Екологічне право України - Навчальний посібник (К. А. Рябець)

§ 2. об’єкти  та суб’єкти  права землекористування

Земля (ґрунт) – пухкий, родючий, поверхневий шар зем- ної кори, який утворився в умовах тривалої  тісної взаємодії атмосфери, літосфери  і біосфери внаслідок фізичних, хіміч- них і біологічних процесів. Особливо велику роль в утворен- ні ґрунту відіграють різноманітні живі організми, які сприя- ють розвитку основної властивості  ґрунту – родючості.

Земля і її родючість – найважливіше і незмінне джерело харчових ресурсів для людини, головне багатство, від якого залежить  наше життя.

Чинний  Земельний кодекс України не дає визначення землі як об’єкта правового регулювання. Водночас він визначає, що за- вданням земельного законодавства є регулювання земельних від- носин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального викорис- тання та охорони земель (ч. 2 ст. 4 Земельного кодексу України).

Об’єктом права власності на землю та права землекорис- тування є не земля взагалі як фізичний об’єкт об’єктивного світу, як поверхня  нашої планети,  а земельна ділянка як частина земної поверхні з установленими  межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами (ч. 1 ст. 79 Земельного кодексу України).

Право власності на земельну ділянку поширюється в її меж- ах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об’єкти, ліси і багаторічні  насадження,  які на ній знаходяться. Право власності  на земельну  ділянку  розповсюджується на простір, що знаходиться над та під поверхнею ділянки  на висоту і на глибину, необхідні для зведення  житлових,  виробничих та ін- ших будівель і споруд (ст. 79 Земельного кодексу України).

На  відміну  від  інших  об’єктів  права  власності,  щодо яких власник може на свій розсуд здійснювати  будь-які дії (змінювати місцезнаходження, споживати, знищувати, псу- вати, покинути), земельна  ділянка,  по-перше,  обов’язково має використовуватися, а по-друге, має використовуватися виключно за цільовим призначенням.

Оскільки в Україні існують різні форми права власності на землю, а землі поділяються за цільовим  призначенням на категорії, то вони мають різний правовий  режим1.

Правовий режим – це правова форма, що характеризує процес правового регулювання у певній сфері суспільного життя  і є комплексом правових  засобів, якими  забезпечу- ється порядок динаміки правовідносин у часі й просторі та визначаються напрями  цього регулювання2.

Відповідно  до ст. 3 Закону  України  «Про  оренду  зем- лі» об’єктами оренди є земельні ділянки, що перебувають у власності громадян, юридичних осіб, комунальній або дер- жавній власності.

Земельна ділянка  може передаватися в оренду разом з насадженнями, будівлями,  спорудами, водоймами,  які зна- ходяться на ній, або без них.

Суб’єктами права землекористування виступають  юри- дичні  та фізичні  особи, які  в установленому законом  по- рядку набули це право для досягнення  відповідних  цілей і мають у зв’язку з цим певні земельні права та обов’язки3.

Основний перелік суб’єктів права землекористування законодавчо закріплений у Земельному кодексі України  та Законі  України  «Про оренду землі».

1  Корнєєв  Ю.В., Мацелик М.О. Земельне право: Навч. посіб. – К.: Центр учбової літератури, 2009. – С. 22.

2  Спаський  А. Категорія  «правовий  режим»: ознаки  та поняття

// Право України. – 2008. – № 7. – С. 15.

3  Семчик  В.І. Земельне право України:  Підруч. для студ. юрид. спец. вищ. навч. закл. / В.І. Семчик, П.Ф. Кулинич,  М.В. Шульга. – К.: Вид. Дім «Ін Юре», 2008. – С. 184.

Законодавець у ст. 80 Земельного кодексу України  ви- значив суб’єктами права власності на землю:

а)         громадян  України  та юридичних  осіб – на землі при- ватної власності;

б)         територіальні громади, які реалізують це право безпосе- редньо або через органи місцевого самоврядування, – на землі комунальної власності;

в)         державу, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, – на землі державної власності.

Згідно  з ч. 2 ст. 92 Земельного кодексу  України  права постійного  користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають:

а)         підприємства,  установи та організації, що належать до державної та комунальної власності;

б)         громадські  організації  інвалідів  України,  їх підприєм- ства (об’єднання), установи та організації;

в)         релігійні   організації   України,   статути   (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку, виключно  для  будівництва і обслуговування культо- вих та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності.

Категорії орендодавців  та орендарів визначені  у Законі

України  «Про оренду землі».

Орендодавцями земельних ділянок  є громадяни та юридичні особи, у власності  яких перебувають  земельні  ді- лянки, або уповноважені ними особи.

Орендодавцями  земельних   ділянок,   що  перебувають у комунальній власності,  є сільські, селищні, міські ради в межах повноважень,  визначених  законом.

Орендодавцями земельних  ділянок,  що перебувають  у спільній власності  територіальних громад, є районні, об- ласні ради та Верховна Рада Автономної Республіки Крим у межах повноважень,  визначених  законом.

Орендодавцями земельних  ділянок,  що перебувають  у державній  власності, є районні, обласні, Київська і Севас- топольська міські державні адміністрації, Рада міністрів Автономної Республіки Крим та Кабінет Міністрів Украї- ни в межах повноважень,  визначених  законом (ст. 4 Закону України  «Про оренду землі»).

Орендарями земельних ділянок  є юридичні або фізич- ні особи, яким на підставі договору оренди належить  право володіння  і користування земельною ділянкою, а саме:

а)         районні, обласні, Київська і Севастопольська міські дер- жавні адміністрації, Рада міністрів Автономної Респу- бліки Крим та Кабінет Міністрів України в межах по- вноважень, визначених  законом;

б)         сільські, селищні, міські, районні та обласні ради, Верхо- вна Рада Автономної Республіки Крим у межах повно- важень, визначених  законом;

в)         громадяни і юридичні особи України, іноземці та особи без громадянства, іноземні юридичні особи, міжнарод- ні об’єднання та організації, а також іноземні держави (ст. 5 Закону  України  «Про оренду землі»).