§ 3. міжнародна відповідальність за екологічні правопорушення. вирішення міжнародних екологічних спорів

Проблема  міжнародної  відповідальності в галузі  еко- логії є однією із складних  в міжнародному праві та не має однозначного  вирішення в практиці  міжнародного спілку- вання.

Поняття міжнародно-правової відповідальності за екологічні правопорушення можна розглядати у широ- кому  та вузькому  розумінні.  Так,  у широкому розумінні змістом цього поняття є юридичний обов’язок суб’єкта пра- вопорушення ліквідувати наслідки шкоди, завданої іншому суб’єкту міжнародного права в результаті порушення норм чинного міжнародного екологічного законодавства. У свою чергу, у вузькому розумінні – це юридичні наслідки, що на- стають для суб’єкта міжнародного права в результаті  по- рушення ним міжнародних еколого-правових зобов’язань.

Суб’єктами відповідальності в міжнародному еко- логічному праві  є держави (безпосередньо винні, співучас- ники, пособники); міжурядові організації; спеціальні суб’єкти міжнародного права; фізичні особи, які мають офіційний державний статус.

Для міжнародного екологічного права характерна  неве- лика  кількість  міжнародних  конвенцій,  договорів  та угод, які передбачають міри відповідальності. Як правило, в них не встановлюють конкретні  санкції  за вчинене  екологічне правопорушення. Проте деякі міжнародні акти в галузі еко- логії достатньо ґрунтовно врегульовують відповідальність.

Так, Брюссельська конвенція про цивільну відпові- дальність за шкоду  від забруднення нафтою (1969  р.) установила  об’єктивну відповідальність судновласників за шкоду від забруднення нафтою, яку заподіяно  у територі- альних водах прибережної  держави  суднами, що належать державі, яка підписала  Конвенцію.  Власник  судна відпові- дає за всяку шкоду, яка виникла  від забруднення моря (ви- тік або злив нафти).

Дана Конвенція передбачає  обов’язкове страхування відповідальності за збиток від забруднення під час пере- везення судном більше 2000 т нафти наливом. Альтерна- тивою страхуванню  може бути банківська  гарантія або сві- доцтво, видане  міжнародним компенсаційним фондом,  на суму, що відповідає межі відповідальності, яка встановлена Конвенцією.  Кожному  судну, що виконало  цю вимогу, ви- дається свідоцтво. При його відсутності судну може бути заборонено заходити або залишати порт держави – учасни- ці Конвенції.

У Брюссельській конвенції  встановлена межа відпові- дальності рівна 210 млн. умовних золотих франків (2 тис. франків  за 1 зареєстровану тонну  вмісту судна).  Власник судна може бути звільнений від відповідальності, якщо до- веде, що збиток: а) є результатом воєнних дій, ворожих дій

або стихійного  явища; б) був цілком викликаний дією або бездіяльністю  третіх осіб з наміром завдати шкоди або був цілком  викликаний недбалістю  чи іншою неправомірною дією уряду або іншого органу влади, відповідального за до- держання  в порядку вогнів і інших навігаційних засобів.

Згідно  із Конвенцією про  цивільну відповідальність за  шкоду  від  забруднення нафтою в  результаті роз- відки  або розробки мінеральних ресурсів морського дна (1976 р.) «оператором» визнається особа, яка має чи не має ліцензію, призначена  в якості оператора в цілях Конвенції контролюючою державою, а при відсутності такого призна- чення здійснює загальний  контроль  за діяльність,  що про- водиться на установці. Оператор  має право обмежити свою відповідальність відповідно  до Конвенції  по відношенню до кожної установки та кожного інциденту сумою в 30 млн. визначених  грошових одиниць.

Ст.  3 Конвенції про  додаткове відшкодування за ядерний збиток (1997  р.)  регламентує кошти,  якими  за- безпечується відшкодування ядерного збитку за кожний інцидент, а саме:

a) i) відповідальна за установку держава забезпечує на- явність 300 млн. СПЗ1 або більшої суми, яку вона могла кон- кретно вказати  депозитарію  в будь-який час до ядерного ін- циденту, або перехідної суми відповідно до підпункту «ii»;

ii)   договірна сторона може встановити  максимум на 10 років від дня відкриття для підписання даної Конвенції пе- рехідну суму не менш 150 мільйонів СПЗ відносно ядерно- го інциденту, що відбувся в цей період.

b)   понад суму, яка надається  відповідно  до підпункту

«a», договірні сторони виділяють державні фонди відповід- но до формули, наведеної в статті IV.

1   «Спеціальні права  запозичення» (СПЗ)  –  це  розрахункова одиниця,  яка визначається Міжнародним валютним  фондом та ви- користовується ним для власних операції та угод.

Женевська конвенція про  цивільну відповідальність за  шкоду, спричинену під  час  перевезення небезпечних вантажів автомобільним, залізничним і внутрішнім водним транспортом (1989 р.), установила, що за шкоду, спричинену будь-яким небезпечним  вантажем  у ході його перевезення, з моменту інциденту  відповідальність несе перевізник.  Як відповідно і до Брюссельської конвенції, перевізник звільняється від відповідальності, якщо  дове- де, що збиток  є результатом воєнних  дій, ворожих  дій або стихійного явища; викликаний діями третіх осіб з наміром завдати шкоди.

Спори,  які виникають  у практичній діяльності  міжна- родного співтовариства, вирішуються Міжнародним еколо- гічним судом. Рішення про його створення було прийняте групою юристів на конференції в Мехіко в листопаді  1994 року1. Перший  склад суддів включив  29 юристів-екологів із 24 країн.

Діяльність Міжнародного екологічного  суду регулю- ється  його  статутом,  згідно  з  яким  суд  вирішує  міжна- родні спори у галузі екології  трьома шляхами:  а) шляхом консультування  заінтересованих сторін  за  їх  проханням на основі юридичного  аналізу конкретної  ситуації; б) шля- хом примирення сторін, між якими  виник  спір, на основі прийнятого компромісного рішення  спірної  ситуації,  яке влаштовує обидві сторони; в) шляхом проведення повно- цінного судово-арбітражного процесу за взаємною  згодою сторін з винесенням рішення,  яке сторони  наперед визна- ють для себе обов’язковим.

Розгляд  спорів в Міжнародному екологічному  суді за- снований на принципах третейського суду. Сторони самі приймають  рішення  про звернення до суду та обирають  із його складу трьох чи більше суддів для розгляду справи.

1 Колбасов О.С. Международный экологический суд // Государ- ство и право. – 1996. – № 5. – С. 158.

Коло осіб, які можуть звертатися до Міжнародного еко- логічного суду, необмежене.

Міжнародний екологічний суд розглядає  різноманітні спори. Наприклад, спори пов’язані із забрудненням навко- лишнього природного середовища сусідньої держави та від- шкодуванням екологічної шкоди, недопущенням, призупи- ненням  чи припиненням екологічно  шкідливої  діяльності. Він розглядає  також  спори, які стосуються  використання та охорони  природних  ресурсів,  які розділяються двома і більше державами.  У числі деяких  інших – спори про за- хист екологічних прав громадян.

Розгляд  справ у Міжнародному екологічному  суді здій- снюється на підставі міжнародного екологічного права, на- ціонального законодавства сторін, прецедентів.

Контрольні питання

1.         Дайте   визначення  поняттю   міжнародне   екологічне права.

2.         Назвіть  суб’єкти міжнародних  екологічних відносин.

3.         Що є об’єктами міжнародного екологічного права?

4.         Викладіть принципи  міжнародного екологічного права.

5.         Сформулюйте поняття  джерел  міжнародного еколо- гічного права.

6.         Охарактеризуйте джерела міжнародного екологічного права.

7.         Розкрийте зміст поняття  міжнародно-правової відпо- відальності за екологічні правопорушення.

8.         Які  нормативно-правові акти  регламентують притяг- нення винних до міжнародно-правової відповідаль- ності за екологічні правопорушення?

9.         Яким   органом   вирішуються  міжнародні   екологічні спори?