§ 1. поняття міжнародного екологічного права

Для деяких проблем в галузі екології притаманний глобальний  масштаб, який  характеризується неможли- вістю їх вирішення в межах однієї держави. Це стосу- ється  насамперед  питань  атмосфери,  теплового  балан- су Землі,  Світового  океану, генофонду  тварин  і рослин тощо.

Подолання глобальних   екологічних   проблем  можли- ве лише при застосуванні  колективних зусиль  усіх країн і народів. Саме тому у світі здійснюється міждержавне  еко- логічне  співробітництво. Однієї  із розвинутих форм  між- державного співробітництва у галузі екології є конференції (двосторонні та багатосторонні). Кожного року у світі про- водяться сотні або навіть тисячі конференцій з екологічних питань. Залежно від цілей вони є засобом обміну досвідом природоохоронної діяльності  та екологічно значимою ін- формацією.

На підставі ст. 71 Закону  України  «Про охорону навко- лишнього природного середовища» Україна бере участь у міжнародному співробітництві у галузі охорони навколиш- нього природного середовища на державному і громадсько- му рівнях  відповідно  до законодавства України  та міжна- родного права.

Вона здійснює заходи щодо розвитку та зміцнення між- народного співробітництва у галузі охорони навколишньо- го природного  середовища  з іншими державами,  а також в

рамках природоохоронної діяльності  ООН та організацій, що входять в її систему, інших урядових і неурядових  між- народних організацій.

Міжнародне екологічне право – це галузь міжнародного права, що складається із сукупності правових норм та пра- вовідносин, які виникають між міжнародними суб’єктами з приводу охорони навколишнього природного середовища від транскордонного забруднення,  збереження та раціонально- го використання зникаючих видів рослинного та тваринного світу, забезпечення  міжнародної екологічної безпеки грома- дян.

Суб’єктами міжнародних екологічних відносин є дер- жави, міжнародні урядові та неурядові організації, а також в передбачених міжнародно-правовими нормами випадках юридичні та фізичні особи, які здійснюють вплив на стан навколишнього природного середовища у міжнародних про- сторах.

Об’єктами міжнародного екологічного права є Сві- товий океан, повітряний простір, Космос, Антарктида, мі- груючі дикі тварини тощо.

Принципи міжнародного екологічного  права прийнято поділяти на загальні та спеціально-галузеві.

Загальні принципи міжнародного права є критерієм правомірності регулювання будь-якої  сфери міжнародних відносин, включаючи відносини з приводу охорони довкіл- ля, раціонального використання та відтворення природних ресурсів  і забезпечення екологічної  безпеки.  Прикладами зазначених  принципів є:

-           повага до державного суверенітету;

-           суверенна рівність всіх держав;

-           взаємна вигода;

-           невтручання у внутрішні справи іншої держави;

-           добросовісне виконання міжнародних  зобов’язань;

-           мирне вирішення спорів та деякі інші.

Спеціально-галузевими       принципами  міжнародного екологічного права є:

-           право  кожного  на здорове  плідне  життя  в гармонії  із

природою;

-           пріоритет  екологічних  прав і інтересів  людини  в про- цесі безперервного соціально-економічного розвитку;

-           невід’ємний  суверенітет  держави  над  власними  при-

родними ресурсами;

-           стійкий,  тобто екологічно  обґрунтований, соціальний та економічний розвиток;

-           рівна (однакова) екологічна безпека (екологічне благо-

получчя держави не може бути забезпечене за рахунок або у відриві від іншої або інших держав);

-           заборона екологічної агресії (Конвенція 1977 р. про за-

борону військового  або іншого ворожого  використан- ня засобів впливу на природне середовище);

-           регулярний обмін інформацією про екологічну  ситуа-

цію на національному або регіональному рівнях;

-           запобігання транскордонного забруднення навколиш- нього природного середовища;

-           співробітництво в надзвичайних екологічних  ситуа-

ціях;

-           науково-технічне співробітництво в галузі охорони до- вкілля, включаючи заохочення розробки, прикладного використання та розповсюдження природоохоронних технологій;

-           контроль  за дотриманням погоджених  вимог з охоро-

ни навколишнього природного середовища;

-           запобігання та мирне врегулювання спорів, пов’язаних із транскордонною дією на довкілля;

-           міжнародно-правова відповідальність        держав            за

шкоду,  заподіяну   навколишньому  природному  се- редовищу.