§ 1. Історія розвитку екологічного права на україні

Дореволюційний період. Історичне  формування еко- логічної  нормативно-правової  бази  на  території   Украї- ни розпочалося ще за часів Київської  Русі. У ІХ – ХІ ст. ліс  України   займав   майже  всю  територію:  від  Дніпра до   Карпат.   Вперше   про   охорону   лісів   згадується    в законах  Ярослава  Мудрого  «О  церковних  судах  й земських  ділах», у яких  мала місце лісоохоронна  стаття. Вона була запозичена  з Візантійських лісових  законів  та не відігравала ефективного лісоохоронного значення у Росії1.

Ярослав   Мудрий   як  представник державного   управ- ління в Київській  Русі встановив у Руській  Правді (ХІ ст.) перші обмеження  промислу диких звірів. Практично ці на- станови захищали не стільки звірів, скільки, наприклад, володарів бобрових гонів від браконьєрів. В ХІІІ ст. у Володимиро-Волинському князівстві на певних  територі- ях (наприклад, Біловезька пуща) заборонялося полювання на всіх тварин.

Пізніше, в другій половині ХVІІ ст. цар Олексій  Ми- хайлович  також  значну  свою увагу приділяв полюванню,

1 Лазаренко Я. Розвиток лісового законодавства України // Пра- во України. – 2003. – № 2. – С. 131.

особливо соколиному. У своєму указі він встановив строки полювання  на соколів, заборонені для нього зони, привілеї царя при полюванні,  санкції для порушників та інше. Для збереження  місць  гніздування соколів-кречетів цар ство- рив заповідник  на Семи островах.

Під час царювання  Петра І у Росії багато було зробле- но  в  галузі  збереження   лісів.  Саме  він  першим  створив лісне управління і систему  його організації  та охорони. В

1722 році була видана обервальдмейстерська («вальд»  у перекладі  з німецької – ліс) інструкція,  відповідно  до якої усі ліси Росії підпорядковувалися Адміралтейській колегії. При ній, у першу чергу, була створена вальдмейстерська канцелярія на чолі з обервальдмейстером1.

На відміну від багатьох попередніх  природних  законів, в указах Петра І явно було виражено загальнодержавну за- цікавленість у збереженні лісів, насамперед, для потреб ко- раблебудування.

Цар Петро  І заборонив  вирубку  поміщиками дубового лісу на їхній території, а також використовувати ліс на дро- ва. Для опалення  наказував  розробляти торфовище.  Один з його указів  передбачав  охорону  лісів на берегах річок в

20-50 верстній смузі. Ці ліси, як водоохоронні  і корабельні, були оголошені заповідними2. За порушення  норм, вста- новлених цим указом, передбачалася відповідальність у ви- гляді штрафу: за порубку всякого дерева, крім дуба – 10 р. за одне дерево, а за порубку  дуба і велику  порубку  інших заповідних  дерев – смертна кара. Ліси, які належали  заво- дам, було наказано  поділити  на 20-30 лісових  ділянок,  із яких дозволялося вирубати  кожного року тільки одну при обов’язковому лісовідновленні.

1  Воронцов А.И., Харитонова Н.З. Охрана природы: Учеб. посо- бие. – М.: Изд-во «Лесная промышленность», 1977. – С. 20.

2 Охрана природы / А.Г. Банников, А.К. Рустамов, А.А. Вакулин; Под ред. А.Г. Банникова. – М.: Агропромиздат,  1985. – С. 20.

Природоохоронні  укази   Петра   І  стосувалися  також і інших природних  ресурсів, перш за все водної та назем- ної фауни. Виконання їх здійснювалося з великою суво- рістю, але за наступних  царів увага до них послабла.  Так, в результаті  історичного  дослідження охорони природи проф.  М.О.  Гладков  зазначив,  що  «Екатерина ІІ  издала даже  указ,  который,  вопреки  категорическим установкам Петра І, разрешал помещикам пользоваться (т.е. вырубать) лесами  по их усмотрению.  Правда, позднее  Павел  І снова ввел ограничения на рубки леса»1.

Продовжуючи розпочату  справу  Ярослава  Мудрого  та царя  Олексія  Михайловича щодо правового  регулювання умов організації  й здійснення полювання,  Катерина  ІІ ви- дала Закон  про полювання,  який  забороняв його весною і на початку літа з 1 березня до 29 червня.

Внаслідок  проведеного  аналізу  архіву  Коша  Запороз- ької  Січі, можна  зробити  висновок,  що охорона  природи на території  Запорозької Січі, насамперед,  проявлялася в збереженні  і раціональному використанні лісових  ресур- сів. Користуватися ними  у Запорозькій Січі для  власних потреб  без особливого  дозволу  мали  право  тільки  козаки та піддані Війська Запорозького, а сторонні особи повинні були обов’язково отримати на це дозвіл Коша або кошового отамана.

Найбільшої шкоди, як відзначає  І. Грозовський,  за- вдавали лісам самовільні порубки дерев. Для затримання самовільних порубників  лісу призначалися спеціальні  ко- манди2. Їх діяльність не була досить ефективною внаслідок величезної    масштабності   зазначеного   правопорушення.

1   Гладков  Н.А., Михеев  А.В., Галушин  В.М. Охрана  природы: Учеб. пособие для студентов биолог. специал. пед. ин-тов. – М.: Просвещение, 1975. – С. 27.

2   Грозовський  І. Охорона  природи  в Запорозькій Січі  // Право

України. – 1997. – № 12. – С. 104.

Тому на території  Запорозьких Вольностей широко  прак- тикувалася передача окремих  лісових ділянок  за відповід- ними «орендами»  на охорону козакам  – власникам зимів- ників  або слобід, які  заохочувалися до розведення  дерев, особливо плодових порід1.

На підставі наказів Коша, що регулярно надсилалися на місця, місцева адміністрація мала ретельно стежити за ста- ном лісів, не допускати  самовільних порубок лісу, не дава- ти порушникам ніяких поблажок під загрозою втрати чина, тілесних покарань і конфіскації майна.

У  Запорозькій Січі  рибальські   та  мисливські  угіддя були не менш важливими об’єктами охорони природи. На їх використання сторонні  особи, які не перебували  у під- данстві Війська  Запорозького, знову ж таки повинні  були отримати спеціальний дозвіл Коша.

Спроби запорожців  апелювати в питаннях охорони природи до центральних і місцевих установ були мало- ефективними.

В кінці ХІХ – на початку ХХ ст. стан природних ресурсів почав турбувати  науковців  й окремих  поміщиків  України. Прогресивні вчені, яких цікавила доля природних багатств, досліджували і висували  для практичного розв’язання пи- тання їх охорони. До 1917 року вже були нагромаджені  чи- малі матеріали  з наукових  основ охорони природи, що да- вали змогу розробити  широкі природоохоронні заходи. На жаль, у тогочасний період історії ці можливості  не були по- вною мірою використані. Державне  законодавство носило здебільшого обмежений характер, не передбачало активних заходів по відновленню  підірваних  природних  ресурсів.

Після Жовтневого перевороту 1917 року впровадження соціалістичних методів господарювання під проводом  іде- ології тоталітаризму вступило  у жорстку  суперечність  не

1   Грозовський  І. Охорона  природи  в Запорозькій Січі  // Право

України. – 1997. – № 12. – С. 105.

тільки із розумінням вартості природи, а й з традиційними та обґрунтованими підходами до природокористування1.

Радянський період. Одним  із перших  законів  Радян- ської влади  був декрет «Про землю»2, прийнятий 26 жов- тня 1917 року. Він скасовував право приватної власності на землю, її надра, ліси й води та встановлював  на них право виключної державної власності. Його дія була розповсю- джена на всі радянські  республіки.  Впровадження декрету

«Про  землю»  на Україні  було здійснено  резолюцією  пер- шого Всеукраїнського з’їзду Рад3,  який  відбувся  в грудні

1917 року.

Проголошення землі і її багатств всенародним  надбан- ням поклало  початок формуванню державної функції по охороні навколишнього природного  середовища,  але вона у Радянському Союзі значний  проміжок  часу не виявляла себе пріоритетною. Підставами цьому були: недостатньо організований її механізм; недосконале  законодавство та практика  його застосування.

Радянський період на Україні  характеризувався актив- ною нормотворчою діяльністю у галузі охорони природи. В січні 1918 року В.І. Ленін і Я.М. Свердлов  підписали закон

«Про соціалізацію  землі»4, а 27 травня  1918 року – декрет

«Про  ліси»5.  26 лютого  1919  року  був прийнятий декрет РНК УРСР «Про охорону лісів»6; 1 квітня 1919 року – де- крет про заповідник  «Чаплі»  (Асканія  Нова),  який 8 люто-

1   Баб’як  О.С.,  Біленчук П.Д.,  Чирва  О.Ю.  Екологічне   право

України: Навч. посібник. – К.: Атіка, 2000. – С. 4.

2 СУ РСФСР. – 1917. – № 1. – Cт. 3.

3 Хронологічне зібрання законів, указів президії Верховної Ради, постанов і розпоряджень уряду Української РСР.  – Т. 1. – К.: Держ. вид-во політ. літ. УРСР, 1963. – С. 14-15.

4 СУ РСФСР. – 1918. – № 25. – Ст. 346.

5  Об охране окружающей  среды: Сборник  документов  партии и правительства 1917-1985 гг. – М.: Политиздат, 1986. – С. 22-29.

6 ЗП УРСР. – 1919. – № 16. – Ст. 176.

го 1921 року було перейменовано у Державний степовий за- повідник. 27 травня 1919 року Ленін підписав декрет «Про строки полювання і право на мисливську зброю»1, 20 липня

1920 року – декрет «Про полювання»2. З квітня 1920 року по вересень 1921 року видано декрети: «Про надра землі»3,

«Про охорону рибних і звіриних угідь у Північному  Льодо- витому океані і Білому морі»4, «Про охорону пам’яток при- роди, садів і парків»5.  Останній  декрет юридично  обґрун- тував такі поняття,  як «пам’ятка  природи»,  «заповідник»,

«природний парк»6.

16 червня  1926 року в Україні  було прийнято важливу постанову  ВУЦВК та РНК УРСР «Про пам’ятки культу- ри і природи»7,  відповідно до якої на Народний комісаріат освіти республіки  покладалася вся відповідальність за реє- страцію, вивчення й розподіл пам’яток природи за категорі- ями. Контроль за їх утриманням, охороною і популяризаці- єю закріплювався також за зазначеним  органом, при якому діяв апарат  на чолі з головним  інспектором  охорони  при- роди. Йому підпорядковувалися чотири крайові  інспекції: у Харкові, Києві, Дніпропетровську та Одесі.

Після  закінчення Великої  Вітчизняної війни  в радян- ському законодавстві з’явилася  тенденція  комплексного підходу до вирішення питань охорони навколишнього серед- овища. Так, 3 червня 1949 року Рада Міністрів УРСР при- йняла постанову «Про охорону природи на території Укра-

1 СУ РСФСР. – 1919. – № 21. – Ст. 256.

2 СУ РСФСР. – 1920. – № 66. – Ст. 297.

3 СУ РСФСР. – 1920. – № 36. – Ст. 171.

4 Собрание узаконений и распоряжений рабочего и крестьянско- го правительства. – 1921. – № 49. – Ст. 259.

5 СУ РСФСР. – 1921. – № 65. – Ст. 492.

6  Павленко  М.Г. Для  нинішнього  і майбутніх  поколінь.  – К.: Рад. школа, 1981. – С. 21.

7 ЗУ УРСР. – 1926. – № 32-33. – Ст. 259.

їнської РСР»1. Вона врегулювала  низку  взаємопов’язаних питань охорони землі, флори й фауни. У постанові було відзначено, що питання  про охорону природи набуває осо- бливо  важливе  значення  і повинно  стати об’єктом турбо- ти радянських, господарських,  громадських  організацій  та усього населення республіки.

Закон  УРСР «Про  охорону  природи»2  був прийнятий Верховною  Радою УРСР 30 червня  1960 року. Він прого- лошував усі природні багатства республіки всенародним надбанням.  Відповідно  до нього державній  охороні й регу- люванню використання підлягали:  земля, надра, води, ліси і зелені насадження, типові ландшафти, курортні території, рідкісні  природні  об’єкти, державні  заповідники, тварин- ний світ, атмосферне повітря.

Підставою  для створення в Українській РСР Держав- ного комітету по охороні природи був указ Президії Верхо- вної Ради УРСР від 25 березня 1967 року3. Метою створен- ня даного комітету було виконання правових  норм закону УРСР «Про охорону природи». Разом з існуючими інспек- ціями міністерств  і відомств Держкомітет по охороні при- роди УРСР здійснював  контроль  за охороною земельного фонду республіки,  раціональним використанням водних ресурсів  й охороною  їх від забруднення, виконанням за- ходів по запобіганню  забруднення атмосферного  повітря, станом охорони лісів та інших рослинних ресурсів, пра- вильним  веденням  мисливського і рибного  господарства, дотриманням законоположень про заповідні об’єкти.

Суттєвого розвитку законодавство про охорону природи за Радянської влади зазнало з прийняттям постанови Верхо- вної Ради  СРСР «Про заходи по подальшому  поліпшенню охорони природи і раціональному використанню природних

1 ЗП УРСР. – 1949. – № 11. – Ст. 40.

2 Відомості Верховної Ради УРСР. – 1960. – № 23. – Ст. 175.

ресурсів» (20 вересня 1972 р.), постанов Уряду СРСР «Про посилення охорони природи і поліпшення використання природних  ресурсів» (29 грудня 1972 р.) та «Про додаткові заходи по посиленню охорони природи і поліпшенню  вико- ристання природних ресурсів» (1 грудня 1978 р.).

На конституційному рівні питання  охорони природи широко  розкривалися у Конституції СРСР від 7 жовтня

1977 року1   і у Конституції УРСР від 20 квітня  1978 року2. Так, ст. 11 Конституції СРСР та ст. 11 Конституції УРСР регламентували виключну  власність  держави  на землю, її надра,  води  і ліси.  Не  менш  важливою  основою  тогочас- ного законодавства про охорону  природи  був зміст ст. 18

Конституції Союзу РСР:  «В інтересах нинішнього  та май- бутніх  поколінь  у СРСР здійснюються  необхідні  заходи для охорони  і науково-обґрунтованого, раціонального ви- користання землі та її надр, водних ресурсів, рослинного  й тваринного  світу, для збереження  в чистоті повітря і води, забезпечення відтворення природних багатств та поліпшен- ня середовища, яке оточує людину». Право громадян СРСР на охорону здоров’я, яке реалізувалося завдяки  заходам по оздоровленню навколишнього середовища,  гарантувалося ст. 42 Конституції СРСР. Основний закон СРСР покладав на всіх радянських громадян  обов’язок берегти природу, охороняти  її багатства (ст. 67 Конституції СРСР).

Раціональне використання й відтворення природних ресурсів  у Радянському Союзі  та в Українській РСР ре- гулювалися чисельними нормативно-правовими актами. Охарактеризуємо деякі з них залежно від виду природних ресурсів:

1  Конституция (Основной Закон) Союза Советских  Социалис- тических Республик. – М.: Изд-во «Известия Советов народных де- путатов СССР», 1977. – 48 с.

2 Конституція (Основний Закон) Української Радянської Соціа- лістичної Республіки. – К.: Політ. вид-во України, 1978. – 54 с.

-           земельні ресурси. Основи  земельного  законодавства Союзу РСР і союзних республік від 13 грудня 1968 ро- ку1, Земельний кодекс УРСР від 8 липня  1970 року2, Примірний статут колгоспу, прийнятий 28 листопада

1969 року3, проголошували землю найважливішим ба- гатством радянського суспільства,  головним  засобом виробництва в сільському господарстві й просторовим базисом розміщення та розвитку всіх галузей народно- го господарства. Постанова ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР «Про невідкладні  заходи по захисту ґрунтів від вітрової та водної ерозії» (20 березня 1967 р.) й поста- нова Ради Міністрів  СРСР «Про заходи по поліпшен- ню організації робіт по захисту ґрунтів від вітрової і водної ерозії» (13 жовтня  1975 р.) затвердили широку систему науково-технічних заходів для захисту ґрунтів від водної та вітрової ерозії, обсяги протиерозійних ро- біт, роботи щодо будівництва гідротехнічних споруд;

-           водні  ресурси. Відповідно  до Основ  водного  законо- давства СРСР і союзних республік  від 10 грудня 1970 року4   та Водного кодексу УРСР від 9 червня 1972 ро- ку5:  зміст  правової  охорони  вод полягає  у збережен- ні водних  об’єктів від забруднення, засмічення  й ви- черпання, тобто явищ, які можуть заподіяти шкоду здоров’ю населення,  а також призвести до зменшення рибних запасів, погіршення  умов водопостачання і ін- ших несприятливих явищ  внаслідок  зміни  фізичних, хімічних, біологічних  властивостей вод, зниження їх здатності  до природного  очищення,  порушення  гідро- логічного  та  гідрогеологічного режиму  вод. Відпові-

1 Відомості Верховної Ради СРСР. – 1968. – № 51. – Ст. 485.

2 Відомості Верховної Ради УРСР. – 1970. – № 29. – Ст. 205.

3 СП СССР. – 1969. – № 26. – Ст. 150.

дальність за порушення  водного законодавства перед- бачалася указом Президії  Верховної Ради СРСР «Про адміністративну відповідальність за порушення  вод- ного законодавства» (1 жовтня  1980 р.)1   й постановою Ради Міністрів  СРСР «Про відшкодування збитків, завданих державі порушенням водного законодавства» (30 грудня 1980 р.)2;

-           надра. На III сесії Верховної Ради СРСР 9 липня 1975 року були прийняті Основи законодавства Союзу РСР і союзних республік про надра3 (з наступними змінами та доповненнями від 20 вересня 1979 року) й постано- ва  «Про  заходи  по подальшому  посиленню  охорони надр і поліпшенню використання корисних копалин»4. Основи законодавства Союзу РСР і союзних республік про надра та Кодекс  УРСР про надра5, прийнятий 25 червня 1976 року, закріпили повне і комплексне  геоло- гічне вивчення надр; охорону родовищ корисних копа- лин від затоплення, обводнення  та інших факторів, що шкідливо впливають на корисні копалини; при розроб- ці площ залягання корисних  копалин  було визначене використання найбільш  раціональних й ефективних методів добування  корисних  копалин  тощо. Постано- ва Верховної Ради СРСР «Про заходи по подальшому посиленню  охорони надр і поліпшенню  використання корисних копалин» проголошувала забезпечення раці- онального, комплексного  та економного використання надр одним з найважливіших державних  завдань;

-           лісові ресурси. Основи  лісового законодавства Союзу

            РСР і союзних  республік  від 17 червня  1977 року6    та

1 Відомості Верховної Ради СРСР. – 1980. – № 41. – Ст. 845.

2 Звід законів СРСР. – 1981. – Т. 4. – С. 274-275.

3 Відомості Верховної Ради СРСР. – 1975. – № 29. – Ст. 435.

4 Відомості Верховної Ради СРСР. – 1975. – № 29. – Ст. 434.

5 Відомості Верховної Ради УРСР. – 1976. – № 27. – Ст. 225.

6 Звід законів СРСР. – 1977. – Т. 8. – С. 337-359.

Лісовий  кодекс УРСР1, прийнятий Верховною Радою Української РСР 13 грудня 1979 року, регулювали лі- сові відносини з метою забезпечення раціонального використання лісів, їхньої охорони  й захисту,  відтво- рення  і підвищення продуктивності для  задоволення потреб народного господарства та населення в деревині й іншій лісовій продукції, посилення водоохоронних, захисних,  кліматорегулюючих, санітарно-гігієнічних, оздоровчих і інших корисних природних властивостей лісів. У 1969 році було затверджено Інструкцію  про порядок притягнення до відповідальності за лісопору- шення в лісах СРСР, а у 1971 році – Правила  пожеж- ної безпеки  в лісах СРСР. З прийняттям у 1968 році Положення про колгоспні ліси та Правил ведення гос- подарства в колгоспних  лісах значно посилилася увага до охорони важливої на той час частини державного лісового фонду – колгоспних  лісів;

-           атмосферне повітря. У законі  СРСР «Про охорону атмосферного  повітря»  від 25 червня 1980 року2   і ана- логічному  законі  УРСР від 27 листопада  1981  року3 вказувалося, що комплекс  заходів по охороні чистого повітря необхідний в усіх сферах суспільного життя держави, а саме при: розміщенні,  проектуванні,  будів- ництві й введені в експлуатацію  підприємств; запро- вадженні відкриттів та винаходів; розробці корисних копалин і інших об’єктів, які впливають  на стан ат- мосферного  повітря.  У цих законодавчих актах  були визначені  вимоги щодо врегулювання гранично до- пустимих концентрацій забруднюючих речовин й роль державних,  радянських та громадських  організацій  в

1  Лісовий  кодекс УРСР від 13 грудня 1979 року. – К.: Урожай,

1981. – 59 с.

контролі за якістю атмосферного  повітря. В Основах законодавства СРСР і союзних республік про охорону здоров’я (19 грудня 1969 р.)1  відзначалася необхідність здійснення заходів, що попереджують забруднення ат- мосферного повітря, а також заборонялося введення нових й реконструйованих підприємств,  які не забез- печували ефективність уловлення шкідливих  викидів;

-           фауна. Закон  СРСР «Про  охорону  та використання тваринного  світу» від 25 червня 1980 року2   і анало- гічний закон УРСР від 27 листопада  1981 року3   регу- лювали відносини в галузі охорони та використання диких тварин (ссавців, птахів, плазунів, земноводних, риб, молюсків, комах й інших), які живуть у стані при- родної волі на суші, в воді, атмосфері  та у ґрунті, по- стійно чи тимчасово населяють територію країни або належать до природних багатств континентального шельфу  СРСР. Положення про полювання  і мислив- ське господарство  Української РСР,  затверджене  по- становою  Ради  Міністрів  УРСР (8  серпня  1969  р.)4, визначало загальний  правовий  режим фауни, порядок полювання та систему організації мисливського госпо- дарства.