§ 4. законодавчі і підзаконні нормативно-правові акти як джерела екологічного права

Чинні  міжнародні  договори, угоди та конвенції  у сфері екології, ратифіковані Верховною Радою України – частина національного законодавства України і складові її правової системи. Такими  міжнародними нормативно-правовими актами є: Міжнародна конвенція  по запобіганню забруд- ненню моря з суден (1973 р.), Віденська конвенція  про охо- рону  озонового  шару  (1985  р.), Рамкова  конвенція  ООН про зміну клімату (1992 р.) тощо.

У правовій державі основним джерелом екологічного права повинен бути закон. Це означає насамперед, що саме в законах мають бути адекватно врегульовані екологічні права й інтереси людини та громадянина, механізм їх забез- печення та захисту, а також має визначатися основний зміст правового регулювання суспільних відносин щодо охорони довкілля, раціонального використання та відтворення при- родних ресурсів і забезпечення екологічної безпеки.

Закон – це засіб закріплення державної екологічної  по- літики.  Він приймається Верховною  Радою  України  та є вираженням волі народу у визначенні  політики  держави  в сфері взаємодії суспільства і природи. Таким чином, народ через своїх представників у законодавчому органі має мож- ливість формувати державну екологічну політику.

Особливе  місце закону в системі джерел екологічного права обумовлене  також тим, що всі інші акти як джерела права  носять  підзаконний характер.  Їхній  правовий  зміст визначається обов’язковістю  відповідності  вимогам  зако- ну. Підзаконні акти прийняті з порушенням цього правила не можуть використовуватися.

Кодекс – систематизований законодавчий акт, що ре- гламентує однорідну сферу суспільних відносин. Він ха- рактеризується такими ознаками: має високий  рівень упорядкування нормативного  масиву;  приймається пред- ставницьким органом держави в порядку  встановленої процедури; є результатом правотворчості діяльності  дер- жави; має нормативний характер;  регламентує найважли- віші питання відповідної сфери суспільних відносин; від- різняється властивим йому предметом  (видом  суспільних відносин)   та  методом  (способом  упорядкування)  право- вого регулювання;  породжує юридичні наслідки і займає провідне місце в ієрархії нормативно-правових актів галузі законодавства; має визначену  форму  та структуру,  що пе- редбачає виклад  норм за частинами  (як  правило,  загальна

та особлива), главами та статтями; містить норми, що за- кріплюють принципи відповідної галузі права та відобра- жають її особливості1.

Значну  роль в системі екологічного законодавства віді- грають Земельний, Лісовий, Водний кодекси України  та Кодекс України про надра. За своєю структурою приро- доресурсові кодекси багато в чому подібні один до одного. Пояснюється це, перш за все, наявністю  багатьох спільних рис у предметі й об’єкті правового регулювання.  Так, усі природоресурсові кодекси починаються з преамбули  та за- гальних  положень,  а закінчуються розділами,  які передба- чають відповідальність у галузі порушення  законодавства конкретного природного  ресурсу. Майже  в кожному  при- родоресурсовому кодексі у загальній  частині визначається коло регульованих ним відносин, завдання  й принципи. Обов’язковою ознакою даних нормативно-правових актів є законодавче  закріплення системи та повноважень держав- них органів управління і контролю  в галузі використання відповідного природного ресурсу.

Неодмінно слід констатувати факт різниці дій природо- ресурсових  кодексів  залежно  від умов використання при- родних ресурсів. Наприклад, земля є основою для здійснен- ня будь-якої  діяльності  людини, в тому числі й діяльності щодо використання інших природних  ресурсів – надр, вод, лісів, рослинного і тваринного світу. На підставі зазначено- го при використанні цих ресурсів неминуче виникають  зе- мельні відносини, які потребують найчіткішого правового регулювання.  Ст. 19 Земельного кодексу України  у перелі- ку категорій земель визначає: в п. е) землі лісового фонду; в п. є) землі водного фонду тощо. Саме тому окремі положен- ня Земельного кодексу  України  лежать  в основі Лісового кодексу  України  і Водного  кодексу  України.  Відповідно

1  Юридична  енциклопедія. – Т. 3. – К.: Вид-во «Українська ен- циклопедія», 1999. – С. 130-131.

Земельний кодекс України  серед вказаних  законодавчих актів має більш домінуючу юридичну силу.

Чинний  Земельний кодекс України  був прийнятий 25 жовтня  2001 року1. Потрібно  підкреслити, «що саме цього ж дня, 25 жовтня  тільки  сімдесят  років тому, у 1922 році, було прийнято перший Земельний кодекс тодішньої Укра- їнської Радянської Соціалістичної Республіки. Побудова- ний на зовсім інших, ніж ті, на яких ґрунтується нинішній Кодекс, правових і політичних  принципах  та засадах, він врегульовував відносини  землекористування протягом майже півстоліття, аж до 1 січня 1971 року, доки не прий- шов на заміну Земельний кодекс УРСР, прийнятий 8 липня

1970 року. Як і його попередник,  він встановлював  тільки одну форму  власності  на землю – державну»2.  Наступний Земельний кодекс, прийнятий у 1990 році, так само закрі- плював виключну державну власність на землю. Більш прогресивною була редакція  Земельного кодексу України

1992 року, головною відзнакою якої було позбавлення дер- жави монопольного володіння  землею. Відповідно до ст. 78

Земельного кодексу України  від 25 жовтня  2001 року зем- ля в Україні може перебувати у приватній,  комунальній та державній власності.

Нова    редакція    чинного    Лісового    кодексу    України була прийнята 8 лютого 2006 року3. Він є спеціальним нормативно-правовим актом, що врегульовує лісові  відно- сини. На підставі ст. 2 цього Кодексу лісові відносини  – це суспільні відносини, які стосуються володіння,  користуван-

1  Земельний кодекс України: Закон  України  від 25 жовтня 2001 року № 2768-III // Відомості Верховної Ради України. – 2002. – №

3-4. – Ст. 27.

2 Законодавство України про землю: Земельний кодекс України. Нормативно-правові акти з земельних питань. – К.: Юрінком Інтер,

2001. – С. 3.

3 Лісовий кодекс України: Закон України від 8 лютого 2006 року

№ 3404-IV // Урядовий кур’єр. Орієнтир.  – 2006. – № 11. – С. 3-19.

ня та розпоряджання лісами і спрямовуються на забезпечен- ня охорони, відтворення та стале використання лісових ре- сурсів з урахуванням екологічних,  економічних,  соціальних та інших інтересів суспільства.

Врегулювання гірничих  відносин в Україні  проводить- ся,  у першу  чергу,  відповідно  до норм  Кодексу  України про надра1. Цей Кодекс був прийнятий Верховною  Радою України  27 липня  1994 року. Правові  приписи  спрямова- ні на охорону надр містяться  у багатьох розділах  Кодексу України  про надра, а спеціальним розділом  є шостий  (ст.

56-59).

Основним джерелом водного права є Водний кодекс України  від 6 червня 1995 року2. В його преамбулі зазначе- но, що «усі води (водні  об’єкти) на території  України  є на- ціональним надбанням народу України». Основою цього по- ложення є стаття 13 Конституції України.

Серед законодавчих актів природоресурсового законо- давства суттєве значення відіграють не тільки природо- ресурсові кодекси, а й закони України: «Про мисливське господарство  та полювання» від 22 лютого  2000  року  №

1478-III3, «Про тваринний світ» від 13 грудня 2001 року №

2894-III4, «Про захист тварин від жорстокого поводження» від 21 лютого 2006 року № 3447-IV5, «Про рослинний світ» від 9 квітня 1999 року № 591-XIV6  тощо.

1  Кодекс  України  про надра: Закон  України  від 27 липня  1994 року № 132/94-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1994. –

№ 36. – Ст. 340.

2 Водний кодекс України: Закон  України  від 6 червня 1995 року

№ 213/95-ВР // Відомості  Верховної  Ради  України.  – 1995. – №

24. – Ст. 189.

3 Відомості Верховної Ради України. – 2000. – № 16. – Ст. 132.

4 Відомості Верховної Ради України. – 2002. – № 14. – Ст. 97.

5 Відомості Верховної Ради України. – 2006. – № 27. – Ст. 230.

6    Відомості  Верховної  Ради  України.   – 1999.  – №  22-23.  – Ст.198.

Природоресурсові кодекси  і закони  покликані у нашій державі стати інтегруючою основою для розвитку відповід- ної підгалузі природоресурсового законодавства.

Базовими  складовими природоохоронного законодав- ства в Україні є закони України: «Про охорону навколиш- нього природного  середовища»  від 25 червня 1991 року №

1264-XII1,  «Про  природно-заповідний фонд  України»  від

16 червня  1992  року  2456-XII2,  «Про  екологічну  експер- тизу» від 9 лютого 1995 року № 45/95-ВР3, «Про Червону книгу України»  від 7 лютого 2002 року № 3055-III4 та ін.

Щодо   джерел   антропоохоронного  законодавства,  то крім зазначених  вже законів  України  у § 2 цього розділу, необхідно звернути увагу також на наступні: «Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техноген- ного та природного  характеру»  від 8 червня  2000 року №

1809-III5, «Про зону надзвичайної екологічної ситуації» від

13 липня  2000 року № 1908-III6, «Про об’єкти підвищеної небезпеки»  від 18 січня 2001 року № 2245-III7 та ін.

Серед підзаконних нормативно-правових актів еколо- гічного законодавства сьогодні особливе значення  мають постанови Верховної Ради України: «Про земельну рефор- му» від 18 грудня 1990 року № 563-ХII8; «Про прискорення земельної  реформи  та приватизацію землі» від 13 березня

1992 року № 2200-ХII9, «Про Основні напрями державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних  ресурсів  та забезпечення екологічної  безпеки»

1 Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 41. – Ст. 546.

2 Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 34. – Ст. 502.

3 Відомості Верховної Ради України. – 1995. – № 8. – Ст. 54.

4 Відомості Верховної Ради України. – 2002. – № 30. – Ст. 201.

5 Відомості Верховної Ради України. – 2000. – № 40. – Ст. 337.

6 Відомості Верховної Ради України. – 2000. – № 42. – Ст. 348.

7 Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 15. – Ст. 73.

8 Відомості Верховної Ради УРСР. – 1991. – № 10. – Ст. 100.

9 Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 25. – Ст. 355.

від 5 березня 1998 року № 188/98-ВР1, «Про стан дотриман- ня вимог природоохоронного законодавства при здійсненні діяльності, пов’язаної з надрокористуванням в Україні» від

20 листопада 2003 року № 1310-IV2 та ін., а також розпоря- дження  Кабінету  Міністрів  України  «Про схвалення Кон- цепції  реформування та розвитку  лісового  господарства» від 18 квітня 2006 року № 208-р3, «Про схвалення Концеп- ції національної екологічної політики України на період до

2020 року» від 17 жовтня 2007 року № 880-р4  тощо.

Контрольні питання

1.    Розкрийте поняття  джерел екологічного права.

2.    Назвіть  види джерел екологічного права.

3.    У чому полягає зміст екологічного законодавства?

4.         Які  норми  Конституції України  безпосередньо  регу- люють екологічні відносини?

5.         Охарактеризуйте       законодавчі        та       підзаконні нормативно-правові акти як джерела екологічного права.

1  Відомості  Верховної  Ради  України.  – 1998. – № 38-39. – Ст.

248.

2 Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 11. – Ст. 148.

3 Офіційний вісник України. – 2006. – № 16. – Ст. 1207.

4 Офіційний вісник України. – 2007. – № 79. – Ст. 2961.