§ 2. поняття екологічного права

Термін «право» використовують у різних значеннях (право першості в черзі; право на подяку за безкорисну допомогу; пра- во співзасновника комерційної корпорації  вимагати здійснен- ня його корпоративних прав; право зажадати повернення свого майна із незаконного володіння  та ін.). В усіх випадках термін

«право» походить від кореня «прав», що означає правда, спра-

1 Відомості Верховної Ради СРСР. – 1969. – № 52. – Ст. 466; Ві- домості Верховної Ради СРСР. – 1979. – № 25. – Ст. 438.

2 Відомості Верховної Ради СРСР. – 1980. – № 27. – Ст. 530.

3 Відомості Верховної Ради УРСР. – 1981. – № 49. – Ст. 835.

4 ЗП УРСР. – 1969. – № 8. – Ст. 106.

ведливість. Але не у всіх наведених прикладах термін «право» має юридичне значення. Право першості в черзі – це норма, що стала звичкою, норма – звичай, а не право в юридичному  зна- ченні слова. Право на подяку за допомогу – це моральна норма. Право співзасновника комерційної корпорації  вимагати  здій- снення його корпоративних прав – це «право», що ґрунтується на законі, який чітко визначає, що таке корпоративні права. Та- ким самим, тобто основаним  на законі, інших офіційних дже- релах, є суб’єктивне право зажадати повернення свого майна із незаконного  володіння.  Лише в двох останніх випадках  вжи- вання терміна «право» має юридичне значення1.

Ю.С. Шемшученко в зміст поняття «право» вкладає сис- тему соціальних  загальнообов’язкових норм, дотримання і виконання яких забезпечуються державою2. У свою чергу, А.М. Колодій, В.В. Копєйчиков, С.Л. Лисенков  вважають, що право – це система загальнообов’язкових правил пове- дінки, які формулюються або санкціонуються державою, мають формально визначений характер і забезпечуються можливістю застосування державного примусу3.

Поняття «право» досліджується також вченими-екологами. В.В. Добровольський зазначає,  що право взагалі – це система загальнообов’язкових соціальних норм, які охороняються силою держави. За допомогою права соціальні сили, які мають держав- ну владу, регулюють поведінку людей і їх колективів,  роблять обов’язковими громадські відносини. Право – піднята до закону воля держави, оформлена у вигляді системи норм та правил4.

1 Скакун О.Ф. Теорія держави і права: Підручник / Пер. з рос. – Х.: Консум, 2001. – С. 207.

2 Юридична  енциклопедія. – Т. 5. – К.: Вид-во «Українська ен- циклопедія», 2003. – С. 5.

3  Теорія  держави  і права: Навч. посіб. / А.М. Колодій, В.В. Ко- пєйчиков, С.Л. Лисенков  та ін.; За заг. ред. С.Л. Лисенкова,  В.В. Ко- пєйчикова.  – К.: Юрінком Інтер, 2003. – С. 126.

4  Добровольський В.В. Екологічні  знання: Навч. посіб. – К.: ВД

«Професіонал», 2005. – С. 18.

Екологічне  право незалежної  України  розвивалося на базі науки екологічного  права, перш за все теоретичних  розробок Ю.С. Шемшученка, В.Л. Мунтяна,  С.М. Кравченко,  В.І. Ан- дрейцева, В.К. Попова, Н.Р. Малишевої, А.П. Гетьмана, а також науково-теоретичних поглядів  кращих  представників радян- ської школи екологічного права – О.С. Колбасова, В.В. Петро- ва, М.М. Бринчука (Росія, Москва), М.М. Сторожева (Білору- сія, Мінськ), С.Б. Байсалова (Казахстан, Алма-Ата) та інших1.

В еколого-правовій літературі немає єдності думок щодо визначення сутності екологічного права, при цьому спектр точок зору по даному питанню досить широкий  і охоплює думки як про різну природу екологічного права як галузі права (самостійної або комплексної), так і про повну від- сутність даної галузі права як такої.

Самостійність галузі екологічного законодавства стави- лася  та ставиться  під сумнів  українськими вченими.  Так, у науковій роботі 1976 року Ю.С. Шемшученко відзначив:

«в юридической литературе только начало складываться мнение   о  самостоятельности  отрасли   законодательства об охране окружающей  среды, но это мнение пока еще не получило  достаточного  теоретического развития.  Этот во- прос тесно связан с вопросом о самостоятельности соответ- ствующей отрасли права, так как система законодательства является производным явлением  от системы права»2.

У сучасний  період О. Плотнікова (1997 р.) ставить під сумнів  існування   екологічного   законодавства  як  галузі. Вона зазначає: «екологічне  законодавство не варто вважа- ти галуззю законодавства. Право природи поширюється на неосяжну різноманітність об’єктів, що вимагає різних форм

1 Костицький В.В. Екологія перехідного періоду: держава, право, економіка  (економіко-правовий механізм  охорони  навколишнього природного  середовища  в Україні). – 2-ге вид. – К.: Укр. інф.-прав. центр, 2001. – С. 46.

2 Шемшученко Ю.С. Организационно-правовые вопросы охраны окружающей  среды в СССР. – К.: Наукова  думка, 1976. – С. 192.

і методів їх захисту.  Це не може бути обмежене потенціа- лом якоїсь однієї галузі законодавства. Якщо галузь еколо- гічного права – це те, що реально існує, то наявність  галузі екологічного законодавства викликає заперечення»1.

На нашу думку, залишається незрозумілою  точка зору О. Плотнікової, яка визнає  існування  галузі  екологічного права і ставить під сумнів існування галузі екологічного за- конодавства,  адже ми погоджуємося з вищезазначеним ви- словленням Ю.С. Шемшученка – «система  законодатель- ства является производным явлением  от системы права».

Необхідно  підкреслити, що в Україні  відносини  з при- воду охорони навколишнього природного  середовища,  ра- ціонального  використання природних  ресурсів та забезпе- чення екологічної  безпеки регулюються  нормами не однієї і не декількох  галузей права. Їх врегулювання здійснюєть- ся за допомогою норм адміністративного, цивільного,  кри- мінального, трудового, фінансового, земельного, водного, гірничого,  лісового  й інших  галузей  чи підгалузей  права. Це свідчить про те, що екологічне право є комплексною  га- луззю права, яка сформована на основі інтеграції норм де- кількох галузей права чи їх частин (правових норм).

Термін  «екологічне  право»  використовується у різних аспектах (рис. 1.1).

Аспекти екологічного права

як галузь права

як наука

як навчальна дисципліна

Рис. 1.1. Аспекти екологічного права

1  Плотнікова О. Співвідношення екологічного  права і екологіч- ного законодавства // Право України. – 1997. – № 11. – С. 49.

Будь-яка галузь  права  являє  собою уособлену  сукуп- ність норм, спрямованих на регулювання певної сфери якісно однорідних суспільних  відносин1. Екологічне право як  галузь права – це сукупність  встановлених  державою правових  норм, що регулюють відносини з приводу охорони навколишнього природного середовища, раціонального вико- ристання та відтворення природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки.

Проблеми пов’язані  з  охороною  довкілля,   раціональ- ним використанням та відтворенням природних  ресурсів, забезпеченням екологічної  безпеки  людей ставлять  перед юридичною  наукою  питання,  вирішення яких  сприятиме розвитку  нових  напрямів,  подальшим  дослідженням. Не- зважаючи  на те, що еколого-правова наука  є молодою  та знаходиться в стадії формування у її активі має місце зна- чна кількість  фундаментальних робіт. Наприклад, у сучас- ний період України  за спеціальністю 12.00.06 – земельне право; аграрне право; екологічне право; природоресурсове право було захищено дисертаційні роботи з наступними темами: «Еколого-правове регулювання спеціального  ви- користання дикої фауни»  (Тихий П.В., 2000 р.); «Правове регулювання використання та охорони надр» (Шем’яков О.П., 2003 р.); «Відшкодування шкоди, заподіяної  пору- шенням екологічних прав громадян» (Решетник Л.П., 2005 р.); «Еколого-правове регулювання лісокористування в Україні»  (Шершун С.М., 2005 р.) та ін. Крім того, пробле- ми екології науковці-правознавці намагаються вирішити не лише шляхом удосконалення норм екологічного,  а й – ад- міністративного, кримінального та іншого законодавства. Підтвердженням цього є такі дисертаційні дослідження як

«Адміністративна відповідальність за екологічні  правопо-

1  Молдован  В.В., Чулінда  Л.І. Правознавство: Навчальний по- сібник за модульно-рейтинговою системою. – К.: Центр навчальної літератури, 2006. – С. 46.

рушення»  (Куян  І.А., 2001 р.), «Адміністративно-правові засоби охорони земельних відносин в Україні» (Мірош- ниченко О.С., 2005 р.), «Адміністративно-правове регу- лювання   екологічної   діяльності»   (Рябець  К.А.,  2007 р.),

«Кримінально-правова охорона лісу» (Сасов  О.В., 2002 р.)

тощо.

Юридична  наука поділяється на окремі групи наук: за- гальнотеоретичні, історичні, галузеві, спеціальні.

Екологічне  право    вважається   галузевою  юридич- ною наукою, яка передбачає дослідження і аналіз еколого- правових норм, правовідносин та проблем, які виникають внаслідок недосконалості екологічного законодавства з ме- тою його удосконалення.

Екологічне право України є важливою навчальною дис- ципліною  в системі вищих навчальних  закладів  (юридичних та інших, в яких здійснюється підготовка  фахівців  екологіч- ного спрямування). Воно має свій предмет, методи правового регулювання, принципи, систему, вчення про інститути та ін.

Екологічне право  як навчальна дисципліна вивчає поло- ження екологічного права як галузі права та юридичної науки.