§ 2. об’єкти та суб’єкти права землекористуванняЗемля (ґрунт) – пухкий, родючий, поверхневий шар зем- ної кори, який утворився в умовах тривалої тісної взаємодії атмосфери, літосфери і біосфери внаслідок фізичних, хіміч- них і біологічних процесів. Особливо велику роль в утворен- ні ґрунту відіграють різноманітні живі організми, які сприя- ють розвитку основної властивості ґрунту – родючості. Земля і її родючість – найважливіше і незмінне джерело харчових ресурсів для людини, головне багатство, від якого залежить наше життя. Чинний Земельний кодекс України не дає визначення землі як об’єкта правового регулювання. Водночас він визначає, що за- вданням земельного законодавства є регулювання земельних від- носин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального викорис- тання та охорони земель (ч. 2 ст. 4 Земельного кодексу України). Об’єктом права власності на землю та права землекорис- тування є не земля взагалі як фізичний об’єкт об’єктивного світу, як поверхня нашої планети, а земельна ділянка як частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами (ч. 1 ст. 79 Земельного кодексу України). Право власності на земельну ділянку поширюється в її меж- ах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об’єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться. Право власності на земельну ділянку розповсюджується на простір, що знаходиться над та під поверхнею ділянки на висоту і на глибину, необхідні для зведення житлових, виробничих та ін- ших будівель і споруд (ст. 79 Земельного кодексу України).
Оскільки в Україні існують різні форми права власності на землю, а землі поділяються за цільовим призначенням на категорії, то вони мають різний правовий режим1. Правовий режим – це правова форма, що характеризує процес правового регулювання у певній сфері суспільного життя і є комплексом правових засобів, якими забезпечу- ється порядок динаміки правовідносин у часі й просторі та визначаються напрями цього регулювання2. Відповідно до ст. 3 Закону України «Про оренду зем- лі» об’єктами оренди є земельні ділянки, що перебувають у власності громадян, юридичних осіб, комунальній або дер- жавній власності. Земельна ділянка може передаватися в оренду разом з насадженнями, будівлями, спорудами, водоймами, які зна- ходяться на ній, або без них. Суб’єктами права землекористування виступають юри- дичні та фізичні особи, які в установленому законом по- рядку набули це право для досягнення відповідних цілей і мають у зв’язку з цим певні земельні права та обов’язки3. Основний перелік суб’єктів права землекористування законодавчо закріплений у Земельному кодексі України та Законі України «Про оренду землі». 1 Корнєєв Ю.В., Мацелик М.О. Земельне право: Навч. посіб. – К.: Центр учбової літератури, 2009. – С. 22. 2 Спаський А. Категорія «правовий режим»: ознаки та поняття // Право України. – 2008. – № 7. – С. 15. 3 Семчик В.І. Земельне право України: Підруч. для студ. юрид. спец. вищ. навч. закл. / В.І. Семчик, П.Ф. Кулинич, М.В. Шульга. – К.: Вид. Дім «Ін Юре», 2008. – С. 184.
а) громадян України та юридичних осіб – на землі при- ватної власності; б) територіальні громади, які реалізують це право безпосе- редньо або через органи місцевого самоврядування, – на землі комунальної власності; в) державу, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, – на землі державної власності. Згідно з ч. 2 ст. 92 Земельного кодексу України права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають: а) підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності; б) громадські організації інвалідів України, їх підприєм- ства (об’єднання), установи та організації; в) релігійні організації України, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку, виключно для будівництва і обслуговування культо- вих та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності. Категорії орендодавців та орендарів визначені у Законі України «Про оренду землі». Орендодавцями земельних ділянок є громадяни та юридичні особи, у власності яких перебувають земельні ді- лянки, або уповноважені ними особи. Орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у комунальній власності, є сільські, селищні, міські ради в межах повноважень, визначених законом. Орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у спільній власності територіальних громад, є районні, об- ласні ради та Верховна Рада Автономної Республіки Крим у межах повноважень, визначених законом.
Орендарями земельних ділянок є юридичні або фізич- ні особи, яким на підставі договору оренди належить право володіння і користування земельною ділянкою, а саме: а) районні, обласні, Київська і Севастопольська міські дер- жавні адміністрації, Рада міністрів Автономної Респу- бліки Крим та Кабінет Міністрів України в межах по- вноважень, визначених законом; б) сільські, селищні, міські, районні та обласні ради, Верхо- вна Рада Автономної Республіки Крим у межах повно- важень, визначених законом; в) громадяни і юридичні особи України, іноземці та особи без громадянства, іноземні юридичні особи, міжнарод- ні об’єднання та організації, а також іноземні держави (ст. 5 Закону України «Про оренду землі»). |
На
відміну від інших об’єктів права власності, щодо яких власник може на
свій розсуд здійснювати будь-які дії (змінювати місцезнаходження, споживати,
знищувати, псу- вати, покинути), земельна ділянка, по-перше, обов’язково має
використовуватися, а по-друге, має використовуватися виключно за цільовим
призначенням.