§ 3. державне управління у галузі використання та охорони вод і відтворення водних  ресурсів

Одним із пріоритетних напрямів  державної політики України  є управління водними ресурсами, яке розгляда- ється  як один із найважливіших чинників  сталого  розви-

1 Відомості Верховної Ради України. – 2002. – № 25. – Ст. 172.

2   Про  Загальнодержавну програму  «Питна  вода  України»  на

2006-2020  роки: Закон  України  від 3 березня  2005 року № 2455-IV

// Відомості Верховної Ради України. – 2005. – № 15. – Ст. 243.

3 Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 27. – Ст. 218.

тку суспільства. Проблема сталого розвитку водогосподар- ського комплексу полягає в тому, що використання водних ресурсів  не обмежується лише сферою  водного господар- ства, а поширюється на більшість міжгалузевих комплексів національного господарства, кожен з яких відзначається технологічною,  виробничо-технічною та функціонально- продуктовою  неоднорідністю.  Тому політика сталого водо- користування має узгоджуватись із реалізацією  галузевих пріоритетів1.

Державне  управління у водному господарстві  здійсню- ють загальні (Верховна Рада України, Верховна Рада Авто- номної Республіки Крим, Кабінет Міністрів України, Уряд Автономної  Республіки Крим,  органи  місцевої  державної виконавчої влади) та спеціальні (Міністерство охорони на- вколишнього природного середовища України, Державний комітет України  по водному господарству) органи держав- ної влади2. У галузі управління і контролю  за використан- ням і охороною вод та відтворенням водних ресурсів здій- снюють також управлінську діяльність  органи місцевого самоврядування та громадські об’єднання.

Необхідно  відзначити,  що питання  законодавчого вре- гулювання  повноважень Уряду Автономної Республіки Крим та органів місцевої державної виконавчої влади у зазначеній вище галузі не знайшли свого відображення у Водному кодексі України.

До відання Верховної Ради України в галузі регулювання водних відносин згідно зі ст. 7 Водного кодексу України  на- лежить:

1  Хвесик М. Водний ресурс як складова інноваційного розвитку

// Урядовий кур’єр. – 2007. – № 152. – С. 6.

2   Рябець  К.А. Діяльність органів  адміністративної юрисдикції у водному господарстві  // Новітні  тенденції розвитку  демократич- ного врядування: світовий  та український досвід: матеріали  наук.- практ. конф. за міжнар. участю. – К.: НАДУ, 2008. – Т. 2. – С. 60-62.

-           законодавче регулювання водних відносин та визначен- ня основних напрямів державної політики в цій галузі;

-           розпорядження водним фондом України;

-           затвердження загальнодержавних, міждержавних про- грам використання і охорони  вод та відтворення вод- них ресурсів;

-           встановлення правового  режиму  використання і охо-

рони вод та відтворення водних ресурсів у зонах над- звичайних екологічних ситуацій;

-           регулювання розподілу  зборів  за спеціальне  водоко-

ристування;

-           визначення повноважень місцевих  Рад  і органів  дер- жавної виконавчої  влади щодо використання і охоро- ни вод та відтворення водних ресурсів;

-           вирішення інших питань у галузі законодавчого регу-

лювання водних відносин.

На  підставі  ст. 8 Водного  кодексу  України  до відання

Верховної Ради Автономної Республіки Крим у галузі регулю- вання водних відносин на території республіки  належить:

-           забезпечення реалізації  державної  політики  у галузі

використання і охорони вод та відтворення водних ре- сурсів;

-           розпорядження водними об’єктами місцевого значення;

-           погодження державних,   цільових,   міждержавних  та регіональних  програм  використання і охорони  вод та відтворення водних ресурсів, участь у їх реалізації;

-           розробка,  затвердження та  реалізація   місцевих  про-

грам використання і охорони  вод та відтворення вод- них ресурсів;

-           видача дозволів на спеціальне водокористування з вод-

них об’єктів місцевого значення  тощо.

До відання  Кабінету Міністрів України у галузі управ-

ління і контролю за використанням  і охороною вод та від-

творенням водних ресурсів відповідно до ст. 14 Водного ко- дексу України  належить:

-           реалізація  державної політики  у галузі використання і

охорони вод та відтворення водних ресурсів;

-           розпорядження водними   об’єктами  загальнодержав- ного значення;

-           здійснення державного  контролю  за використанням і

охороною вод та відтворенням водних ресурсів;

-           визначення пріоритетів  водокористування;

-           забезпечення розробки  державних,  цільових,  міждер- жавних  та регіональних  програм  використання і охо- рони вод та відтворення водних ресурсів, затверджен- ня регіональних  програм;

-           визначення порядку  діяльності  органів  державної  вико-

навчої влади у галузі використання і охорони вод та від- творення водних ресурсів, координація їх діяльності та ін. До відання Міністерства охорони навколишнього природного

середовища України в галузі управління і контролю за використан- ням і охороною вод та відтворенням водних ресурсів належить:

-           здійснення комплексного   управління в  галузі  охорони

водних ресурсів, проведення єдиної науково-технічної по- літики з питань використання і охорони вод та відтворен- ня водних  ресурсів,  координація діяльності  міністерств, відомств, підприємств, установ та організацій в цій галузі;

-           здійснення державного  контролю  за використанням і

охороною вод та відтворенням водних ресурсів;

-           розробка  та участь  у реалізації  державних,  цільових, міждержавних та регіональних  програм використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів;

-           організація та здійснення державного моніторингу вод;

-           розробка  і затвердження нормативів  і правил,  участь у розробці стандартів щодо регулювання використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів в межах сво- єї компетенції тощо (ст. 15 Водного кодексу України).

Згідно з п. 1 Положення про Державний комітет Укра- їни по водному господарству, яке затверджене  постановою Кабінету  Міністрів  України  від  27  червня  2007  року  №

882, Державний комітет України по водному господарству є центральним органом виконавчої  влади, діяльність  якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів Укра- їни через Міністра охорони навколишнього природного се- редовища.

Комітет у своїй діяльності керується  Конституцією і за- конами України, постановами Верховної Ради України та указами  Президента України, прийнятими відповідно до Конституції і законів  України,  актами Кабінету  Міністрів України, Положенням про Державний комітет України  по водному господарству, а також наказами Міністра охорони навколишнього природного середовища.

Державний комітет  України  по водному  господарству узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до його компетенції, розробляє пропозиції щодо вдосконалення цього законодавства і в установлено- му порядку вносить їх на розгляд Міністра охорони навко- лишнього природного середовища. У межах своїх повнова- жень Комітет:

-           організовує   виконання актів  законодавства  та  здій-

снює систематичний контроль за їх реалізацією;

-           на основі  та на виконання актів  законодавства видає накази, організовує  і контролює  їх виконання;

-           видає  у разі потреби  разом з іншими  центральними  і

місцевими  органами виконавчої  влади спільні акти.

У  випадках,   передбачених   законодавством, рішення

Державного комітету України по водному господарству обов’язкові  для виконання іншими  центральними і місце- вими органами виконавчої влади, органами місцевого са- моврядування, підприємствами, установами  і організація- ми незалежно  від форми власності та громадянами.

Обласні, Київська та Севастопольська міські Ради у га- лузі регулювання  водних відносин на їх території  мають по- дібні повноваження що й Верховна  Рада Автономної  Рес- публіки  Крим, саме тому законодавець їх об’єднав у одній вищезазначеній ст. 8 Водного кодексу України.

До відання районних Рад у галузі регулювання водних від- носин на їх території згідно зі ст. 9 Водного кодексу Украї- ни належить:

-           координація роботи   сільських,   селищних,   міських

(міст районного  підпорядкування) Рад під час прове- дення ними міжтериторіальних водогосподарських і водоохоронних заходів та подання їм відповідної мето- дичної допомоги;

-           погодження розміщення підприємств, будівель, споруд

та інших об’єктів, діяльність яких пов’язана з викорис- танням  водних об’єктів місцевого значення  і може за- вдати їм шкоди;

-           організація  роботи, пов’язаної  з ліквідацією  наслідків

аварій та стихійного лиха, погіршенням якості вод або їх шкідливою дією, залучення у встановленому поряд- ку до цієї роботи підприємств,  установ і організацій;

-           організація  роботи по винесенню  в натуру та влашту-

ванню прибережних захисних  смуг вздовж  річок, мо- рів та навколо водойм;

-           внесення  у встановленому порядку  пропозицій  щодо

оголошення водних об’єктів об’єктами природно- заповідного фонду до Верховної Ради Автономної Рес- публіки Крим, обласних Рад та ін.

До відання  сільських, селищних, міських та районних  у

містах Рад у галузі регулювання  водних відносин на їх тери- торії належить:

-           здійснення заходів щодо раціонального використання

і охорони вод та відтворення водних ресурсів;

-           контроль  за використанням і охороною вод та відтво- ренням водних ресурсів;

-           встановлення правил загального користування водни-

ми об’єктами в порядку, визначеному статтею 47 Вод- ного кодексу України;

-           обмеження,   тимчасова   заборона  (зупинення)  діяль-

ності підприємств та інших об’єктів в разі порушення ними вимог водного законодавства в межах своєї ком- петенції;

-           організація  роботи, пов’язаної  з ліквідацією  наслідків

аварій та стихійного лиха, погіршенням якості вод або їх шкідливою дією, залучення у встановленому поряд- ку до цієї  роботи  підприємств,  установ  і організацій тощо (ст. 10 Водного кодексу України).

На підставі ст. 11 Водного кодексу України  громадяни

та їх об’єднання, інші громадські формування  у галузі регу- лювання  водних відносин у встановленому порядку  мають право:

-           брати участь у розгляді  місцевими  Радами  та іншими

державними органами  питань,  пов’язаних  з викорис- танням і охороною вод та відтворенням водних ресур- сів;

-           за погодженням з місцевими Радами та іншими держав-

ними органами виконувати роботи по використанню і охороні  вод та відтворенню  водних  ресурсів  за влас- ні кошти та за добровільною  участю членів об’єднань громадян;

-           брати участь у проведенні спеціально уповноваженими

державними органами управління у галузі використан- ня і охорони вод та відтворення водних ресурсів пере- вірок виконання водокористувачами водоохоронних правил і заходів та вносити пропозиції  з цих питань;

-           проводити  громадську екологічну експертизу,  обнаро-

дувати  її результати і передавати  їх органам, уповно-

важеним  приймати  рішення  щодо розміщення, проек- тування  та будівництва нових і реконструкції діючих підприємств, споруд та інших об’єктів, пов’язаних з використанням вод, у порядку,  що визначається зако- нодавством;

-           здійснювати  громадський  контроль  за використанням

і охороною вод та відтворенням водних ресурсів та ін.

§ 4. Юридична відповідальність за порушення водного законодавства

Порушення водного законодавства тягне за собою дис-

циплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримі- нальну відповідальність згідно з законодавством України.

Водокористувачі звільняються від відповідальності за порушення  водного законодавства, якщо вони виникли внаслідок дії непереборних  сил природи чи воєнних дій.

Відповідальність за порушення  водного законодавства несуть особи, винні у:

1)         самовільному  захопленні  водних об’єктів;

2)         забрудненні та засміченні вод;

3)         порушенні  режиму  господарської  діяльності  у водо- охоронних зонах та на землях водного фонду;

4)         руйнуванні  русел річок, струмків  та водотоків або по- рушенні природних умов поверхневого стоку під час будівництва і експлуатації автошляхів, залізниць  та інших інженерних  комунікацій;

5)         введенні  в  експлуатацію   підприємств,   комунальних та інших об’єктів без очисних споруд чи пристроїв  на- лежної потужності;

6)         недотриманні умов дозволу або порушенні правил спе- ціального водокористування;

7)         самовільному  проведенні  гідротехнічних робіт (будів- ництво ставків, дамб, каналів, свердловин);

8)         порушенні  правил ведення державного  обліку вод або перекрученні  чи внесенні недостовірних відомостей  в документи  державної статистичної звітності;

9)         пошкодженні   водогосподарських  та  гідрометричних споруд і пристроїв,  порушенні  правил  експлуатації та встановлених режимів їх роботи;

10)  незаконному створенні систем скидання  зворотних  вод у водні об’єкти, міську каналізаційну мережу або зливну ка- налізацію та несанкціонованому скиданні зворотних вод;

11)  використанні земель водного фонду не за призначенням;

12)  неповідомленні (приховуванні)  відомостей   про  ава- рійні ситуації на водних об’єктах;

13) відмові від надання  (приховуванні) проектної  доку- ментації  та  висновків  щодо  якості  проектів  підпри- ємств, споруд та інших об’єктів, що можуть впливати на стан вод, а також актів і висновків  комісій, які при- ймали об’єкт в експлуатацію;

14)  порушенні правил охорони внутрішніх морських вод та територіального моря від забруднення та засмічення. Законодавством України  може бути встановлено відпо-

відальність  і за інші правопорушення щодо використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів (ст. 110 Водно- го кодексу України).

До дисциплінарної відповідальності притягаються поса- дові особи, які не виконують  або неналежно  виконують  свої професійні  обов’язки  щодо охорони  та раціонального вико- ристання вод і відтворення водних ресурсів. Притягнення ви- нних осіб до дисциплінарної відповідальності здійснюється на підставі норм Кодексу законів про працю України.

Адміністративна відповідальність наступає  у разі по- рушення  норм водного законодавства за такі проступки  як: порушення правил охорони водних ресурсів (ст. 59 КУпАП); порушення вимог щодо охорони територіальних і внутрішніх морських вод від забруднення і засмічення  (ст. 591  КУпАП);

порушення  правил водокористування (ст. 60 КУпАП);  по- шкодження   водогосподарських  споруд  і  пристроїв,   пору- шення правил їх експлуатації (ст. 61 КУпАП);  невиконання обов’язків по реєстрації в суднових документах операцій з шкідливими речовинами і сумішами (ст. 62 КУпАП).

Цивільно-правова відповідальність має вияв  у від- шкодуванні збитків, які виникли внаслідок порушення водного законодавства. Так, підприємства,  установи, ор- ганізації  і громадяни  України,  а також іноземні  юридичні і фізичні  особи та особи без громадянства зобов’язані  від- шкодувати збитки, завдані ними внаслідок порушень вод- ного законодавства, в розмірах і порядку, встановлених за- конодавством  України.

Відшкодування збитків,  завданих  внаслідок  порушень водного законодавства, не звільняє винних від збору за спе- ціальне  водокористування, а також  від необхідності  здій- снення  заходів  щодо  ліквідації  шкідливих  наслідків  (ст.

111 Водного кодексу України).

Кримінальна відповідальність за порушення  водного законодавства передбачена за такі злочинні  діяння: пору- шення правил охорони вод (ст. 242 КК України); забруднен- ня моря (ст. 243 КК України); порушення законодавства про континентальний шельф України (ст. 244 КК України).

Контрольні питання

1.    Охарактеризуйте поняття  права водокористування.

2.    Що є об’єктом права водокористування?

3.    У чому полягає зміст правової охорони вод?

4.         Які нормативно-правові акти регулюють  використан- ня та охорону вод?

5.         Назвіть  органи  державного  управління у галузі  вико- ристання і охорони вод та відтворення водних ресурсів.

6.         Викладіть  види  юридичної  відповідальності за пору- шення водного законодавства.