§ 2. правове регулювання використання територій та об’єктів  природно-заповідного фонду

Території  та об’єкти природно-заповідного фонду з до- держанням  вимог, встановлених Законом України  «Про природно-заповідний фонд України» та іншими актами за- конодавства України, можуть використовуватися:

-           у природоохоронних цілях;

-           у науково-дослідних цілях;

-           в оздоровчих та інших рекреаційних цілях;

-           в освітньо-виховних цілях;

-           для  потреб  моніторингу   навколишнього  природного середовища.

Зазначені основні види використання, а також заготів-

ля деревини, лікарських та інших цінних рослин, їх плодів, сіна,  випасання худоби,  мисливство,  рибальство   та  інші види використання можуть здійснюватися лише за умови, що така діяльність  не суперечить  цільовому  призначенню територій  та об’єктів природно-заповідного фонду, вста- новленим вимогам щодо охорони, відтворення та викорис- тання  їх природних  комплексів  та окремих  об’єктів (ст. 9

Закону  України  «Про природно-заповідний фонд Украї- ни»).

Згідно  зі ст. 4 Закону  України  «Про  природно- заповідний фонд України» території природних заповідни- ків, заповідні  зони біосферних  заповідників, землі та інші

природні ресурси, надані національним природним паркам, є власністю Українського народу.

Регіональні ландшафтні парки, зони – буферна, антро- погенних  ландшафтів, регульованого заповідного  режиму біосферних  заповідників, землі та інші природні  ресурси, включені до складу, але не надані національним природним паркам,  заказники, пам’ятки  природи,  заповідні  урочища, ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки та парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва  можуть пе- ребувати  як у власності Українського народу, так і в інших формах власності, передбачених законодавством України.

Ботанічні  сади, дендрологічні  парки  та зоологічні  пар- ки, створені до прийняття Закону України «Про природно- заповідний  фонд України», не підлягають приватизації.

У разі зміни форм власності на землю, на якій знахо- дяться заказники, пам’ятки природи, заповідні  урочища, парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва, землевласни- ки зобов’язані забезпечувати режим їх охорони і збереження з відповідною перереєстрацією охоронного зобов’язання.

Землі  природно-заповідного та іншого природоохорон- ного призначення є законодавчо  визначеною  категорією земель у ст. 19 Земельного кодексу України.

На підставі ст. 7 Закону  України  «Про природно- заповідний фонд України» землі природно-заповідного фонду України, а також землі територій та об’єктів, що ма- ють особливу екологічну, наукову, естетичну, господарську цінність і є відповідно  до статті 6 цього Закону  об’єктами комплексної охорони, належать до земель природоохорон- ного та історико-культурного призначення.

На землях природоохоронного та історико-культурного призначення забороняється будь-яка  діяльність,  яка нега- тивно впливає  або може негативно  впливати  на стан при- родних  та історико-культурних комплексів  та об’єктів чи перешкоджає  їх використанню за цільовим призначенням.

На використання земельної  ділянки  або її частини в межах  природно-заповідного фонду  може  бути  встанов- лено обмеження  (обтяження) в обсязі, передбаченому  за- коном або договором. Обмеження (обтяження) підлягає державній  реєстрації  і діє протягом  строку, встановленого законом або договором.

Завдані  обмеженням (обтяженням) у землекористуван- ні втрати  підлягають  відшкодуванню згідно із Земельним кодексом України.

У п. 4 Положення про Зелену  книгу  України,  яке  за- тверджене постановою Кабінету Міністрів України від 29 серпня 2002 року № 1286, одним із шляхів охорони при- родних рослинних  угруповань,  занесених  до Зеленої  кни- ги, визначено  створення на місцевостях,  де існують угру- повання,  біосферних  заповідників, інших територій  та об’єктів природно-заповідного фонду, в тому числі тран- скордонних.

У свою чергу, серед заходів щодо охорони об’єктів Чер- воної книги  України  також значну  роль відіграє  створен- ня заповідників, інших територій  та об’єктів природно- заповідного фонду. Так, відповідно до ст. 11 Закону України

«Про Червону  книгу України»  охорона  рідкісних  і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів тваринного і рослинного  світу передбачає  розведення  їх у спеціально створених  умовах  (зоологічних парках,  розплідниках, бо- танічних садах, дендрологічних парках тощо).

Перебування (зростання) на певній території рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів тва- ринного  і рослинного  світу, занесених  до Червоної  книги України, є підставою для оголошення її об’єктом природно- заповідного фонду України  загальнодержавного значення.

Для забезпечення вирішення транскордонних та інших проблем охорони і відтворення об’єктів Червоної  книги України  здійснюється міжнародне  співробітництво в цій

сфері шляхом  укладання і виконання відповідних  двосто- ронніх та багатосторонніх міжнародних договорів, орга- нізації біосферних  заповідників, створення на територіях, суміжних  з іншими  державами,  міждержавних заповідни- ків, національних парків,  заказників та інших територій  і об’єктів  природно-заповідного фонду,  проведення   спіль- них наукових досліджень, обміну їх результатами.

Основні напрями  розвитку  заповідної справи і збере- ження біоресурсів, а також заходи, спрямовані  на їх реалі- зацію, передбачають:

-           створення       оптимальної   репрезентативної      мережі

природно-заповідного фонду України;

-           резервування у  процесі   земельної   реформи   цінних для  заповідання природних  територій  та об’єктів (п.

31 Основних  напрямів  державної  політики  України  у галузі охорони довкілля,  використання природних  ре- сурсів та забезпечення екологічної безпеки, затвердже- них постановою Верховної Ради України  від 5 березня

1998 року № 188/98-ВР).