§ 2. принципи  державного управління в галузі екології

Принципи державного екологічного управління – це основні положення, які визначають створення й функціо- нування  системи державного управління у галузі охорони навколишнього природного середовища, раціонального вико- ристання та відтворення природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки.

Французький інженер і науковець  Анрі Файоль (1841-

1925 р.р.) відзначив,  що «будь-яке  правило,  будь-який ад- міністративний засіб, що зміцнює соціальне утворення або полегшує його здійснення, займає своє місце серед прин- ципів». Крім того, саме він є одним із перших дослідників, які намагалися систематизувати принципи  управління. В основу своєї системи А. Файоль поклав адміністративну доктрину. Виходячи з неї, у 20-х роках науковець визначив

чотирнадцять принципів,  які, на його думку, стосувалися всіх  без  винятку  галузей  адміністративної діяльності:  1) поділ праці; 2) повноваження і відповідальність;  3) дисци- пліна; 4) єдиноначальність; 5) єдність керівництва;  6) під- порядкування особистих  інтересів  загальному;  7) винаго- рода; 8) централізація; 9) ієрархія (скалярний ланцюг); 10) порядок; 11) справедливість; 12) стабільність  штату; 13) ініціативність; 14) корпоративний дух1.

Сучасні теорія і практика  принципи  державного еколо- гічного управління поділяють на дві групи: загальні і струк- турні.

До першої групи «загальні принципи державного еко- логічного управління»  відносяться такі основні  принци- пи державного  управління, як законність,  демократизм, об’єктивність і ефективність.

Принцип законності державного управління полягає  у додержанні  законів, характеризує устрій, при якому сус- пільне життя та діяльність забезпечується законами. Закон має домінувати  над владою, зокрема над адміністративни- ми органами, що здійснюють державне управління.

Народовладдя є основою принципу  демократизму  дер- жавного управління,  який має свій прояв в утворенні  демо- кратичної  системи управління, яка б влаштовувала більшу частину громадян.

Беззастережне організаційне забезпечення життєдіяль- ності  об’єкту виражає  принцип  об’єктивності державного управління.

Принцип ефективності державного управління характе- ризується результативністю. Ефективне державне  управ- ління  в галузі екології завжди  було та є основою забезпе- чення благополуччя суспільства. Воно залежить  від витрат на утримання апарату управління та результатів  управлін-

1 Файоль А. Учение об управлении // Научная организация труда и управления /Под ред. А.Н. Щербаня. – М.: Экономика, 1966. – С. 24.

ської діяльності, які знаходять  своє відображення в успіш- ності функціонування керованого  об’єкту. Важливою  умо- вою досягнення найбільшої результативності державного управління в галузі екології є наявність  людських, матері- альних, організаційних факторів та безлічі інших чинників, серед яких  слід особливо  виділити  професіоналізм і сум- лінність.

Друга група «структурні принципи державного еко- логічного управління» вміщує  у собі наступні  принципи: цільовий,  організаційний, функціональний та процесуаль- ний.

Цільовий принцип  державного управління передбачає чітке визначення цілей управління, їх узгодженість  між со- бою та послідовність  реалізації.

Складовими організаційного принципу  державного управління є єдність мети, первинність функцій  та вторин- ність структури,  функціональна замкнутість підрозділів апарату управління, простота організаційної структури, єдність  керівництва, оптимальність централізованих і де- централізованих форм управління, зворотній зв’язок1.

Основою  функціонального  принципу  державного управ- ління є наділення  органів державної влади конкретними функціями, запобігання їх дублюванню та забезпечення сумісності функцій  одного органу з іншими у межах орга- нізаційної структури управління.

Зміст   процесуального  принципу   державного управлін- ня вміщує у собі порядок  здійснення управлінської діяль- ності, особисту  відповідальність за її результати,  а також стимулювання у разі її ефективності. Останнє,  як правило, зводиться  до оплати праці, матеріального та морального стимулювання.

1 Тарнавська Н.П., Пушкар Р.М. Менеджмент: теорія та практи- ка. – Тернопіль: Карт-бланш, 1997. – С. 210-211.