахунок клієнта полягає в тому, що банк зобов’язаний зберігати грошові кошти на рахунку клієнта, тобто вести облік коштів клієнта, що надходять на рахунок та списуються з рахунка.

Обов’язок своєчасно і правильно здійснювати розрахункові операції передбачає виконання доручень клієнта щодо здійснення платежів та зарахування сум, що надходять на рахунок, а також дотримання банком встановленої законодавством черговості платежів. Черговість платежів – це визначення законодавством послідовності здійснення платежів з рахунків у банках за кількома грошовими зобов’язаннями, строк виконання яких вже настав. Банківські рахунки повинні розглядатися, перш за все, як форма підприємницької діяльності, у якої є свої правила здійснення. З цього погляду банківський рахунок є одним із компонентів виключно банківської діяльності, що означає недопустимість ведення банківських рахунків іншими суб’єктами, а також зумовлює публічний характер самого договору банківського рахунка, який для банку є обов’язковим.

Належність банківського рахунка до підприємницької діяльності означає також стандартизацію видів і умов банківських рахунків, які розробляються на рівні кожного банку в межах діючих нормативних вимог.

Зі специфіки правовідносин, що регулюють відкриття та ведення банківського рахунка, в яких переплітаються диспозитивні та імперативні норми, випливають особливості укладення договору банківського рахунка, порядку відкриття рахунка. Вони визначаються не лише домовленістю сторін і локальними правилами комерційного банку, а й досить жорстко регулюються законами України, указами Президента України і нормативно-правовими актами Національного банку України. Це передусім зумовлено фіскальними цілями, оскільки рух коштів на рахунках легше проконтролювати і разом з тим відстежувати сплату податків, з рахунків зручно стягувати фінансові зобов’язання перед бюджетами та державними цільовими фондами. Тому законодавством становлюються обов’язки для банку і клієнта, які не зовсім випливають зі змісту договору про відкриття рахунка і встановлюють певні умови, що не залежать від волевиявлення сторін.

Так, згідно з Законом України «Про внесення до деяких законів України змін щодо відкриття банківських рахунків» від 16.12.1997 р. суб’єктам господарювання було надано право відкривати декілька рахунків у будь-яких банках на свій вибір і за згодою цих банків у порядку, що встановлюється Національним банком України. Лібералізація порядку відкриття рахунка зумовлювалась умовами переходу до ринкової економіки, необхідністю забезпечення інтересів клієнтів у разі поганого фінансового стану банку, шляхом надання їм можливості розподілу своїх коштів між банками для підвищення гарантії їх збереження.

Відповідно до п. 7 ст. 11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» від 05.02.1998 р. зі змінами та доповненнями встановлена відповідальність банків і суб’єктів підприємницької діяльності за неповідомлення про відкриття або закриття рахунка у вигляді стягнення 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Отже, відкриттю рахунка і відповідно укладенню договору банківського рахунка з юридичною чи фізичною особою – суб’єктом підприємницької діяльності обов’язково передує взяття її на податковий облік і надання копії документа на підтвердження цього факту, а відкриття та закриття рахунка зумовлює обов’язок повідомити про це податковий орган.

З відкриттям рахунків на банки покладаються певні контрольні функції і обов’язки перед державними органами та третіми особами, що виходять за межі суто договірних відносин між комерційними банками і клієнтами. Цей порядок ретельно регламентується Інструкцією про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній і іноземних валютах, затвердженою постановою Правління НБУ від 12.11.2003 р. № 492. Інструкція розроблена відповідно до Господарського кодексу України, Цивільного кодексу України, законів України «Про Національний банк України», «Про банки і банківську діяльність», «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом», «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні» та інших законодавчих актів України та нормативно-правових актів НБУ і регулює правовідносини, що виникають під час відкриття банками, їх відокремленими структурними підрозділами поточних і вкладних (депозитних) рахунків у національній та іноземних валютах суб’єктам господарювання, фізичним особам, іноземним представництвам, нерезидентам-інвесторам, виборчим блокам політичних партій.