§ 1. поняття права водокористування та правової охорони водПравовий погляд на систему суспільних відносин – ха- рактерна особливість юридичного методу, який є засобом формування юридичної теорії1. Дослідження теоретичних аспектів будь-якої галузі науки є першочерговим етапом її пізнання. Вода найбільш поширена в біосфері речовина. Вона в природі перебуває в безперервному русі, постійно відбува- ється водообмін між різними частинами гідросфери. Мож- на виділити три найважливіші шляхи її переміщення: за- гальну циркуляцію в атмосфері, морські течії і річний стік. Величезне значення вода має не лише в природі, а й у житті людини. Цілі її використання людиною дуже різно- манітні. Так, вирощування сільськогосподарської продукції неможливе без зрошення й обводнення. Значна кількість води споживається для промислових і гідроенергетичних потреб. Течії, припливи й відпливи використовуються як засіб пасивного транспорту. Велике значення для розвитку водного транспорту мають ріки і моря. Водні об’єкти вико- ристовуються також і для потреб повітряного транспорту. 1 Юридична енциклопедія. – Т. 6. – К.: Вид-во «Українська енци- клопедія», 2004. – С. 472.
В преамбулі Водного кодексу України зазначено, що усі води (водні об’єкти) на території України є національним надбанням народу України, однією з природних основ його економічного розвитку і соціального добробуту. Поняття «вода» розглядається з точок зору різних наук. Так, наприклад, в тлумачному словнику російської мови С.І. Ожегов зазначив шість визначень води: 1. прозрачная бесцветная жидкость, представляющая со- бой в чистом виде химическое соединение водорода и кислорода; 2. напиток (для утоления жажды, лечебный и т.п.); 3. водная поверхность – река, озеро, море и т.п., а также её уровень; 4. водное пространство какого-нибудь района; 5. потоки, струи, волны, водная масса; 6. минеральные источники, курорт с такими источниками1. З позиції науки екології під поняттям «вода» розуміють незвичайну за своїми фізико-хімічними якостями неорга- нічну сполуку (мінерал), яка відіграє винятково важли- ву роль у житті природи2; незамінний природний ресурс, складову частину живих організмів3. 1 Ожегов С.И. Словарь русского языка. – М.: Изд-во «Советская энциклопедия», 1968. – С. 84-85. 2 Гладков М.О., Міхеєв О.В, Галушин В.М. Охорона приро- ди: Навч. посібник для студентів біологіч. спеціал. пед. ін-тів. – К.: Вища школа, 1980. – С. 61. 3 Охрана природы и природных ресурсов / Под ред. В.Д. Бонда- ренко. – Львов: Вища школа, 1985. – С. 62.
На підставі ст. 3 Водного кодексу України усі води (водні об’єкти) на території України становлять її водний фонд. До водного фонду України належать: 1) поверхневі води: природні водойми (озера); водотоки (річки, струм- ки); штучні водойми (водосховища, ставки) і канали; інші водні об’єкти; 2) підземні води та джерела; 3) внутрішні морські води та територіальне море. Зміст понять «води» та «водні об’єкти» ототожнюєть- ся як на законодавчому, так і науковому рівні. Так, в ст. 1 Водного кодексу України зазначено: «водокористування – використання вод (водних об’єктів) для задоволення по- треб населення, промисловості, сільського господарства, транспорту та інших галузей господарства, включаючи право на забір води, скидання стічних вод та інші види ви- користання вод (водних об’єктів)». М.І. Єрофеєв відзначає водокористування як один із видів природокористування, пов’язаний з використанням вод (водних об’єктів) для задо- волення потреб населення та економіки1.
З метою підвищення раціональності використання вод- них ресурсів залежно від їх якісних показників та місцероз- ташування законодавець Водного кодексу України поділив водні об’єкти на: - по-перше, водні об’єкти загальнодержавного значення (вну- трішні морські води та територіальне море; підземні води, які є джерелом централізованого водопостачання; поверхне- ві води (озера, водосховища, річки, канали), що знаходяться і використовуються на території більш як однієї області, а також їх притоки всіх порядків; водні об’єкти в межах те- риторій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, а також віднесені до категорії лікувальних); - по-друге, водні об’єкти місцевого значення (поверхневі води, що знаходяться і використовуються в межах од- нієї області і які не віднесені до водних об’єктів загаль- нодержавного значення; підземні води, які не можуть бути джерелом централізованого водопостачання) (ст.
1 Баб’як О.С., Біленчук П.Д., Чирва О.Ю. Екологічне право України: Навч. посібник. – К.: Атіка, 2000. – С. 129.
Поняття «право водокористування» сучасні науковці розглядають по різному, підтвердженням цього є наступні його визначення: - об’єктивне право водокористування – інститут водно- го права, який виражає основні принципи водокорис- тування, загальні права та обов’язки водокористувачів, порядок та умови водокористування безвідносно до конкретного об’єкта1; - в об’єктивному розумінні право водокористування – це
1 Баб’як О.С., Біленчук П.Д., Чирва О.Ю. Екологічне право України: Навч. посібник. – К.: Атіка, 2000. – С. 130. 2 Кобецька Н.Р. Екологічне право України: Навч. посіб. / Н.Р.Кобецька. – 2-ге вид., перероб. і допов. – К.: Юрінком Інтер, 2008. – С. 185-186.
- право водокористування являє собою право конкрет- ного суб’єкта користуватися, володіти, а в певних ви- падках і розпоряджатися наданим йому у визначеному порядку відповідним водним об’єктом у межах, перед- бачених водним законодавством2. Останнє визначення права водокористування розкриває його зміст як окремого інституту та як складову категорію інституту права власності на води, оскільки вчені зазна- чили серед прав водокористувачів не лише користування і володіння, а ще й розпорядження. На нашу думку, право водокористування – це су- купність правових норм, що регулюють використання водних об’єктів та наділяють певних суб’єктів правами і обов’язками водокористувачів. Зміст поняття «використання води» закріплений у ст. 1 Водного кодексу України, а саме: процес вилучення води для використання у виробництві з метою отримання про- дукції та для господарсько-питних потреб населення, а також без її вилучення для потреб гідроенергетики, рибни- цтва, водного, повітряного транспорту та інших потреб. Водокористувачами в Україні визнані підприємства, установи, організації і громадяни України, а також іноземні юридичні і фізичні особи та особи без громадянства (ч. 1 ст. 42 Водного кодексу України).
2008. – С. 186.
Відповідно до вимог Водного кодексу України (ст. 87) для створення сприятливого режиму водних об’єктів, по- передження їх забруднення, засмічення і вичерпання, зни- щення навколоводних рослин і тварин, а також зменшення коливань стоку вздовж річок, морів та навколо озер, во- досховищ і інших водойм встановлюються водоохоронні зони. Водоохоронна зона є природоохоронною територією господарської діяльності, що регулюється. На території во- доохоронних зон забороняється: 1) використання стійких та сильнодіючих пестицидів; 2) влаштування кладовищ, скотомогильників, звалищ, полів фільтрації; 3) скидання неочищених стічних вод, використовуючи рельєф місце- вості (балки, пониззя, кар’єри тощо), а також у потічки. В окремих випадках у водоохоронній зоні може бути до- зволено добування піску і гравію за межами земель водного фонду на сухій частині заплави, у праруслах річок за пого- дженням з державними органами охорони навколишнього природного середовища, водного господарства та геології. Зовнішні межі водоохоронних зон визначаються за спе- ціально розробленими проектами. Порядок визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режим ведення госпо- дарської діяльності в них встановлюються Кабінетом Міні- стрів України. Виконавчі комітети місцевих Рад зобов’язані доводити до відома населення, всіх заінтересованих організацій рі- шення щодо меж водоохоронних зон і прибережних захис- них смуг, а також водоохоронного режиму, який діє на цих територіях.
Згідно зі ст. 88 Водного кодексу України з метою охоро- ни поверхневих водних об’єктів від забруднення і засмічен- ня та збереження їх водності вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм в межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги. Прибережні захисні смуги встановлюються по обидва береги річок та навколо водойм уздовж урізу води (у ме- женний період) шириною: - для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менше 3 гектарів – 25 метрів; - для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а та- кож ставків площею понад 3 гектари – 50 метрів; - для великих річок, водосховищ на них та озер – 100 метрів. Якщо крутизна схилів перевищує три градуси, міні- мальна ширина прибережної захисної смуги подвоюється. У межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням конкретних умов, що склалися. Уздовж морів та навколо морських заток і ли- манів виділяється прибережна захисна смуга шириною не менше двох кілометрів від урізу води. |