§ 4. особливості правового регулювання біологічної, генетичної  та харчової безпеки

Перші генетично модифіковані організми з’явилися по- над 20 років тому у США. Для зручності транспортування томатів  ці організми  застосували виробники сільськогос- подарської продукції. Далі генетично модифіковані орга- нізми поширилися на сою, кукурудзу, горох, картоплю. Па- ралельно розширилася і територія  їх розповсюдження.

31 травня  2007  року  Верховна  Рада  України  прийня- ла Закон України «Про державну систему біобезпеки при створенні, випробуванні, транспортуванні та використанні генетично модифікованих організмів»  № 1103-V1, в якому законодавчо закріпила  визначення наступних  понять:

-           біологічна безпека

– це  стан  середовища  життє-

діяльності людини, при якому відсутній негативний вплив його чинників (біологічних, хімічних, фізичних)  на біологічну структуру  і функцію людської особи в те- перішньому  і майбутніх  поколіннях,  а також відсут-

1 Відомості Верховної Ради України. – 2007. – № 35. – Ст. 484.

ній незворотній негативний вплив на біологічні об’єкти природного середовища (біосферу) та сільськогосподар- ські рослини і тварини;

-           генетична безпека

– це стан  середовища життєді-

яльності людини, при якому відсутній будь-який непри- родній вплив на людський геном, відсутній будь-який неприродній вплив на геном об’єктів біосфери, а також відсутній неконтрольований вплив на геном сільськогос- подарських рослин і тварин, промислових мікроорганіз- мів, який призводить до появи у них негативних та/або небажаних властивостей.

Закон України «Про безпечність та якість харчових продуктів»  в редакції Закону  № 2809-IV від 6 вересня 2005 року1  регулює відносини між органами виконавчої влади, виробниками, продавцями (постачальниками) та спожи- вачами харчових продуктів і визначає  правовий  порядок забезпечення безпечності та якості харчових продуктів, що виробляються, знаходяться в обігу, імпортуються, експор- туються.

Відповідно до ст. 1 Закону  України  «Про безпечність та якість  харчових  продуктів»  безпечність харчового про- дукту – це стан харчового продукту, що є результатом ді- яльності з виробництва та обігу, яка здійснюється з дотри- манням  вимог,  встановлених   санітарними   заходами  та/ або технічними регламентами, та забезпечує впевненість у тому, що харчовий продукт не завдає шкоди здоров’ю люди- ни (споживача), якщо він спожитий за призначенням;  без- печний харчовий продукт – це харчовий продукт, який не створює шкідливого впливу  на здоров’я людини безпосеред- ньо чи опосередковано за умов його виробництва  та обігу з дотриманням вимог санітарних заходів та споживання (ви- користання) за призначенням.

1 Відомості Верховної Ради України. – 2005. – № 50. – Ст. 533.

Небезпечною продовольчою продукцією є продовольча продукція, показники безпеки якої не відповідають встанов- леним в Україні для даного виду продукції або зазначеним у декларації  про відповідність, нормативних  документах  та нормативно-правових актах, а також продовольча продук- ція, споживання (використання) якої пов’язане з підвище- ним ризиком для здоров’я і життя людини1.

На  підставі  ст. 3 Закону   України  «Про  безпечність  та якість  харчових  продуктів»  держава  забезпечує  безпечність та якість харчових продуктів з метою захисту життя і здоров’я населення від шкідливих факторів, які можуть бути присутні- ми у харчових продуктах, шляхом: встановлення обов’язкових параметрів  безпечності  для харчових продуктів; встановлен- ня мінімальних специфікацій якості харчових продуктів  у технічних регламентах; встановлення санітарних  заходів і ветеринарно-санітарних вимог для потужностей (об’єктів) та осіб, які зайняті  у процесі виробництва, продажу (постачан- ня), зберігання  (експонування) харчових продуктів; забезпе- чення безпечності нових харчових продуктів для споживання людьми до початку їх обігу в Україні; встановлення стандар- тів для харчових продуктів з метою їх ідентифікації;  забезпе- чення  наявності  у харчових  продуктах  для спеціального  ді- єтичного  споживання, функціональних харчових  продуктах і дієтичних  добавках заявлених особливих  характеристик та їх безпечності для споживання людьми, зокрема особами, які мають особливі дієтичні потреби; інформування та підвищен- ня обізнаності виробників, продавців (постачальників) і спо- живачів  стосовно безпечності  харчових  продуктів  та належ- ної виробничої  практики; встановлення вимог щодо знань та умінь відповідального персоналу  виробників, продавців (по- стачальників); встановлення вимог щодо стану здоров’я від-

1  Порадник  керівникові сільськогосподарського підприємства: Навчальний і  науково-практичний посібник  / Кол.  авт.;  За  ред. А.П.Гетьмана, В.З.Янчука. – К.: Юрінком Інтер, 2005. – С. 218.

повідального персоналу виробників, продавців (постачальни- ків); участі у роботі відповідних міжнародних організацій, які встановлюють санітарні  заходи  та стандарти  харчових  про- дуктів на регіональному і світовому рівнях тощо.

В Україні функціонує система органів державної влади (рис. 7.2), які в межах своєї компетенції  забезпечують  роз- робку, затвердження та впровадження санітарних  заходів щодо безпечності та якості харчових продуктів, а також державний  контроль та нагляд за їх виконанням.

Система  органів державного управління в галузі харчової безпеки

Кабінет Міністрів України

центральний орган виконавчої  влади з питань охорони здоров’я

Державна санітарно-епідеміологічна служба України

Державна служба ветеринарної медицини України

центральний орган виконавчої  влади з питань аграрної політики

центральний орган виконавчої  влади з питань технічного регулювання та споживчої політики

Рис. 7.2. Система  органів державного управління в галузі хар- чової безпеки

Відповідно до національних правових вимог генетично- інженерна діяльність у замкненій системі підлягає ліцен- зуванню. Ліцензування такої діяльності  здійснюється на підставі  оцінки  ризику  при поводженні  з ГМО1  у замкне-

1 «ГМО» – генетично модифікований організм, живий змінений організм.

ній системі. Порядок  такого ліцензування затверджується Кабінетом Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої  влади в галузі освіти і науки.

Підприємства, установи  та організації,  які здійснюють генетично-інженерну діяльність,  створюють при установі Комісію з біологічної та генетичної безпеки проведення генетично-інженерних робіт. Завданням Комісії є прове- дення попередньої  оцінки ризику при плануванні  та підго- товці генетично-інженерних робіт.

Типове  Положення про Комісію  з біологічної  та гене- тичної безпеки проведення  генетично-інженерних робіт затверджується центральним органом  виконавчої  влади  з питань освіти і науки.

У випадках, коли генетично-інженерна діяльність  здій- снюється фізичними особами або чисельний  склад устано- ви не дозволяє сформувати Комісію при установі,  то такі особи або установи  прикріплюються до однієї з існуючих комісій за погодженням з центральним органом виконавчої влади з питань освіти і науки (ст. 12 Закону  України  «Про державну систему біобезпеки при створенні, випробуванні, транспортуванні та використанні генетично модифікова- них організмів»).

На підставі ст. 18 Закону  України  «Про державну  сис- тему біобезпеки  при створенні, випробуванні, транспорту- ванні  та використанні генетично  модифікованих організ- мів» порушення  вимог законодавства в галузі поводження з ГМО тягне за собою цивільну, адміністративну, дисциплі- нарну або кримінальну відповідальність згідно із законом.

Зазначені види юридичної відповідальність несуть осо- би, які винні у: приховуванні або перекрученні  інформації, що могло спричинити або спричинило загрозу життю та здоров’ю людини чи навколишньому природному серед- овищу; недотриманні  або порушенні  вимог стандартів,  ре- гламентів,  санітарних  норм і правил  використання, тран-

спортування, зберігання,  реалізації  ГМО; використанні незареєстрованих ГМО або продукції, отриманої  з їх ви- користанням (за  винятком науково-дослідних цілей);  по- рушенні правил утилізації  та знищення  ГМО; невиконанні законних  вимог посадових осіб, які здійснюють державний нагляд і контроль.

Законом  може   бути   встановлена  відповідальність  і за інші види порушень законодавства України  в галузі генетично-інженерної діяльності.

Контрольні питання

1.    Сформулюйте поняття  екологічної безпеки.

2.         Відповідно до яких нормативно-правових актів в Укра- їні здійснюється правове регулювання екологічної без- пеки?

3.         Які  нормативно-правові акти  утворюють  законодав- ство з ядерної та радіаційної безпеки?

4.         Яким  чином в Україні  здійснюється правова  охорона довкілля  від забруднення відходами?

5.         Назвіть  особливості  правового  регулювання біологіч- ної, генетичної та харчової безпеки.