§ 3. предмет і метод екологічного права

Визначення предмета  будь-якої  галузі  права  можливе за допомогою  виявлення його кола  суспільних  відносин, які його і утворюють. Саме предмет, на думку багатьох на- уковців, виділяє  екологічне право в галузь права.

Предмет екологічного права – це суспільні відносини в сфері охорони і поліпшення навколишнього природного се- редовища, раціонального використання та відтворення при- родних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки.

Вищезазначене визначення свідчить, що ядром регу- льованих суспільних відносин є людські суспільні відноси- ни в галузі взаємодії  суспільства  й навколишнього серед- овища.  Вони,  безумовно,  мають  специфіку – виникають,

змінюються  й припиняються із приводу охорони довкілля й раціонального природокористування, забезпечення еко- логічної безпеки. Такого роду відносини не регулюються жодною галуззю права.

Крім того, екологічні відносини носять виробничий харак- тер, оскільки найбільшим забруднювачем навколишнього се- редовища є виробнича  сфера діяльності. У процесі здійснен- ня трудової  діяльності  на підприємстві людина  є головним учасником антропогенного забруднення середовища.

Видами  екологічних  правовідносин є природоресурсо- ві, природоохоронні та  антропоохоронні правовідносини (рис. 1.2).

Види екологічних правовідносин

Природоре- сурсові, які виникають  з приводу ра- ціонального використання та відтворення природних  ре- сурсів: земель, вод, лісів, надр, атмосфери, фауни, рослин нелісового по- ходження

Природоохоронні, які виникають  з приводу охорони природних об’єктів: навколиш- нього природного се- редовища, природних ресурсів, територій природно-заповідного фонду, природних комплексів, ландша- фтів, виключної  (мор- ської) економічної зони, континентально- го шельфу тощо

Антропоо- хоронні, які виникають  з приводу охо- рони життя та здоров’я люди- ни від екологіч- ної небезпеки (ядерної, радіа- ційної, санітар- ної, харчової та ін.)

Рис. 1.2. Види екологічних правовідносин

Метод  правового  регулювання – це спосіб  правового впливу на суспільні відносини  з боку держави. Він має до- поміжне значення  у вирішенні  проблеми  самостійності  га- лузі права.

З позиції  екологічного  права  методи   правового ре- гулювання розглядаються  як встановлені нормами  права способи, прийоми  і засоби  правового впливу  на  відносини, що виникають  у галузі охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання та відтворення природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки.

Методам екологічного  права притаманні  важливі  озна- ки (рис. 1.3).

Ознаки методів екологічного права

стосуються тільки юридичних норм

забезпечують єдність правового регулювання

гарантуються  у необхідних випад- ках засобами дер- жавного примусу

Рис. 1.3. Ознаки методів екологічного права

Предмет  і метод екологічного  права повинні  мати пев- ну єдність та спільність. Відрив способів впливу від змісту регульованих суспільних  відносин негативно позначається на ефективності правового регулювання.

Основними методами правового регулювання екологіч- них відносин є імперативний та диспозитивний (рис. 1.4).

Основні  методи екологічного права

імперативний            диспозитивний

рекомендаційний      санкціонуючий

делегуючий

Рис. 1.4. Основні  методи екологічного права

Імперативний метод  передбачає  владний  вплив на учасників суспільних відносин без права вибору1. Він ви- ражається у встановленні обов’язкових приписів і заборон. Встановлення обов’язкових приписів  становить  значну питому  вагу в екологічному  праві, оскільки  інтереси  при- родокористувачів не завжди збігаються з екологічними інтересами держави. Тому законодавством для природо- користувачів закріплені відповідні  обов’язки  залежно  від цільового використання природних  ресурсів.

Диспозитивний метод  навпаки  передбачає  варіанти поведінки  учасників  суспільних  відносин як рівноправних сторін2. Диспозитивний метод правового регулювання,  у свою чергу,  поділяють  на рекомендаційний, санкціоную- чий і делегуючий.

Рекомендаційний метод передбачає надання можливості альтернативної поведінки  суб’єктам екологічних  правовід- носин залежно від поставленої  мети. Зокрема, у ст. 140 Зе- мельного кодексу України серед підстав припинення права власності на земельну ділянку закріплено добровільну від- мову від цього права власника  ділянки,  тобто власник  має право  вибору: використовувати земельну  ділянку  за при- значенням або відмовитися від неї.

Санкціонуючий метод виявляється у тому, що рішення про реалізацію повноважень суб’єкт екологічних право- відносин приймає самостійно, але воно набуває юридичної сили лише після затвердження його відповідним компе- тентним органом. Наприклад, у ст. 100 Земельного кодек- су України  передбачено порядок встановлення земельних сервітутів  і зазначено,  що сервітут встановлюється за до- мовленістю  між власниками сусідніх  земельних  ділянок

1  Юридична  енциклопедія. – Т. 3. – К.: Вид-во «Українська ен- циклопедія», 2001. – С. 617.

2  Юридична  енциклопедія. – Т. 3. – К.: Вид-во «Українська енци- клопедія», 2001. – С. 617.

на основі договору чи рішення суду, але право сервітуту виникає  після його державної  реєстрації  в порядку,  вста- новленому  для державної  реєстрації  прав на земельну  ді- лянку.

Делегуючий  метод виражається в наданні  прав  і сво- бод суб’єктам екологічних правовідносин щодо того чи іншого кола правомочностей. Так, водокористувачі мають право  використовувати водні  об’єкти  на  умовах  оренди (ст. 43 Водного кодексу України); громадяни  та юридичні особи, які мають у приватній  власності  ліси, мають право продавати  або іншим  шляхом  відчужувати відповідно  до закону земельну лісову ділянку (ст. 14 Лісового кодексу України).