§ 1. рекреаційні, курортні і лікувально-оздоровчі зони як об’єкти правової охорониТериторія України наділена великими рекреаційни- ми ресурсами. У Закарпатській області, особливо біля Сваляви, є значні запаси вуглекислих вод, на базі яких працює декілька курортів. Трускавець, Східниця та Мор- шин також славляться цінними мінеральними водами (гідрокарбонатно-сульфатними, кальцієво-магнієвими, сульфатними, натрієво-кальцієвими та ін.). Особливими кліматичними умовами в Україні наділе- ні території Південного берега Криму, східного підрайону, який простягається вздовж Азовського моря, Карпатського району тощо. Відповідно до ст. 60 Закону України «Про охорону на- вколишнього природного середовища» особливій охороні підлягають природні території та об’єкти, що мають велику екологічну цінність як унікальні та типові природні комп- лекси, для збереження сприятливої екологічної обстанов- ки, попередження та стабілізації негативних природних процесів і явищ. Природні території та об’єкти, що підлягають особливій охороні, утворюють єдину територіальну систему і вклю- чають території та об’єкти природно-заповідного фонду, курортні й лікувально-оздоровчі, рекреаційні, водозахисні, полезахисні і інші типи територій та об’єктів, що визнача- ються законодавством України. Нині рекреаційні, курортні та лікувально-оздоровчі зони становлять порівняно незначну частину території України. Наявна площа та територіальна структура земель України, що підлягають особливій охороні, дають пев- ні підстави для їх віднесення до територіальної системи з певними ознаками екологічної мережі. Саме тому рекреа- ційні, курортні та лікувально-оздоровчі зони включені до складу структурних елементів екологічної мережі (ч. 6 п. 4 Загальнодержавної програми формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 роки, затвердже- ної Законом України від 21 вересня 2000 року). З метою забезпечення виконання природоохоронних функцій національної екологічної мережі Загальнодержав- ною програмою формування національної екологічної ме- режі України на 2000-2015 роки (ч. 2 п. 6) передбачається здійснення відповідних заходів, серед яких відзначимо: - здійснення заходів щодо запобігання негативному впливу на природні комплекси елементів національної екологічної мережі; - впровадження системи здійснення природоохоронних заходів для збереження природних комплексів елемен- тів національної екологічної мережі. Оцінка потенціалу природно-лікувальних ресурсів свід- чить, що Україна має перспективу пожвавлення санаторно- курортного лікування та оздоровлення. Це могутній потен- ціал розвитку міжнародного і вітчизняного оздоровлення і туризму, які є прибутковими галузями в економіці багатьох країн (ч. 1 п. 2 Концепції розвитку санаторно-курортної га- лузі, схваленої розпорядженням Кабінету Міністрів Украї- ни від 23 квітня 2003 року № 231-р1). 1 Офіційний вісник України. – 2003. – № 17. – Ст. 785. Рекреаційні зони згідно із законодавством України є об’єктами правової охорони. На підставі ч. 1 ст. 63 Закону України «Про охорону навколишнього природного серед- овища» рекреаційні зони – це ділянки суші і водного про- стору, призначені для організованого масового відпочинку населення і туризму. Природні рекреаційні ресурси – це природні курортні, лікувальні, оздоровчі ресурси і фактори, окремі об’єкти при- роди, придатні для використання в рекреаційній діяльності з метою відновлення і зміцнення здоров’я людей та визнані такими в установленому законодавством порядку1. До земель рекреаційного призначення належать землі, які використовуються для організації відпочинку населен- ня, туризму та проведення спортивних заходів (ст. 50 Зе- мельного кодексу України). Дотримання принципу цільового використання земель рекреаційного призначення гарантується можливістю роз- ташування на них лише зелених зон і зелених насаджень міст та інших населених пунктів, навчально-туристських та екологічних стежок, маркованих трас, територій будин- ків відпочинку, пансіонатів, об’єктів фізичної культури і спорту, туристичних баз, кемпінгів, яхт-клубів, стаціонар- них і наметових туристично-оздоровчих таборів, будинків рибалок і мисливців, дитячих туристичних станцій, ди- тячих та спортивних таборів, інших аналогічних об’єктів, об’єктів дачного будівництва та стаціонарної рекреації, що використовуються для рекреаційних цілей2. Земельні ділянки рекреаційного призначення мають змішаний (подвійний) правовий режим, що характеризу- 1 Бобкова А. Про поняття природних рекреаційних ресурсів // Право України. – 2000. – № 5. – С. 51. 2 Скляр М. Про особливості використання земель рекреаційного призначення // Підприємництво, господарство і право. – 2008. – № 10. – С. 56. ється порядком закріплення їх за визначеними законом суб’єктами (власниками, землекористувачами) та мож- ливим використанням на праві загального землекорис- тування. Останнє здійснюється з урахуванням цільового призначення земель і можливих обмежень (заборон), що встановлюються на законодавчому рівні1. На території рекреаційних зон забороняються: а) господарська та інша діяльність, що негативно впливає на навколишнє природне середовище або може пере- шкодити використанню їх за цільовим призначенням; б) зміни природного ландшафту та проведення інших дій, що суперечать використанню цих зон за прямим при- значенням (ч. 2 ст. 63 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища»). Режим використання цих зон згідно з ч. 3 ст. 63 Закону України «Про охорону навколишнього природного серед- овища» визначається Верховною Радою Автономної Рес- публіки Крим, місцевими Радами відповідно до законодав- ства України та Автономної Республіки Крим. Природні рекреаційні ресурси формують компоненти ландшафтних комплексів. Їхні властивості повинні мати сприятливі для рекреаційної діяльності якісні та кількісні параметрами, що відповідають потребам відпочинку, ліку- вання та оздоровлення суб’єкта рекреації. Курортні і лікувально-оздоровчі зони також є об’єктами правової охорони. У Законі України «Про охорону навко- лишнього природного середовища», зокрема в ч. 1 ст. 62, курортними і лікувально-оздоровчими зонами визна- ються території, які мають виражені природні лікувальні фактори: мінеральні джерела, кліматичні та інші умови, сприятливі для лікування і оздоровлення людей. 1 Костяшкін І.О. Право загального землекористування грома- дян: Автореф. дис. …канд. юрид. наук: 12.00.06. – К., 2005. – С. 4. Зміст понять «курорт» та «лікувально-оздоровча міс- цевість» закріплений на законодавчому рівні у ст. 1 За- кону України «Про курорти» від 5 жовтня 2000 року № 2026-III1: - курорт – це освоєна природна територія на землях оздоровчого призначення, що має природні лікувальні ресурси, необхідні для їх експлуатації будівлі та спо- руди з об’єктами інфраструктури, використовується з метою лікування, медичної реабілітації, профілактики захворювань та для рекреації і підлягає особливій охо- роні; - лікувально-оздоровча місцевість – це природна те- риторія, що має мінеральні та термальні води, ліку- вальні грязі, озокерит, ропу лиманів та озер, кліматичні та інші природні умови, сприятливі для лікування, ме- дичної реабілітації та профілактики захворювань. На підставі ст. 47 Земельного кодексу України до зе- мель оздоровчого призначення належать землі, що мають природні лікувальні властивості, які використовуються або можуть використовуватися для профілактики захворю- вань і лікування людей. За характером природних лікувальних ресурсів курорти України поділяються на курорти державного та місцевого значення (ст. 4 Закону України «Про курорти»). Так, до ку- рортів державного значення належать природні території, що мають особливо цінні та унікальні природні лікувальні ресурси і використовуються з метою лікування, медичної реабілітації та профілактики захворювань. У свою чергу, до курортів місцевого значення належать природні території, що мають загальнопоширені природні лікувальні ресурси і використовуються з метою лікування, медичної реабіліта- ції та профілактики захворювань. В Україні здійснюється санітарна охорона курортів. Її метою є збереження природних властивостей наявних ліку- вальних ресурсів, запобігання забрудненню, пошкодженню та передчасному виснаженню цих ресурсів. В межах курор- ту встановлюється округ санітарної (гірничо-санітарної) охорони (ст. 27 Закону України «Про курорти»). Відповідно до ст. 28 Закону України «Про курорти» округ санітарної охорони – це територія земної поверхні, зовнішній контур якої збігається з межею курорту. В межах цієї території забороняються будь-які роботи, що призво- дять до забруднення ґрунту, повітря, води, завдають шкоди лісу, іншим зеленим насадженням, сприяють розвитку еро- зійних процесів і негативно впливають на природні ліку- вальні ресурси, санітарний та екологічний стан природних територій курортів. Оголошення природних територій курортними і лікувально-оздоровчими зонами здійснюється Верховною Радою України та Верховною Радою Автономної Респу- бліки Крим, а їх природоохоронний режим визначається відповідно Кабінетом Міністрів України та Урядом Авто- номної Республіки Крим згідно із законодавством України (ч. 4 ст. 62 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища»). Законом України «Про відходи» (ч. 7 ст. 33) в Украї- ні забороняється несанкціоноване скидання і розміщення відходів у підземних горизонтах, на території міст та інших населених пунктів, на територіях природно-заповідного фонду, на землях природоохоронного, оздоровчого, ре- креаційного та історико-культурного призначення, в меж- ах водоохоронних зон та зон санітарної охорони водних об’єктів, в інших місцях, що може створювати небезпеку для навколишнього природного середовища та здоров’я людини.
|
| Оглавление| |